Право відокремленого підрозділу ДПС звертатися до суду з заявою про
відкриття провадження у справі про банкрутство боржника
28 жовтня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 909/13/22 (ЄДРСРУ №
107049546) досліджував питання щодо права відокремленого підрозділу ДПС
звертатися до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство
боржника.
Суть
справи: питання
правомірності повернення заяви відокремленого підрозділу ДПС про відкриття
провадження у справі про банкрутство боржника, ураховуючи встановлений судами
факт відсутності у цього державного органу процесуальної дієздатності.
Як зазначено
вище, повертаючи заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство
боржника, суд виходив з того, що Управління утворене на правах відокремленого
підрозділу ДПС, не є самостійною юридичною особою, входить до складу ДПС, а
тому не може брати самостійно участь у справі як окремий самостійний суб`єкт
господарювання.
Статтею 1 ГПК
України визначено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження
господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських
судах.
Відповідно до
частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах
здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України
"Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про
банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких
надана Верховною Радою України.
21.10.2019
введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, згідно пункту 2 Прикінцевих та
перехідних положень якого з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що
втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Частиною першою
статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство
регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Сторонами в
судовому процесі - позивачами і відповідачами -
можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (частина перша статті 45
ГПК України).
Частиною другою
статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці,
фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого
самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом
своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у
справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для
вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання
правопорушенням.
Статтею 52 ГПК
України (процесуальне правонаступництво) визначено, що у разі смерті або
оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом
реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи
боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах,
щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника
відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії,
вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для
нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Публічним
правонаступництвом є повне або часткове передання владних функцій від одного
суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення первісного суб`єкта
або повного чи часткового припинення його владних функцій. Публічне
правонаступництво передбачає також перехід у встановлених законодавством
випадках прав і обов`язків одного суб`єкта владних повноважень іншому.
Верховний Суд у
складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших
обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від
11.10.2019 у справі № 812/1408/16 зазначив, що правонаступництво у сфері
управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво)
передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції
одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до
іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи
часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому разі
також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних
правовідносин.
Особливістю
адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав
та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою
повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Законом України
"Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що
територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись
як юридичні особи та без статусу юридичної особи.
Так, згідно з
положеннями частини другої статті 21-1 Закону України "Про центральні
органи виконавчої влади" територіальні органи, зокрема, центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені
частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є
органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що
здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі
своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.
Відповідно до
підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - ПК
України) контролюючими органами є податкові органи (центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні
органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків,
визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати
єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за
виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну податкову політику, чи його територіальні органи.
За змістом
пункту 41.5 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів,
зокрема, податкових органів, визначаються цим Кодексом та законами України.
Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів
визначається законодавством України.
Постановою
Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 "Деякі питання
територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова №
893) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС за
переліком згідно з додатком, зокрема Управління (ідентифікаційний код
43142559).
Абзацом 4
пункту 2 Постанови № 893 установлено, що права та обов`язки територіальних
органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять
ДПС та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про ДПС та її
територіальні органи.
У пункті 3
Постанови № 893 визначено Державній податковій службі забезпечити утворення
територіальних органів ДПС відповідно до статті 21-1 Закону України "Про
центральні органи виконавчої влади".
Згідно частини
першої статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої
влади", територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися в межах граничної
чисельності державних службовців та працівників відповідного центрального
органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу
виконавчої влади, ліквідовуватися, реорганізовуватися керівником відповідного
центрального органу виконавчої влади як відокремлені підрозділи центрального
органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує
діяльність такого центрального органу виконавчої влади.
Частиною
третьою статті 21-1 цього Закону, серед іншого, визначено, що положення про
територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником
відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром,
який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої
влади.
Відповідно до
пункту 7 Положення про ДПС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 06.03.2019 № 227 (далі - Положення № 227), ДПС здійснює повноваження
безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні
органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими
органами, органами стягнення).
Наказом ДПС від
30.09.2020 № 529 "Про утворення територіальних органів Державної
податкової служби" утворено як відокремлені підрозділи ДПС територіальні
органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Управління.
Наказом ДПС від
12.11.2020 № 643 "Про затвердження положень про територіальні органи"
затверджено положення про Управління. За змістом пункту 1 цього Положення,
вказане головне управління є територіальним органом, утвореним на правах
відокремленого підрозділу ДПС.
Отже, із
встановлених судами у цій справі обставин вбачається, що Управління є
територіальним органом ДПС - центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну податкову політику.
Водночас,
Верховний суд зауважує, що суди попередніх інстанцій у цій справі не врахували
положень частини другої статті 21-1 Закону України "Про центральні органи
виконавчої влади", у якій визначено, що територіальні органи центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворюються
без статусу юридичної особи та є органами державної влади. Також судами не
взято до уваги норми пункту 7 Положення № 227, за якими ДПС здійснює повноваження,
зокрема, через утворені в установленому порядку її територіальні органи, які є
контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
За змістом
вищезазначених положень частини першої статті 45 та частини другої статті 4 ГПК
України сторонами в судовому процесі, серед іншого, є державні органи.
У статті 1
КУзПБ визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий
орган, уповноважений відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо
забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску
на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх
повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових
зобов`язань до боржника.
Виходячи із
системного аналізу положень частини другої статті 21-1 Закону України "Про
центральні органи виконавчої влади", частини першої статті 45 та частини
другої статті 4 ГПК України, статті 1 КУзПБ, а також враховуючи вказані вище
Положення про ДПС та Положення про Управління ДПС, останнє є відокремленим
підрозділом ДПС, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є
органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути
стороною в судовому процесі.
Аналогічна
правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 921/574/20 (ЄДРСРУ № 106130330).
ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про
повернення відповідної заяви (про відкриття провадження у справі про
банкрутство) відокремленого підрозділу ДПС на підставі пункту 1 частини п`ятої
статті 174 ГПК України (через відсутність в Управління процесуальної
дієздатності) помилковими та такими, що не відповідають вимогам закону та
правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.08.2022 у
справі № 921/574/20, оскільки Управління ДПС є відокремленим підрозділом
ДПС, є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та
може бути стороною в судовому процесі.
Матеріал по
темі: «Оскарження кредитором банкрута правочинів в яких кредитор
не є його стороною»
Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські
вимоги, оскарження правочину, заперечення боржника, кредиторські вимоги,
відкриття провадження, справа про банкрутство, керуючий санацією, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар