Позовна вимога при оскарженні рішення державного реєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                                    

Велика Палата Верховного Суду: предмет позову та спосіб судового захисту при оскарженні рішення державного реєстратора 

3 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/2546/22, провадження № 12-43гс24 (ЄДРСРУ № 130409883) досліджувала питання щодо предмету позову та спосіб судового захисту при оскарженні рішення державного реєстратора. 

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку [див., зокрема, постанови від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (підпункт 9.9)]. 

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає права володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67); від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 92), від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19]. 

При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно. Натомість до повноважень Мін`юсту належить повернення майна у володіння скаржника (особи, за якою було зареєстроване право власності до оскаржуваної реєстрації), якщо майно вибуло з володіння скаржника за відсутності його волевиявлення, а державна реєстрація вчинена з порушенням закону, внаслідок чого інша особа за посередництва державного реєстратора самоправно заволоділа майном скаржника (тобто Мін`юст здійснює посесорний захист володіння скаржника). Повернення майна у володіння скаржника на підставі наказу Мін`юсту можливе лише в тому випадку, якщо право власності на майно досі зареєстроване за тією особою, за якою воно було зареєстроване на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора. При цьому розгляд скарги має відбуватися відповідно до закону та з додержанням прав заінтересованих осіб. 

Підсумовуючи наведене, КГС ВС виснував, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не призводить до повного захисту прав позивача, а зумовлює необхідність звернення до суду з новим позовом. 

У зв`язку із цим КГС ВС у підпунктах 6.13, 6.14, 6.25, 6.38 та 6.39 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 (щодо особливостей володіння орендарем нерухомим майном), та висновки КГС ВС, зроблені у постановах від 02.08.2023 у справі № 911/665/22 і від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (щодо специфіки книжкового володіння, яка полягає, зокрема, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав), виснував, що якщо наказом Мін`юсту скасоване рішення про державну реєстрацію речового права (відмінного від права власності) за особою, а внаслідок виконання такого наказу зазначене право на нерухомість більше за позивачем не зареєстроване, то це має наслідком позбавлення позивача книжкового володіння таким правом. Тому належному способу захисту прав та інтересів такої особи відповідає позовна вимога про введення позивача у володіння нерухомістю щодо відповідного речового права, а не вимога про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту. Водночас судове рішення про задоволення позовної вимоги про введення позивача у володіння речовим правом само собою є підставою для державної реєстрації такого права позивача на нерухоме майно, але за умови, що на час такої державної реєстрації відсутні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 

Відтак у пункті 6.41 постанови від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19 КГС ВС виснував, що позивач не заявляв вимог про введення позивача у володіння речовим правом, що свідчить про неналежність, зокрема неефективність обраного ним способу захисту (вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту). 

(!!!) Велика Палата Верховного Суду не може в повній мірі погодитися з висновками, які КГС ВС зробив у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, виходячи з такого. 

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117, 118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у підпунктах 8.42-8.45 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18). 

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язальними відносинами [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.20) та від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20) (пункт 109)]. 

Отже, якщо сторони спору не пов`язані зобов`язальними відносинами, та виходячи з мети позову про скасування Наказу з подальшими змінами як такого, що мав наслідком скасування реєстрації речових прав, заявлену позивачами вимогу слід інтерпретувати як спрямовану на введення їх у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 8.47 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18,підпункті 11.13 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та пункті 36 постанови від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18). 

Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав. 

Крім того, чинний абзац третій частини третьої статті 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін`юсту, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Мін`юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. 

ВИСНОВОК: Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін`юсту, прийнятого згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадова особа Мін`юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права. 

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судове рішення про задоволення позовних вимог є підставою для державної реєстрації відповідного речового права за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

 

 

 

Матеріал по темі: «Суб’єктивний склад відповідачів приоскарженні рішення державного реєстратора»

 

 

 

Теги: оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Суб’єктивний склад відповідачів при оскарженні рішення державного реєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                                  

Велика Палата Верховного Суду: визначення належного відповідача при оскарженні рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав

3 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/2546/22, провадження № 12-43гс24 (ЄДРСРУ № 130409883) досліджувала питання щодо визначення належного відповідача при оскарженні рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.

Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово (постанови від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18 та від 17.02.2021 у справі № 821/669/17) доходила висновку про те, що спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі. Участь Мін`юсту та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала і в постанові від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18.

(!!!) Отже, Мін`юст не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на свої висновки, викладені у пункті 8.24 постанови 05.11.2023 у справі № 910/15792/20, про те, що у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків, що не пов`язана з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді. 

Наведений висновок є застосовним, зокрема і до правовідносин, у яких позивач звертається до Мін`юсту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних ним через неналежне виконання обов`язків під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав. Саме така участь Мін`юсту як відповідача за вимогами про відшкодування збитків можлива в контексті висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18, від 17.02.2021 у справі № 821/669/17 та від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19.

ВИСНОВОК: Якщо позов про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди пред’явлено до державного реєстратора та/або Мін`юсту, за відсутності спору про речове право з іншою особою, то такі особи можуть бути одноосібно відповідачами в суді, але якщо спір стосується речового права, то поряд з держреєстратором/Мінюстом належними відповідачами є особи, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Реєстрі.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав»

 

 

 

Теги: оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Оскарження до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                               

Велика Палата Верховного Суду: щодо оскарження до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав

3 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/2546/22, провадження № 12-43гс24 (ЄДРСРУ № 130409883) досліджувала питання щодо оскарження до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав

Відповідно до частин першої та другої статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру (пункт 1 частини першої статті 2 Закону; тут і далі, якщо не вказано інше, - у редакції, чинній на момент ухвалення Наказу).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону).

Разом із цим Закон, крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.

Так, частиною першою статті 37 Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів або до суду.

Згідно із частиною другою цієї ж статті Мін`юст розглядає скарги 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Мін`юсту.

За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

Мін`юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

(!!!) Тобто Мін`юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].

Так, вирішуючи спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (див. пункт 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19). Вирішення цього питання передує з`ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу.

ВИСНОВОК: Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не більше трьох років з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Можливість розгляду скарг на дії держреєстратора при наявності судового спору»

 

 

 

 

Теги: оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Закінчення строків, як підстава для відмови у задоволені скарги на держреєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Однією з підстав для відмови у задоволенні скарги на державного реєстратора є закінчення встановленого законом строку подачі скарги

02 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/16665/21 (ЄДРСРУ № 110626822) досліджував питання щодо закінчення строків, як підстави для відмови у задоволені скарги на держреєстратора.

Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина 2 статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19). Тобто, у цих законодавчих нормах втілено принцип обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що передбачено законом).

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України (далі- МЮУ), його територіальних органів або до суду. МЮУ розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів МЮУ.

Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються МЮУ або відповідним територіальним органом.

Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком № 1128.

Так, згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до МЮУ та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Зі змісту цієї правової норми слідує, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою   зазначеного права.

За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (у даному випадку - про рішення державного реєстратора). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20.

Верховний Суд зазначає, що частиною 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено вичерпний перелік підстав для відмови МЮУ та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

(!!!) Отже, однією з підстав для відмови у задоволенні скарги є закінчення встановленого законом строку подачі скарги.

Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення, зокрема того, чи дотримано вимоги законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

ВИСНОВОК: Однією з підстав для відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги на дії або бездіяльність держреєстратора є закінчення встановленого законом строку подачі скарги, при цьому МЮУ позбавлено повноважень на його поновлення, оскільки це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив.

 

Матеріал по темі: «Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції»

 

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Наявність судового спору щодо нерухомості виключає скаргу до Мінюста на дії реєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість розгляду Мінюстом скарги на дії державного реєстратора щодо нерухомого майна відносно якого наявний судовий спір

13 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 570/277/22, провадження № 61-11783св22 (ЄДРСРУ № 110255504) досліджував питання щодо можливості розгляду Мінюстом скарги на дії реєстратора щодо нерухомого майна відносно якого наявний судовий спір.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав урегульовано статтею 37 зазначеного Закону, відповідно до частини 1 якої (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

У пункті 1 частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 зазначила, що за визначенням, яке дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполучення "з приводу" означає "у зв`язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном (08 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/17491/21 (ЄДРСРУ № 109589319).

Висновки щодо помилкового застосування у таких випадках законодавства, якими передбачено підставу для відмови у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації за наявності інформації про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави викладені у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №    910/16115/20, від 16.11.2021 у справі №    910/11019/20 та від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 25.10.2022 у справі №    910/13671/20 (07 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4314/21 (ЄДРСРУ № 109046060).

Вказане дає підстави для висновку, що в разі наявності судового спору щодо нерухомого майна Міністерство юстиції України не має повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку (аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 910/16115/20 та від 24 січня 2023 року у справі № 911/2874/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі  № 823/588/16 дійшла висновку, згідно з яким спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Отже, безпосередньо до суду може бути оскаржено саме рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, і саме наявність інформації про судове провадження є підставою для відмови у задоволенні скарги.

ВИСНОВОК: Наявність судового спору щодо нерухомого майна виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на дії реєстратора, оскільки це не належить до його повноважень.

 

Матеріал по темі: «Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції»

 

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в аспекті визначення особи власника майна визнано неконституційним

Конституційний Суд України у рішенням № 9-р(ІІ)/2022 КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, а саме "скасування рішення державного реєстратора".

Оспорюваний припис передбачає, що у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про:  «скасування рішення державного реєстратора, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України».

Даючи оцінку оспорюваному припису статті 37 Закону в зазначеному аспекті, Конституційний Суд України констатує, що ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування державної реєстрації права власності  на нерухоме майно може бути кваліфіковано, насамперед, як припинення офіційного визнання і підтвердження державою юридичного факту набуття особою такого права власності внаслідок чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносять запис про скасування державної реєстрації права власності. Отже, особа втрачає можливість вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Крім того, в оспорюваному приписі статті 37 Закону немає чіткої та зрозумілої вказівки на юридичні наслідки ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності в аспекті визначення особи власника майна. Отже, скасування Міністерством юстиції України на підставі оспорюваного припису статті 37 Закону  рішення про державну реєстрацію права власності спричиняє юридичну невизначеність у відносинах власності та обмежує Товариство в розпорядженні майном.

(!!!) Таким чином,  оспорюваний припис Закону є неконституційним, оскільки надає Міністерству юстиції України повноваження позбавляти особу права власності шляхом скасування державної реєстрації на підставі помилок, допущених самим державним реєстратором, що порушує приписи частини четвертої статті 41 Конституції України, згідно з якими право власності є непорушним.

З огляду на наведене Конституційний Суд України визнав, що оспорюваний припис статті 37 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України, отже, є неконституційним.

Конституційний Суд України також зазначив, що оспорюваний припис статті 37 Закону, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення та зобов’язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

 

Матеріал по темі: «Держреєстратор не є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії»

 

Теги: конституційний суд, оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов