Підсудність спору щодо повернення коштів сплачених за податковим повідомленням-рішенням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору щодо повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення

10 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/2027/24 (ЄДРСРУ № 125732564) досліджував питання щодо підсудності спору щодо повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

Так, у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум грошового (податкового) зобов`язання за платежем: податок на додану вартість, на підставі податкового повідомлення-рішення (які в подальшому скасовані у судовому порядку) і акта перевірки, яким встановлено порушення позивачем Податкового кодексу України, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із податкового законодавства та не регулюються нормами ЦК України. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, а саме статтю 1212 ЦК України, якою регулюються загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин справи та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постановах від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 38) та від 04.12.2018 у справі №910/23482/17 (пункти 6.11, 6.14, 6.23, 6.24), дійшли висновку, що спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

(!) У пункті 38 постанови від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду чітко вказала на відмінність правового регулювання повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення, звернувши увагу, що спір щодо повернення із бюджету сум податкових платежів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Як уже зазначалося, визначальним критерієм розмежування юрисдикції є характер спірних правовідносин.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

У випадках вище наведених тверджень ДПС виступає суб`єктом владних повноважень, який має виконати або обґрунтовано відмовити виконати свої функції, передбачені Податковим кодексом України та іншим законодавством.

Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку, в тому числі на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про повернення коштів, сплачених за податковим повідомленням-рішенням за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

В той же час, Верховний Суд погоджується, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 стосуються справ про стягнення штрафів, а не повернення податкових платежів.

ВИСНОВОК: Спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство»
 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Наслідки неможливості з’ясування дати отримання ППР відправленого поштою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки для платника податків щодо неможливості з’ясування дати проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення

07 березня 2025 року Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в рамках справи № 260/4084/24, адміністративне провадження № К/990/7570/25  (ЄДРСРУ № 125679594) досліджував питання щодо наслідків для платника податків щодо неможливості з’ясування дати проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення.

У відповідності до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, зокрема, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

За приписами пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Верховний суд акцентує увагу платників податків, що поняття «отримання» ППР у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України (12 лютого 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19 (ЄДРСРУ № 87602287)

З положення наведених норм чинного законодавства вбачається, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Зі зворотнього поштового повідомлення, яке надано податковим органом до заяви про залишення адміністративного позову без розгляду неможливо з`ясувати дату проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення.

(!!!) Не з`ясування дати проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення унеможливлює встановлення дати з якої необхідно розраховувати строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд наголошує, що в даному випадку єдиним належним доказом, який підтверджуватиме неможливості вручення поштового відправлення, яким надсилалися спірні поштові повідомлення-рішення буде оригінал конверту з проставленими поштовим органом відповідними відмітки з датою та причиною невручення.

Стосовно посилання на те, що за трек-номером відправлення на офіційному сайті Укрпошти зазначено - «дані про відправлення за номером ххххх на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі», Суд звертає увагу на те, що час зберігання даних про трекінг є обмеженим, що унеможливлює отримати інформацію по вказаному вище відправленню.

Слід наголосити, що питання пропуску платником податків строку на оскарження податкових повідомлень-рішень цілком залежить від наявних в матеріалах судової справи доказів (не)отримання податкових повідомлень рішень (09 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/304/24, касаційне провадження № К/990/38351/24  (ЄДРСРУ № 124313229)

ВИСНОВОК: Верховний Суд звертає увагу на необхідності при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду, з`ясувати дату проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення поштового відправлення надісланого на адресу платника, при цьому надавши оцінку достовірним доказам у справі.

 

 

Матеріал по темі: «Належне поштове (не)вручення наказу про проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: вручення, поштове направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов

 

Докази отримання податкових повідомлень рішень у процедурі судового оскарження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Питання пропуску платником податків строку на оскарження податкових повідомлень-рішень: докази отримання ППР

09 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/304/24, касаційне провадження № К/990/38351/24  (ЄДРСРУ № 124313229) досліджував питання щодо доказів отримання податкових повідомлень рішень у процедурі судового оскарження.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України, якою передбачено, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Пункт 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яка встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

У випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору, строк звернення до суду визначається абзацом першим частини другої статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20.

Водночас, у касаційній скарзі скаржник наполягає на тому, що на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення не вказано прізвище, ім`я та по-батькові особи, якій було вручене це поштове відправлення, та не зазначено на підставі якого документа ця особа отримала таке відправлення (особисто, за довіреністю тощо), на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення стоїть підпис, який не належить посадовим особам Товариства, уповноваженим на отримання поштової кореспонденції.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій не перевірено зазначені доводи позивача і не з`ясовано особу, яка отримала оскаржувані податкові повідомлення-рішення, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування і підлягають обов`язковому встановленню судом.

Слід вказати, що 18 лютого 2020 року  Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в рамках справи № 520/3945/19, адміністративне провадження №К/9901/23674/19 (ЄДРСРУ № 87683061) не погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що належним врученням платнику податків податкового повідомлення-рішення є вручення відповідного поштового відправлення під особистий підпис одержувача такого рішення на бланку повідомлення.

Зокрема Верховний суд наголосив, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104).

Також у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що адреса Товариства не співпадає із адресою, на яку були направленні оспорюванні податкові повідомлення-рішення та за якою було проведено перевірку.

Суди вирішуючи питання порушення позивачем строку звернення до суду, дійшли висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені відповідачем на податкову адресу позивача, актуальну на момент винесення та направлення таких податкових повідомлень-рішень.

Однак судами не з`ясовано і не зазначено, на підставі яких доказів суд дійшов до таких висновків, не перевірено дані Єдиного державного реєстру, не встановлено і не перевірено доводи позивача про його знаходження за іншою адресою на час направлення спірних податкових повідомлень-рішень, не встановлено, за якою адресою і в який проміжок часу знаходився позивач, коли була змінена адреса, з яких підстав і чим це підтверджується.

Крім того, платник у доводах касаційної скарги покликається на положення підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України, вважаючи, що він звільняється від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), засвідчених Торгово-промисловою палатою України, і тому він після проведення перевірки очікував на звільнення його від фінансової відповідальності і не мав очікування на отримання цих повідомлень після проведення перевірки.

Водночас, суди, зазначаючи, що позивач після проведення перевірки мав очікувати на отримання ним податкових повідомлень-рішень не надав оцінку цим доводам позивача і обставинам справи.

Застосування скорочених строків при вирішенні судами спорів у податкових правовідносинах, установлених КАС України, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 сформовано правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак, вирішуючи питання пропуску позивачем строку на оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, суди не встановили, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За наявності сумніву щодо підпису позивача на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, яким позивачу направлено спірні податкові повідомлення-рішення, та сумніву щодо місця знаходження позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не позбавлені процесуальної можливості пересвідчитись у наявності такого підпису саме позивачем та встановити на підставі належних і допустимих доказів місце знаходження позивача під час проведення перевірки і подальшого вручення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Без встановленням зазначених обставин у даній справі не можливо перевірити правомірність оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій.

Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Втім, 12 лютого 2020 року у справі № 826/17798/18, адміністративне провадження №К/9901/22597/19 (ЄДРСРУ № 87602287) Верховний суд акцентує увагу платників податків, що поняття «отримання» ППР у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України.

ВИСНОВОК: Питання пропуску платником податків строку на оскарження податкових повідомлень-рішень цілком залежить від наявних в матеріалах судової справи доказів (не)отримання податкових повідомлень рішень.

   

 

 

Матеріал по темі: «Коли податкове повідомлення рішення вважається отриманим та /або врученим?»

 

 

«Належне поштове (не)вручення наказу про проведення податкової перевірки»

 

 

Теги: вручення, поштове направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов

 

Вимоги до наказу податкової щодо проведення фактичної перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: дотримання податковим органом процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення

04 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 400/12947/21, адміністративне провадження № К/990/18093/24  (ЄДРСРУ № 123519782) досліджував питання щодо не зазначення в наказі підстав для проведення фактичної податкової перевірки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

- 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

- 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Із змісту наведених норм права слідує, що пункт 80.2 статті 80 ПК України виокремлює різні підстави для проведення контролюючим органом фактичної перевірки суб`єкта господарювання. Підставою для проведення фактичної перевірки згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України слугує наявність та/або отримання від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації про можливі порушення платником податків законодавства; 80.2.3 - письмове звернення покупця (споживача); 80.2.5 - наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення платником податків законодавства.

У постановах від 05 квітня 2023 року  (справа № 200/1354/21-а), від 11 січня 2023 року  (справа №160/2357/21), від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 05 листопада 2018 року (справа №803/988/17), від 22 травня 2018 року (справа №810/1394/16), від 20 березня 2018 року (справа №820/4766/17) Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Тобто, вказана норма дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача.

При цьому, слід зазначити, що окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки, згідно положень підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.

Тобто, саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.

Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення в змісті наказу підстав для її проведення, Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі №280/1431/23,  ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, в яких зазначив, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

У зазначеній постанові суду Судова палата зосередила увагу на тому, що у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.

Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу.

У постанові Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 правової позиції, Судова палата звертає увагу, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки.

В той же час в постанові Верховного Суду від 28 травня 2024 року у справі №280/1431/23, судова палата звернула увагу на те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України встановлює дві передумови для призначення фактичної перевірки: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.

Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки  (20 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/24369/23, адміністративне провадження № К/990/41784/24  (ЄДРСРУ № 123183850).

ВИСНОВОК: У разі, якщо наказ не відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ вважається оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ є протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, від 28 травня 2024 року у справі № 280/1431/23.

 

P.s. Порушення контролюючим органом вимог Податкового кодексу України щодо призначення та проведення перевірки платника податків призводить до відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акта індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення), що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень. 

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 (справа №802/1241/17-а), від 21.02.2018 (справа №821/371/17) від 01.08.2018 (справа №821/1667/16), від 27.02.2020 (справа № 811/3206/15), від 04.09.2020 (справа №821/1274/18), від 21.02.2020 (справа №826/17123/18), від 22.09.2020 (справа №520/8836/18).

 

 

Матеріал по темі: «Фактичні (податкові) перевірки: конкретизація підстав для її проведення»

 

 

 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Статус податкового боргу при скасуванні судом податкової вимоги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дотримання податковим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу за умови скасування судом податкової вимоги після звернення до суду

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/41812/21, адміністративне провадження №К/990/39459/23 (ЄДРСРУ № 121577758) досліджував питання щодо дотримання податковим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу (пункти 95.1-95.3 статті 95 ПК України) за умови скасування судом податкової вимоги після звернення до суду з відповідним позовом.

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №  826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №  807/495/17, від 03 лютого 2022 року у справі №  560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №  826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: 1) наявність узгодженого грошового зобов`язання; 2) складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; 3) підстави виникнення боргу; 4) момент його виникнення; 5) встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; 6)перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

При цьому Верховний суд наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Аналогічне застосування цих норм права відбулося у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі №  818/1117/16, від 04 березня 2019 року у справі № 2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17.

Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3642/16, від 14 липня 2021 року у справі № 815/2362/17, 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16).

У постанові від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 Верховний Суд зазначав, що дотримання податковим органом визначених пунктом 95.2 статті 95 ПК України умов підлягає перевірці судом саме станом на час звернення до суду, а з`ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу - станом на час ухвалення судового рішення.

У постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №240/9395/20 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок. Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України. Виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

У справі №240/9395/20 Верховний Суд виснував, що скасування податкової вимоги після звернення до суду з позовом, але до моменту ухвалення судового рішення, може мати значення виключно для повного, об`єктивного і всебічного розгляду справи, однак, не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом. Тобто, при перевірці дотримання контролюючим органом умов, які надають право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, скасування податкової вимоги у судовому порядку може мати правове значення виключно у випадку, якщо така податкова вимога була скасована до моменту звернення податкового органу до суду з відповідним позовом.

Відповідно, суди попередніх інстанцій, в межах предмета доказування по аналогічній справі та враховуючи висновок про дотримання контролюючим органом пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України, повинні досліджувати такі обставини: наявність узгодженого грошового зобов`язання; чи мали місце обставини переривання податкового боргу; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту.

Верховний суд повторно звертає увагу, що передумовою прийняття рішення про стягнення податкового боргу є саме наявність такого боргу. Натомість, податкова вимога не є тим рішенням, оскарження якого до суду саме по собі має наслідком визнання попередньо узгоджених грошових зобов`язань неузгодженими. Відсутні такі наслідки і у випадку скасування судом відповідної податкової вимоги. Зобов`язання податкового органу певним чином відкоригувати показники ІКП також не може бути беззаперечним свідченням відсутності податкового боргу.

Отже, передумовою прийняття як податкової вимоги, так і рішення про опис майна у податкову заставу є наявність податкового боргу, тобто суми узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлені законом строки.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 160/15095/20 та від 19 квітня 2023 року у справі № 240/18522/21.

Відсутність узгодженого грошового зобов`язання унеможливлює надання такому зобов`язанню статусу податкового боргу, відповідно є неможливим як складання податковим органом вимоги про сплату боргу так і прийняття рішення про опис майна у податкову заставу у зв`язку із наявністю непогашеного податкового боргу (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 826/17624/16).

1) виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги; 2) податкова вимога лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону; 3) якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

ВИСНОВОК: Податкова вимога не є тим рішенням, оскарження якого до суду чи органу ДПС саме по собі має наслідком визнання попередньо узгоджених грошових зобов`язань неузгодженими. Відсутні такі наслідки і у випадку скасування судом відповідної податкової вимоги.

 

 

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов