Адвокат Морозов (судовий захист)
Момент процесуального правонаступництва юридичної особи на стадії виконання
судового рішення
06 грудня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 917/436/21 (ЄДРСРУ №
107717343) досліджував питання щодо моменту процесуального правонаступництва
юридичної особи на стадії виконання судового рішення.
Внаслідок
певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є
її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (чи обов`язків), або
одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Тобто, заміна сторони у
зобов`язанні може бути наслідком універсального або сингулярного
правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (ч. 3 ст.
656 ЦК України), дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України), факторингу (гл. 73 ЦК
України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації
юридичної особи (ч. 1 ст. 104 ЦК України) чи спадкування (ст. 1216 ЦК
України)).
Універсальне
правонаступництво має місце в тих випадках, коли
перехід прав та обов`язків однієї юридичної особи до іншої відбувається в
результаті реорганізації, а поміж фізичними особами - в порядку спадкування.
Сингулярне
правонаступництво має місце, коли сторона
перепоступається правом вимоги, чи здійснює переведення боргу, або приймає борг
іншої особи на себе. Розподіл матеріального правонаступництва на універсальне
та сингулярне пов`язаний з об`єктом прав та обов`язків, що переходять до
правонаступника. І хоча матеріальне правонаступництво може бути універсальним
чи сингулярним, процесуальне правонаступництво, хоча і є необхідним наслідком
правонаступництва в матеріальному праві, завжди універсальне: в рамках процесу
правонаступник в усіх випадках цілком замінює правопопередника і користується
комплексом процесуальних прав та обов`язків сторони чи третьої особи.
Крім випадків,
коли заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України), кредитор у
зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним
його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст.
512 ЦК України) чи правонаступництва (п. 2 вказаної частини), яке за змістом
тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права
первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент
переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК
України).
Відповідно до
ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою,
припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу,
перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших
випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі
у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії
судового процесу.
Процесуальне
правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї
особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо
пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони
правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або
обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або
третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки
попередника.
Для настання
процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних
прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про
можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати
відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Процесуальне
правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або
боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни сторони
виконавчого провадження внаслідок правонаступництва є настання певних обставин,
які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та
обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від
умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими
особами.
Відповідно до
ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче
провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання
судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) -
сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на
примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у
спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також
рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.ч.
1, 2 ст. 15 Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава,
на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Відповідно до
абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою
сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою
про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до
його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були
б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Під час
виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на
підставі ч. ч. 1 - 3, 5 ст. 334 ГПК України: у разі вибуття однієї із сторін
виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про
заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа),
державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її
правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому
засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка
учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну
сторони виконавчого провадження. Положення цієї статті застосовуються також у
випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до
відкриття виконавчого провадження.
Стаття 52 ГПК
України вміщена до розділу І «Загальні положення» глави 4 «Учасники судового
процесу» цього Кодексу, якими регламентуються загальні засади відносно кола
учасників, сторін, третіх осіб судового провадження, осіб, яким законом надано
право звертатися до суду в інтересах інших осіб, їх прав та обов`язків тощо.
Натомість ст. 334 ГПК України розташована в розділі V «Процесуальні питання,
пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах», що присвячений
врегулюванню відносин, пов`язаних з примусовим виконанням судових рішень. Отже,
нормативні приписи ст. 52 ГПК України слід вважати загальними по відношенню
до приписів, закріплених ст. 334 цього Кодексу.
Велика Палата
Верховного Суду в постанові від 03.11.2020 у справі №916/617/17
зазначила, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового
процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже,
якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого
провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну
учасника справи.
Приписи ст. 334
ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва
на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями ст. 52
цього Кодексу.
Стадія
виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається з
видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням
судового рішення або зі спливом строку пред`явлення документа до виконання,
оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається
стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без
прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі
дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком
пред`явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена
в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25
червня 2019 року у справі № 910/10031/13 та
від 11 березня 2021 року у справі № 910/2954/17.
У постанові від
08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10
(провадження № 14-197 цс 21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:
«Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний
характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі
матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань
цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в
межах стадій судового процесу.
Заміна судом
сторони у справі на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з
процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового
рішення у виконавчому провадженні, а тому потребує розгляду підстав поновлення
виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.
Ураховуючи завдання
виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою
заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони у справі
(стягувача у виконавчому документі), є отримання виконання судового рішення в
межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого
провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе.
Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження
закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити
постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення
виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.
За відсутності
підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні підстави
для процесуального правонаступництва.
Якщо ж
виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий
стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на
повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання
строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені,
то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися
з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого
документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного
строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави
для процесуального правонаступництва.
Велика Палата
Верховного Суду, розглядаючи питання заміни сторони виконавчого провадження,
зазначила про те, що на стадії виконавчого провадження як на завершальній
стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження
правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після
відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони
виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи)
правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 ГПК України,
з урахуванням підстав, визначених статтею 52 Господарського процесуального
кодексу України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить
процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового
рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість
як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна
учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52
ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого
провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником
є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому
документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині
п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 постанови від 03 листопада 2020
року у справі № 916/16/17 (провадження №
12-48гс20)).
Для
процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою
особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої
юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або
правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у
відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального
правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого
правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до
правонаступника у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати
Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №
264/5957/17).
Відповідно до
ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації
(злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації
юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
Процесуальне
правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони
матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок
матеріального і процесуального права. Процесуальне правонаступництво фактично
слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань
можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні
фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Статтею 106 ЦК
України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної
особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи,
уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених
законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом
може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на
припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Порядок
припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення
регламентовано ст. 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від
юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено,
припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання
зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для
пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з
припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання
або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити
положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи,
що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників,
включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та
розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який
прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.
Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови
у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи
та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
У частині 8 ст.
4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань» передбачено, що у разі приєднання
юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що
припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до
відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва
юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати
державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному
реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.
Водночас при
відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про
правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник
лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна,
прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного
Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21.
Отже, лише при
припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається
правонаступництво.
Внаслідок же
злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і
будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в
постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.
Водночас чинне
законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального
правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання.
Ухвалюючи
рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю
на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї їх сукупності.
Тобто при універсальному правонаступництві до правонаступника чи
правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків,
які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на
підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису
до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті
реорганізації.
За висновком
Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, якщо припустити, що
правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення
юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які
протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної
особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести
відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного
Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових
інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі
запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.
Зважаючи на
викладене та на те, що положеннями ст. ст. 104, 107 Цивільного кодексу України не
визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка
припиняється у зв`язку з реорганізацією, Суд вважає, що такий момент не
може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення
реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком
Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц та постанові від 04.11.2020 у справі
№922/817/18.
ВИСНОВОК: Для вирішення питання щодо можливості процесуального правонаступництва суд
у кожному конкретному випадку має аналізувати фактичні обставини,
передбачені нормами матеріального права, зокрема відомості первинних
документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального
правовідношення, перехід її прав та обов`язків до іншої особи -
правонаступника. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові
Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №
922/817/18.
Матеріал по
темі: «Правонаступництво у виконавчому провадженні»
Теги: виконавче провадження, правонаступництво, заміна сторони, заява про
заміну правонаступником, рішення суду, стягувач, боржник, виконавець, подання,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар