Відкладення судом розгляду справи до завершення воєнного стану -
заборонено процесуальним законодавством України
07 грудня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/859/22 (ЄДРСРУ № 107717345) досліджував
питання щодо відкладення судом розгляду справи до завершення воєнного стану.
У статті 129 Конституції України у
числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний
перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження
судового рішення.
Конституційне право на судовий захист
передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених
прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій
процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які
дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне
поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам
справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод.
За змістом статті 9 Конституції України
чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього
положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання
рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику
Європейського суду з прав людини як джерела права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції
кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір
щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до практики Європейського
суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий
суд, не встановлено вимоги до держав-учасниць засновувати апеляційні або
касаційні суди; там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній
статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих
судів (§ 25 рішення у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970
року та § 65 рішення у справі "Hoffmann v Germany" від 11 жовтня 2001
року).
Європейський суд з прав людини у своїх
рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні
обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати
легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і
запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у
справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року, §
96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року).
У такий спосіб здійснюється "право
на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини
включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати
"вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти
Хорватії" від 01.03.2002).
Важливим елементом верховенства права є
гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Беллет проти
Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995
Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить
гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду.
Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для
забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у
демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна
мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її
права".
Європейський суд з прав людини у своїх
рішеннях також неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми,
національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути
на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до
анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі
проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від
26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального
правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до
суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Перес де Рада
Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).
Порушення права на розгляд справи упродовж
розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав
людини у справах проти України.
(!) Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на
відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження
оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи,
поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти
недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є
порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського
суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з частиною 2 статті 254
Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції
оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках,
передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не
передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Отже, перелік ухвал, які підлягають
апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255
Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Частиною 3 статті 177 Господарського
процесуального кодексу України передбачено, що підготовче провадження має бути
проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У
виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей
строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням
однієї із сторін або з ініціативи суду.
Відповідно до частини 2 статті 183
Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче
засідання в межах
визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у
випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення
до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача,
залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені
частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному
підготовчому засіданні.
Отже, частиною 2 статті 183
Господарського процесуального кодексу України суду надано право відкласти підготовче
засідання в межах визначеного частиною 3 статті 177 Господарського
процесуального кодексу України строку підготовчого
провадження.
При цьому варто зазначити, що у разі
відкладення підготовчого засідання суд повідомляє учасників справи про місце,
дату і час наступного підготовчого засідання.
(!!!) Водночас, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення
розгляду справи (відкладення підготовчого засідання), здійснюється без
зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження
(подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019
у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у
справі № 914/1983/17 та від 16.01.2020 у
справі № 908/1188/19).
Ухвалою суду відкладено підготовче
засідання у справі до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану.
Зі змісту зазначеної ухвали вбачається,
що суд першої інстанції відклав підготовче засідання без зазначення строку, до
усунення обставин, які зумовили відкладення підготовчого засідання (до
завершення періоду дії правового режиму воєнного стану). Тобто, судом першої
інстанції фактично зупинено
провадження у справі.
ВИСНОВКИ:
- Відкладення
підготовчого засідання у справі до завершення періоду дії правового режиму
воєнного стану не передбачено вимогами діючого законодавства (чит. –
«заборонено Законом»);
- Вказана
ухвала підлягає оскарженню, оскільки це фактичне зупинення провадження у
справі до усунення відповідних обставин (п. 12 частини 1 статті 255 ГПК
України).
Матеріал по темі: «Підстави для зупинення провадження у справі»
Теги:
зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи,
клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар