Зупинення провадження та права особи на участь у розгляді своєї справи під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо зупинення провадження та прав особи на участь у розгляді своєї справи під час воєнного стану 

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 131941691) досліджувала питання щодо введення воєнного стану та мобілізації. 

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). 

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. 

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. 

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані. 

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України. 

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. 

Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та у пункті 5 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. 

(!!!) Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. 

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. 

Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. 

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. 

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. 

ВАЖЛИВО: Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. 

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. 

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. 

Норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. 

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. 

Втім застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. 

(!!!) Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 

За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі. 

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.

 

ВИСНОВКИ  щодо застосування норм права: 

Під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого: 

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

 

 

Матеріал по темі: «Введення воєнного стану та мобілізації»

 

 

 

 

Теги: воєнний стан, особливий період, мобілізація, зсу, оборона, національна безпека, оборона держави, військові формування, поліція, правоохоронні органи, зупинення провадження у справі, перебування сторони у зсу, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов