Велика палата
Верховного суду в постанові від 16.11.2022 у справі №
910/6355/20 (ЄДРСРУ № 107732483) досліджувала питання щодо
необхідності ухвалення судового рішення відносно виконавця, як єдиного
доказу для відшкодування завданих збитків сторонам виконавчого
провадження.
Питання: Чи вимагає закон попереднього ухвалення судового рішення для визнання
протиправними відповідних дій, рішень чи бездіяльності судового виконавця для
стягнення шкоди (збитків)?
Велика Палата
Верховного Суду зауважує, що законодавство не містить обмежень у засобах
доказування обставин, які можуть свідчити про протиправність діянь
державного виконавця, зокрема закон не передбачає попереднього ухвалення
судового рішення про визнання протиправними відповідних дій, рішень чи
бездіяльності державного виконавця при здійснені виконавчого провадження як
єдиного допустимого доказу на підтвердження існування підстав для відшкодування
завданих такими діяннями збитків.
Збитками є
об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як
учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених
кредитором, утраті або пошкодженні майна, а також неодержанні кредитором
доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Обов`язок доведення наявності таких збитків та їх розмір, а також
причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на
позивача. За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона
повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 цього Кодексу
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,
повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з
посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено (див. висновки Великої
Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, пункти 5.33-5.35).
Разом із цим за
наявності визначених статтею 75 ГПК України підстав учасники процесу можуть
бути звільнені від доказування, зокрема частиною четвертою цієї статті
передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній
або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при
розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно
якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Об`єднана
палата КГС ВС у постанові від 18.06.2021 у справі №
910/16898/19 виснувала, що преюдиціальність - це обов`язковість
фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі,
для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не
підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи
вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву
істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть
преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж
питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню
процесуальної економії в новому процесі.
Велика Палата
Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що у вирішенні
питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування
певних обставин варто також ураховувати положення частин шостої, сьомої статті
75 ГПК України, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному
провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної
відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали
законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про
правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або
постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та
чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту
при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
Аналізуючи
положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в
постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17
(провадження № 12-144гс18, пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне
значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а
не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення
мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа,
щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які
належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо
досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у
мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від
оцінки іншим судом обставин справи.
Ураховуючи
наведене, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ухвалення
попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності)
державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи,
у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих
такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах
доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного
виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи
відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для
звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Попереднє
рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати
підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з
урахуванням передбачених статтею 75 ГПК України правил, зокрема, що
преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими
рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці
діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка
може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є
правомірною або неправомірною.
(!) Водночас у постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421 містяться протилежні висновки - про те,
що «збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при
здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку,
передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти
неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог
виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними
діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди. Причому
належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця має
підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне
значення для справи про відшкодування збитків».
(!!!) Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок Верховного Суду України
таким, що не може бути врахований у цій справі, та не вбачає підстав для
відступу від нього, оскільки висновки щодо застосування норм права, викладені у
постановах Верховного Суду України, мають враховуватись іншими судами при
застосуванні таких норм права, коли вони висловлені після набрання чинності
Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», яким
до процесуального законодавства були запроваджені зміни стосовно обов`язковості
врахування висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права при
розгляді інших справ (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного
Суду у пунктах 29, 33-35 постанови від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20)). Отже,
правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у
справі № 32/421, хоч і є частиною практики
Верховного Суду України, однак не створює для судів процесуального обов`язку
щодо її врахування чи необхідності відступу від неї, а тому у Великої Палати
Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання відступу.
ВАЖЛИВО: Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що ця практика
Верховного Суду України була поширена і видозмінена у численних постановах КЦС
ВС, ухвалених за результатами перегляду у касаційному порядку судових рішень у
спорах про відшкодування шкоди, завданої діями (бездіяльністю) державного
виконавця.
Так, висновки
Верховного Суду України, які містяться у постанові від 25.10.2005 у справі № 32/421, були покладені в основу висновків КЦС
ВС, викладених у постановах від 20.03.2019 у справі №
753/19110/15-ц, від 23.12.2019 у справі №
752/4100/17, від 24.12.2019 у справі №
461/3508/17, від 18.03.2020 у справі №
2-7317/11, від 12.03.2020 у справі №
757/74887/17-ц, від 03.06.2020 у справі №
642/3839/17, від 12.08.2020 у справі №
761/7165/17, від 23.12.2020 у справі №
757/63732/18, від 29.04.2021 у справі №
405/500/18, від 01.09.2021 у справі №
554/10055/20, від 10.11.2021 у справі №
760/26905/17 та від 01.12.2021 у справі №
757/64086/19, про те, що неправомірність дій (бездіяльності) державного
виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням
суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Велика Палата
Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків КЦС ВС, від яких колегія суддів КГС ВС пропонувала відступити в ухвалі від
08.07.2021, оскільки на відміну від висновку Верховного Суду України,
викладеного у постанові від 25.10.2005 у справі № 32/421, вони не визначають
надання рішення суду про задоволення скарги на дії судового виконавця як
необхідної преюдиційної обставини у доказуванні підстав для задоволення позову
про стягнення із судового виконавця збитків, завданих утратою арештованого
майна, а зазначають про можливість подання такого доказу поряд з іншими
доказами.
ВИСНОВОК: Велика палата Верховного суду вказала, що законодавство не передбачає
попереднього ухвалення судового рішення про визнання протиправними відповідних
дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при здійснені виконавчого
провадження як єдиного допустимого доказу на підтвердження
існування підстав для відшкодування завданих такими діяннями збитків.
Матеріал по
темі: «Заявлення відводу державному виконавцю в порядку
судового контролю»
Теги: оскарження рішень державного виконавця, стягнення виконавчого збору,
витрат на проведення виконавчих дій, підсудність спору, юрисдикційна
підсудність оскарження, виконавче провадження, боржник, стягувач, сторона
виконавчого провадження, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар