Належний спосіб судового захисту при відсутності на письмовому тексті
правочину (паперовому носії) підпису його учасника
16 листопада
2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
700/722/17, провадження № 61-11899св20 (ЄДРСРУ № 107532812) досліджував
питання щодо належного способу судового захисту при відсутності на письмовому
тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника.
У постанові
Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21)
вказано, що:
«6.15. Підпис є
невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність
підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а
також забезпечувати їх ідентифікацію.
6.16. Відсутність
на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи
належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не
вчинений.
6.17. Наявність
же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість
учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не
уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію
волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та
обов`язки поза таким волевиявленням.
6.18.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину
(відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника
правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника
правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій
статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його
внутрішній волі.
6.19. Порушення
вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для
визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК
України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України
про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману,
насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
6.20. Тобто як
у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України
йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує
волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що
підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що,
однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину
учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них
правових наслідків.
6.21. У тому ж
випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття
обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не
вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті,
а правовідносини за ним не виникли».
«6.37.
Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна
орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та
його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.
6.38.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар
користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то
кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий
договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності
законодавчих застережень про інше)».
6.39.
Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб
його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить
викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року
у справі № 145/2047/16-ц (провадження №
14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено
(договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки
недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
У вказаній
постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено
висновок, що «у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його
виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову
про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке
позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про
неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту
правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних
дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою
приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).
Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого
встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних
правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних
підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок
застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом
ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його
правомірність презюмується».
Отже, звернення
з вимогою про визнання недійсним правочину, який аргументовано тим, що цей
договір не підписувався і не укладався за висновками Великої Палати
Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від
26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц
(провадження № 14-79цс21), такий спосіб захисту не передбачений
законодавством, тобто не є правомірним способом захисту, та не є ефективним.
У разі
заперечення самого факту укладення правочину, тобто факту підписання договору
та його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого
позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору, зокрема про
стягнення орендної плати, шляхом викладення відповідного висновку про
неукладення оспорюваного договору у мотивувальній частині відповідного судового
рішення.
ВИСНОВОК: Спосіб захисту, шляхом визнання правочину/договору, який не підписаний
стороною (підписано сторонньою особою), недійсним не є способом захисту,
установленим законом, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Вказаний факт
може бути спростований під час вирішення пов’язаного спору, зокрема про
стягнення заборгованості/орендної плати, тощо, шляхом встановлення даного факту
у мотивувальній частині судового рішення.
Аналогічний
висновок зроблений 16 листопада 2022 року Верховним Судом у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 461/4145/19, провадження № 61-774св22 (ЄДРСРУ №
107532777).
Матеріал по
темі: «Наслідки не підписання договору оренди земельної ділянки»
Теги: відсутність підпису учасника, не підписання правочину, сторонній
підпис, неукладений правочин, недійсність, визнання недійним, не підписаний
договір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар