Орган реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів як податковий агент

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є податковим агентом орган, який здійснює реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів у разі здійснення фізичною особою операцій з продажу транспортних засобів?

Порядок оподаткування операцій з продажу або обміну рухомого майна визначений пунктом 173.1 статті 173 ПКУ, якої встановлено, що дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пунктом 167.2 статті 167 ПКУ, тобто 5 відсотків від розміру отриманого доходу.

Дохід від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна (крім легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів) визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості цього об’єкта, визначеної згідно із законом.

Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його ринкової вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Як виняток, із положень пункту 173.1 статті 173 ПКУ, не підлягає оподаткуванню дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда (абзац перший пункт 173.2 статті 173 ПКУ).

Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року другого об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відсотків, визначеною пунктом 167.2 статті 167 ПКУ (абзац другий пункту 173.2 статті 173 ПКУ).

Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року третього та наступних об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда або іншого транспортного засобу підлягає оподаткуванню за ставкою 18 відсотків, визначеною пунктом 167.1 статті 167 ПКУ (абзац третій пункту 173.2 статті 173 ПКУ).

Разом з тим, пунктом 173.6 статті 173 ПКУ встановлено, що дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна, що здійснюються фізичними особами – нерезидентами, оподатковується згідно з статтею 173 ПКУ в порядку, встановленому для резидентів, за ставкою, визначеною в пункті 167.1 статті 167 ПКУ, тобто 18 відсотків.

Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта рухомого майна підлягає оподаткуванню згідно з положеннями статті 173 ПКУ (пункт 173.7 статті 173 ПКУ).

Для цілей пункту 173.4 статті 173 ПКУ платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банки, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей.

Фізична особа (продавець) у разі нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу рухомого майна з іншою фізичною особою є відповідальною згідно з вимогами розділу IV ПКУ за нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб та сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету за місцем нотаріального посвідчення таких договорів, а в інших випадках – сплачує (перераховує) податок на доходи фізичних осіб до відповідного бюджету за своєю податковою адресою (підпункти «б» та «в» підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168 ПКУ).

Згідно з абзацом другим п. 173.3 ст. 173 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) у разі продажу (обміну) об’єкта рухомого майна за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи – підприємця або укладення та оформлення договорів відчуження транспортних засобів у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, такий посередник або відповідний орган виконує функції податкового агента стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов’язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого майна.

Абзацом сьомим п. 173.4 ст. 173 ПКУ передбачено, що органи, у присутності посадових осіб яких між фізичними особами здійснюються укладення та оформлення договорів купівлі – продажу (міни, поставки), а також інших договорів, здійснюють у встановленому законом порядку реєстрацію таких транспортних засобів за наявності оціночної або середньоринкової вартості такого рухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору, обчисленого в установленому ПКУ порядку, та щомісяця в порядку, встановленому розд. IV ПКУ, подають до контролюючого органу податковий розрахунок, подання якого передбачено п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ, в якому зазначають інформацію про такі договори (угоди), включаючи інформацію про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку.

(!!!) Якщо об’єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи – комісіонера, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Таким чином, якщо фізична особа здійснює продаж рухомого майна за посередництвом юридичної особи – комісіонера, то такий комісіонер вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником від такого продажу та повинен до або під час виплати доходу фізичній особі утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб за рахунок такої фізичної особи до бюджету за місцезнаходженням юридичної особи – комісіонера.

Водночас, порядок подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи визначено статтею 179 ПКУ, згідно з абзацом четвертим пункту 179.2 статті 179 якого обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання Декларації прямо передбачено ПКУ, якщо такий платник податку отримував, зокрема, доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до ПКУ не оподатковується, оподатковується за нульовою ставкою та/або з яких при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до розділу IV ПКУ.

Декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ (підпункт 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПКУ).

  

За матеріалами: Категорія 103.22 "ЗІР"

 

 

Матеріал по темі: «Донарахування податкових зобов’язань за продану автівку по заниженій вартості»
 

 

Теги: знижка, скидка, додаткове благо, продаж товару зі знижкою, дохід фізособи, військовий збір, оподаткування, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Донарахування податкових зобов’язань за продану автівку по заниженій вартості

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Донарахування податкових зобов’язань за продану автівку фізичній особі нижче балансової вартості

При продажі авто фізичній особі нижче балансової вартості податковий орган завжди апелює до справи №320/3024/22, де Верховний Суд зробив висновок, що індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися (мають утримуватися та сплачуватися податки та збори). Зважаючи на обов`язок юридичної особи нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб при виплаті (наданні) будь-якого виду доходів, який надається фізичній особі, такий обов`язок розповсюджується на юридичну особу і у випадку наданні індивідуальної знижки фізичній особі при продажу товарів. Тобто, у випадку надання юридичною особою додаткового блага у вигляді індивідуальної знижки на товари фізичній особі, юридична особа набуває статусу податкового агента (продавця) по відношенню до фізичної особи (покупця). Відповідно, у юридичної особи виникає обов`язок протягом трьох днів з дня вчинення операції з індивідуальною знижкою нарахувати та сплатити від імені фізичної особи, якій надано індивідуальну знижку, податок на доходи фізичних осіб.

Разом з цим слід вказати, що аналізуючи положення пп.пп. 14.1.47, 14.1.54 п. 14.1 ст. 14, п. 163.1 ст. 163, абзацу 2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, ст. 165 Податкового кодексу України вбачається, що отримання додаткового блага покупцями спірних автомобілів у вигляді вартості автомобіля спростовується наявністю договорів купівлі-продажу, згідно з якими, автомобілі придбано за відповідні суми коштів, а не отримано їх безоплатно.

Вищезазначені норми податкового законодавства вказують, що юридична особа виступає податковим агентом у разі виплати фізичній особі доходу (у грошовій або не грошовій формі), а у разі продажу юридичною особою власного транспортного засобу таке товариство не є податковим агентом.

Відтак, висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи з фізичних осіб від реалізації рухомого майна є помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №826/15481/18 (ЄДРСРУ № 82898518) , 22 листопада 2022 року справа № 600/2482/21-а (ЄДРСРУ № 107518396).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України, відповідно до пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 якого, платниками податку є, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно пп.163.1.2. п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Згідно з пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України базою оподаткування є інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлено ст.168 Податкового кодексу України, відповідно до пп.168.1.1 п. 168.1 якої, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 Кодексу. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп.168.1.5).

Згідно з п.171.2. Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент. Відповідно до пп.«а» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Також вказаний дохід є об`єктом оподаткування військовим збором (пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України). Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір у повному обсязі відповідно до порядку, визначеного ст.168 Кодексу.

Згідно з пп.1.2 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст.163 Податкового кодексу України. Відповідно до пп.1.4 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Податкового кодексу України, за ставкою, визначеною пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України. Ставка військового збору становить 1,5 % об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України (пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX). Платники збору зобов`язані забезпечити виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені ст.176 Податкового кодексу України (пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX) Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету є особи, визначені у ст. 171 Податкового кодексу України (пп.1.5 п.16-1 підрозділу 10 Розділу XX).

При цьому, за вимогами п. «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у пп.165.1.53 п.165.1 ст.165 цього Кодексу.

Текстуальне тлумачення цієї норми свідчить на користь того, що базою оподаткування ПДФО, а відтак і військовим збором, є:

1) вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначена за правилами звичайної ціни;

2)с ума знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначена для такого платника податку.

При цьому, у другому випадку, для того, щоб трактувати додаткове благо оподатковуваним доходом необхідна така сукупність умов:

а) дохід отримано у вигляді знижки на товар (роботу, послугу);

б) знижка застосована до звичайної ціни (вартості) товару (роботи, послуги);

в) знижка є індивідуальною, тобто призначена лише для даного платника податку.

В свою чергу, згідно пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, де наведені значення понять, які вживаються у Податковому кодексі України, звичайна ціна це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється лише на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну. Якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування. Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов`язковість проведення якого передбачено законом. Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф`ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф`ючерсній ціні на дату укладення такого контракту. Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.

За правилами пп.14.1.71-1., звичайна ціна майна, робіт, послуг при визначенні бази оподаткування резидентами Дія Сіті - платниками податку, що сплачують податок на прибуток підприємств на особливих умовах, при здійсненні операцій, які є об`єктом оподаткування відповідно до пункту 135.2 статті 135, пункту 137.10 статті 137 та пункту 141.9-1 статті 141 цього Кодексу (крім визначення бази оподаткування у разі здійснення контрольованих операцій), визначається на рівні ціни договору, але не нижче ціни придбання майна (робіт, послуг), а для необоротних активів - не нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок календарного місяця, протягом якого здійснюються операції продажу (відчуження), ліквідації таких необоротних активів. Для майна (крім необоротних активів), робіт, послуг, вироблених (створених, наданих) платником податку, звичайна ціна визначається на рівні ціни договору, але не нижче виробничої собівартості, яка розрахована за правилами бухгалтерського обліку відповідно до принципів, методів і процедур, визначених в обліковій політиці платника податку. Якщо в обліковій політиці такі принципи, методи і процедури не визначені, контролюючий орган самостійно розраховує виробничу собівартість відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Операції з продажу платником податків власних основних засобів не підпадають під визначення контрольованих операцій. Ціни на вживані автомобілі не підлягають державному регулюванню і для їх продажу проведення оцінки не є обов`язковим.

З урахуванням вимог пп.14.1.71. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, звичайною ціною при реалізації платником податків власних основних фондів - транспортних засобів, вважається ціна таких транспортних засобів, визначена сторонами договору. Також вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо зворотного не доведено.

Прирівнювання показника звичайної ціни до показника залишкової вартості основного засобу, в розрізі застосування такого показника як об`єкта оподаткування за п. «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, жодною нормою не передбачено.

ВИСНОВОК: Визначена сторонами договору купівлі-продажу ціна проданих транспортних засобів вважається звичайною ціною… і така ціна відповідає рівню ринкових цін, якщо зворотного не доведено податковим органом!

 

  

 

Матеріал по темі: «Індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, яка повинно оподатковуватися»

 

 

 

Теги: знижка, скидка, додаткове благо, продаж товару зі знижкою, дохід фізособи, військовий збір, оподаткування, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, яка повинно оподатковуватися

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися

02 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/3024/22, адміністративне провадження № К/990/24906/23 (ЄДРСРУ № 118826813) досліджував питання щодо індивідуальної знижки на товар, яка є додатковим благом і повинна оподатковуватися.

Порядок адміністрування податку на доходи фізичних осіб врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

Підпунктом 14.1.80 пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу

Отже, податковим агентом є юридична особа або підприємець (самозайнята особа), які зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також вести податковий облік та подавати податкову звітність. Це означає, що за статусом податковий агент прирівнюється до платника податку і має ті ж самі права та обов`язки.

Платник податків набуває статусу податкового агенту у всіх випадках, коли виплачує фізичній особі дохід (купує товар, замовляє послугу, виплачує заробітну плату) у грошовій формі (готівковій або безготівковій) або не грошовій формі (наприклад, бартер). Він зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за рахунок фізичної особи, використовуючи одну із визначених розділом IV ПК України ставок податку залежно від виду виплачуваного доходу.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктами 164.1.1 та 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Підпунктом «е» зазначеного вище підпункту передбачено, що до доходу у вигляді додаткового блага слід відносити вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Окрім цього, підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Проаналізувавши зазначені норми податкового законодавства у сукупності, Верховний суд дійшов висновку, що юридична особа, продаючи фізичній особі товари (роботи, послуги) за індивідуальною знижкою, надає цій особі таким чином додаткове благо, яке повинно включатися до загального місячного оподатковуваного доходу такої особи та, відповідно, з цих сум необхідно сплачувати податок на доходи фізичних осіб.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (підпункт 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України також визначено, що відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

(!!!) Отже, індивідуальна знижка на товар є додатковим благом, який має включатися до оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися (мають утримуватися та сплачуватися податки та збори). Зважаючи на обов`язок юридичної особи нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб при виплаті (наданні) будь-якого виду доходів, який надається фізичній особі, такий обов`язок розповсюджується на юридичну особу і у випадку наданні індивідуальної знижки фізичній особі при продажу товарів.

Тобто, у випадку надання юридичною особою додаткового блага у вигляді індивідуальної знижки на товари фізичній особі, юридична особа набуває статусу податкового агента (продавця) по відношенню до фізичної особи (покупця). Відповідно, у юридичної особи виникає обов`язок протягом трьох днів з дня вчинення операції з індивідуальною знижкою нарахувати та сплатити від імені фізичної особи, якій надано індивідуальну знижку, податок на доходи фізичних осіб.

Аналогічна ситуація стосується також нарахування та сплати військового збору, який нараховується та сплачується за правилами, які встановлені для податку на доходи фізичних осіб, та має аналогічні об`єкта та базу оподаткування.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

ВИСНОВОК: Факт надання юридичною особою (продавцем) фізичній особі (покупцю) індивідуальної знижки є додатковим благом, який повинен включатися до загального оподатковуваного доходу та належним чином оподатковуватися. Це зумовлює обов`язок юридичної особи (продавця) нарахувати та сплатити від імені фізичної особи (покупця) необхідні податки та збори.

 

 

Матеріал по темі: «Курсова різниця прощеного кредиту, як додаткове благо платника податку»

 

 

 

 

 

Теги: знижка, скидка, додаткове благо, продаж товару зі знижкою, дохід фізособи, військовий збір, оподаткування, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Проведення податкової перевірки на підставі постанови КМУ № 89

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення податкової перевірки на підставі пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та постанови Кабінету Міністрів України № 89 

04 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/7730/22, адміністративне провадження № К/990/26376/23 (ЄДРСРУ № 116114990) досліджував питання чи належить проведення документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та постанови Кабінету Міністрів України № 89 до тих процедурних порушень, які об`єктивно можуть вплинути на правильність висновків контролюючого органу за наслідками такої перевірки і, відповідно, чи слугують такі порушення самостійною підставою для скасування податкових повідомлень рішень, прийнятих згідно із такими висновками.

18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктами 52-1-52-5.

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 травня 2020 року № 591-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесені зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в абзацах першому і дев`ятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами «2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

(!!!) Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Водночас, 4 жовтня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 вересня 2020 року №  909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 909-ІХ), пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На виконання вказаного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 3 лютого 2021 року № 89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі - постанова № 89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

ВАЖЛИВО: Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та Постановою Кабінету Міністрів України № 89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Надаючи правову оцінку такій суперечності, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом статті 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Тобто, зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до цього Кодексу (постанова об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18), відповідно зміна строків дії мораторію щодо проведення податкових перевірок може бути здійснено виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Виключно законами України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України).

Частиною першою статті 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Як вже зазначалось, постанова № 89 прийнята Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 909-IX.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 640/18646/21.

Законом № 909-IX, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» якого було надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, стосувався саме Державного бюджету України на 2020 рік.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

У даному ж випадку Законом № 909-IX не вносились зміни безпосередньо до ПК України, яким встановлено мораторій, а делеговано таке право Кабінету Міністрів України. При цьому, темпоральні і галузеві межі такого делегування не визначені.

Разом з тим, сам Закон України «Про Державний бюджет України» як тимчасовий акт законодавства вичерпує свою дію закінченням календарного періоду на який його прийнято.

За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що постанова Кабінету Міністрів України № 89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

ВИСНОВОК: Таким чином, податковий орган, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» від 3 лютого 2021 року № 89, не був наділений повноваженнями здійснювати проведення документальної планової/позаплановх перевірки з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 ПК України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду послідовно викладеною у численних судових рішеннях. Зокрема, у постановах від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21, від 17 травня 2022 року у справі № 520/592/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21, від 6 липня 2022 року у справі № 360/1182/21, від 1 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/14976/21, від 5 вересня 2023 року у справі  №  440/6926/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 420/5325/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 300/629/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 280/958/22.

 

P.s. Питання щодо впливу процедурних порушень на правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами проведення відповідної податкової перевірки, також вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом. У постановах від 28 грудня 2022 року у справах № 420/22374/21, № 540/5445/21, № 160/14248/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №  600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі № 160/24072/21, від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 Верховний Суд констатував, що проведення перевірки на підставі постанови КМУ № 89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень. Під час ухвалення постанов від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 12 жовтня 2022 року у справі №  160/24072/21 Верховний Суд також враховував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, і зазначив, що доводи про неправомірність дій контролюючого органу, а саме - невиконання вимог норм ПК України щодо процедури проведення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними рішень прийнятих за її наслідками.

 

 

Матеріал по темі: «Верховний суд відновив податкові перевірки в період дії мораторію COVID-19»

 

 

 

 

 

 

Теги: мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов