16 листопада
2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду № 369/15039/19,
провадження № 61-7097св22 (ЄДРСРУ № 107392933) досліджував питання щодо
особливостей звернення стягнення на нерухоме майна боржника шляхом примусової
реалізації (електроні торги) у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими
особами.
Згідно зі
статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як
завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та
рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому
Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і
проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені
Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими
актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом
статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами
примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно
боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до
правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постановах
від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц
(провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18),
правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у
продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника,
на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи
особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів,
складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це
оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто
правочин.
Ураховуючи те,
що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така
угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, установлених
частиною першою статті 215 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 13
квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15).
Нерухоме майно
передається на реалізацію з прилюдних торгів за ціною та в порядку,
передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Процедура підготовки
та порядок проведення торгів з реалізації арештованого нерухомого майна,
розрахунків за придбане майно й оформлення результатів торгів визначені
Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації
арештованого нерухомого майна.
Відповідно до
правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18
листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15,
від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15
та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16,
головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання
прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на
результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час
проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка
їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто
для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є:
- наявність підстав для визнання прилюдних торгів
недійсними (порушення правил проведення електронних торгів);
- встановлення, чи порушується (не визнається або
оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася
до суду.
Відповідно до
частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу,
належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно
від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього
господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального
користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні
положення містить і стаття 368 ЦК України. Статтею 63 СК України передбачено,
що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і
розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами
частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік
мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної
власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом
права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є
рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Інститут шлюбу
передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, характер такого
зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з
третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли
діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція
спільності інтересів подружжя і сім`ї.
(!!!) Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено
статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя
укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар,
виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
Схожий за
змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30
червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц
(провадження № 14-712цс19).
Норма частини
третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу,
яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї,
створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором,
використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя
вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право
на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що
укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за
межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Якщо одним із
подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за
цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до
частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке
є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір
був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за
договором, використано на її потреби. За спільними зобов`язаннями подружжя
останнє відповідає усім своїм майном (18 серпня 2022 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 295/7160/18, провадження №
61-62св22 (ЄДРСРУ № 105961703).
Правова природа
процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі
майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке
звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складанні за результатами
їх проведення акта про проведення торгів, що підтверджує виникнення права
власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт
є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а
отже, є договором.
Відповідно до
статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися
своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто
не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності
є непорушним.
Згідно з
частиною першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав
усіх суб`єктів права власності.
Правом
власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону
за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК
України).
Частиною першою
статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння,
користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом
статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм
майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які
дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови
здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права
власності.
Діяльність
власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано
допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку,
встановлених законом.
Відповідно до
частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше
осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох
чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною
частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
За змістом
частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення
звертається саме на майно боржника в розмірі та обсязі, необхідних для
виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору,
витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час
виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі
якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на
його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з
частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції
на час передачі спірного майна на реалізацію) у разі звернення стягнення на
об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку
заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також
перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Виконавець
перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника
повинен з`ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з
іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна
боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Окрім цього,
факт реєстрації квартири за боржником, не свідчить про наявність у нього право
особистої приватної власності на квартиру. До аналогічних правових висновків
дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 (провадження № 61-5226св21, ЄДРСРУ
№ 103906641)
До таких
висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 741/496/18, від 22 березня 2021 року у справі № 756/6374/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 752/15527/19 та узгоджуються з висновками
Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 493/38/18.
ВИСНОВОК: У будь-якому випадку в разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого
майна, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості
виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування
належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а
також перевірки, чи перебуває це майно під арештом, а тому для належного
визначення права власності (приватної/спільної) і для подальшої судової
перспективи необхідно вже під час відкриття виконавчого провадження надати виконавцю
документи які підтверджують/спростовують право власності.
Матеріал по
темі: «Статус «спільної сумісної власності подружжя» після
проведених електронних торгів»
Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна,
спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник,
виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна,
порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар