Адвокат Морозов (судовий захист)
Повноваження Міністерства юстиції України з розгляду
скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав при
наявності судового спору
03 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в
рамках справи № 916/4093/21,
провадження № 12-69гс23 (ЄДРСРУ № 118393664) досліджувала питання щодо
повноважень Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення державного
реєстратора про державну реєстрацію прав
Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції
України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і
господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності
рівні перед законом.
Частинами першою - п`ятою статті 41 Конституції
України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої
діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному
законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами
права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може
бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є
непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути
застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в
порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування
їх вартості.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному
гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений
своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом
власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону
за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України
право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього
права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право
власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із
правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не
випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена
судом.
Отже, за змістом чинного законодавства, зокрема,
Конституції України та ЦК України, усім власникам надано рівні умови для
захисту права власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК
України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих
прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним
органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані
права в порядку, встановленому законом.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про
державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та
їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження
державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно,
обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного
реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону
України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень»).
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що
підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту
такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України
право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі,
споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо
договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації,
право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право
власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації,
право власності виникає з моменту державної реєстрації.
(!) Тобто державна
реєстрація права власності (зокрема, нерухомого майна) закріплена законом як
складовий елемент процедури набуття права власності.
Разом з цим Закон України «Про державну реєстрацію речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім визнання та підтвердження державою
таких прав, також спрямований на їх захист.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної
реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його
територіальних органів або до суду.
За загальним правилом, захист порушених прав особи
здійснюється у судовому порядку.
Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії
або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до
Міністерства юстиції України є додатковим механізмом захисту права власності.
Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених
помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, однак не
може підміняти собою судовий розгляд.
Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій
та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні
дії скаржника, інші аспекти захисту прав власника нерухомого майна. Тобто
Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним
реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір.
(!!!) При розгляді
скарги на рішення державного реєстратора Міністерство юстиції України не вправі
вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на
майно.
Натомість вирішення спору про право (і забезпечення
тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору)
належить до компетенції суду.
Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових
прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право
власності та забезпечує правову визначеність.
Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень
здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до Положення про Міністерство юстиції
України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №
228, основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення
формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації актів
цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації
юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та
фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м.
Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих
академій наук.
Приписами статті 37 Закону України «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено можливість
оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та
повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду цих скарг та ухвалення
за результатами такого розгляду рішень.
Відповідно до положень частини другої статті 37 Закону
України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
(тут і далі, якщо не вказано зворотне, - у редакції, чинній на момент видання
наказу) Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного
реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто
на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний
судовий спір) 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів
Міністерства юстиції України.
Вжите законодавцем у зазначеній вище нормі слово
«щодо» є синонімом до слова «стосовно». Отже, з огляду на таку синонімію, у
частині другій статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» йдеться про спори саме стосовно нерухомого
майна. Тобто потрібно орієнтуватися на предмет (об`єкт) позову. Саме
матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути направлена на
захист речових прав щодо об`єкта нерухомості або пов`язана з нерухомим майном.
Таким чином до спорів «щодо нерухомого майна» відносяться спори, вимоги за
якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна.
Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що в пункті 1
частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень»(в редакції, чинній на момент видання наказу)
встановлено, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження на розгляд
скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за
наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна.
Натомість відповідно до пункту 4 частини восьмої
статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи
відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження
у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.
Тобто треба розмежовувати наслідки, передбачені
частинами першою та восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже частиною першою статті 37
цього Закону визначено межі повноважень Міністерства юстиції України щодо
розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав,
тому наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлює розгляд скарги
Міністерством юстиції України. Водночас частиною восьмою статті 37 цього Закону
передбачені підстави для відмови у задоволенні скарг у сфері державної
реєстрації (у разі наявності повноважень для її розгляду).
Велика Палата Верховного Суду виснує, що пункт 1
частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видання наказу)
у подібних правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо
нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина
унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного
реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.
Міністерство юстиції України та його територіальні
органи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 вказаного вище Закону відмовляють
у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері
державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове
провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.
За наявності підстав для застосування положень пункту
1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень», відсутня необхідність здійснювати аналіз
інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими
сторонами, з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37
зазначеного Закону).
ВИСНОВОК: У випадку,
коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина
унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного
реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.
Матеріал по темі: «Наявність судового спору щодо
нерухомості виключає скаргу до Мінюста на дії реєстратора»
Теги: конституційний суд,
оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний
нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат
Морозов
