Адекватність застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення
продажу арештованого майна
05 грудня 2022
року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 757/22558/20, провадження №
61-158сво21 (ЄДРСРУ № 107994355) досліджував питання щодо застосування заходів
забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна.
У статтях 149,
150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення
позову і способи забезпечення позову.
Відповідно до
частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи,
має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення
позову.
У пункті 5
частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується
зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права
власності на це майно і про зняття з нього арешту.
(!!!)
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано
позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є
спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у
справах за позовом про визнання права власності на це майно.
Під
забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони
матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання
судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову
спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно,
розтратити його, продати, знецінити.
Відповідно до
частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту
морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути
співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність
передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів
забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок
невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу,
за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він
заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу
здійснювати певні дії.
Заходи
забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання
можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності,
оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та
законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи
заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на
підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що
1) між
сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення
виконання можливого рішення суду про задоволення позову;
2) з`ясувати
обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також
3)
відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра
звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Зазначене
згоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у
постанові від 12 лютого 2020 року у справі №
381/4019/18, провадження № 14-729цс19.
Отже, суди
попередніх інстанцій обґрунтовано, застосовуючи пункт 5 частини першої статті
150 ЦПК України про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого
майна, оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене
на продаж арештоване майно.
Саме для такого
випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом
зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права
насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання
судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.
Посилання касаційної
скарги на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє
реалізацію права на виконання рішення суду, що набрало законної сили, про
стягнення заборгованості за договором позики є безпідставними, оскільки
вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає
державному/приватному виконавцю проводити виконавчі дії у межах виконавчого
провадження по виконанню цього рішення суду, а саме вживати заходів,
направлених на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику.
Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового
рішення у іншій справі, а лише зупиняє продаж певного (спірного) майна,
яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.
ВАЖЛИВО: Більше того, зазначений вид забезпечення позову є
ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення
результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне
майно буде задоволено.
З огляду на
викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
вважає за необхідне уточнити висновки, викладені у постанові Верховного Суду у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25
листопада 2020 року у справі № 524/7234/18,
провадження № 61-12652св20, щодо застосування пункту 5 частини першої статті
150 ЦПК України, враховуючи, що безпосередньо обставини наведених справ
(подібність) відрізняються, так як у наведеній справі, на відміну від справи,
яка переглядається, позов було заявлено боржником у виконавчому провадженні й
власником спірного майна.
ВИСНОВОК:
Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано
позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є
спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за
позовом про визнання права власності на це майно.
Матеріал по
темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі
виконавчого напису нотаріуса»
Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення
позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт,
заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду,
оскарження, обмеження прав, судовий захист, Адвокат Морозов
