Верховний суд: належний та ефективний спосіб судового захисту боржника та
поручителя перед кредитором
19 січня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 295/48/17, провадження №
61-41500 св 18 (ЄДРСРУ № 102634142) досліджував питання щодо ефективності
обраного способу захисту боржника перед кредитором.
Велика Палата Верховного Суду
неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту
цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого
звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким,
що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення,
невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови
Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30
січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,
від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17
(пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі №
369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021
року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від
15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт
9.1), від 22 червня 2021 року у справі №
334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у
справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).
Способами захисту цивільних прав та
інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та
припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК
України).
Для належного захисту інтересу від
юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту
1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності
як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого
кореспондуючого обов`язку (пункт 6.12 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
У постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду
зробила такі висновки:
- для належного захисту інтересу від
юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту
1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності
як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого
кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: - кредитор у таких
правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути
стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше
одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; -
особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах
судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання
зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював
(наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо
особі, яку він вважає боржником) (пункт 57);
- спосіб захисту інтересу, передбачений
пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу
можливості захисту його права (пункт 58);
- застосування боржником способу
захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах
із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває,
ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне
провадження не було відкрите (пункт 64);
- у разі, якщо кредитор уже ініціював
судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже
вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у
кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту
(пункт 65);
- ухвалення судом рішення в
справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює
задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо
такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже
були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної
заборгованості (пункт 66).
Таким чином, за висновками Великої
Палати Верховного Суду застосування боржником способу захисту інтересу,
спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є
неналежним, як у випадку, коли такий спір суд уже вирішив, так і у випадку,
коли кредитор ініціював судовий процес і провадження було відкрите (15 грудня
2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
в рамках справи № 910/12966/20, ЄДРСРУ №
102298026).
Відповідно до частини першої статті 526
ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або
інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої
статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у
розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується
повернути кредит і сплатити проценти.
У частині першій статті 1049 ЦК України
передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику
(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у
такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були
передані йому
позикодавцем)
у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може
забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553
ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника
за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за
порушення зобов`язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК
України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в
договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється,
якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання
основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
(!!!) Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про
стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим
порукою.
Наявність рішення суду про стягнення
кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк
виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено
судом, та встановив
наявність обов`язку відповідача сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості,
у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення -
характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається
лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту
здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення
судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних
однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
ВАЖЛИВО: Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з
боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не
припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не
виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Застосування конкретного способу
захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом
якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання
або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є
ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу,
характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями
наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у
позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб
захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України,
може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його
права.
Задоволення позову про визнання
відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності
кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах є
спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове
рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому
знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб
захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах
правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає
боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який
спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто
звернення з позовом для
усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній
ситуації не є ефективним способом захисту.
(!!!) Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то
останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти
позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його
нарахування, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у
правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його
відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом
доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи
подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора,
зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у
ситуації, коли кредитор вже
звернувся з вказаним позовом
про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній
не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про
стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання
відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника.
Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе
захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти
відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука
припинилася.
Застосування боржником способу захисту
інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із
кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває,
ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне
провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював
судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або
такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання
відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є
належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя
кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі
позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов
стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були
предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної
заборгованості.
Правова визначеність передбачає
дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення,
недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має
права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою
проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з
прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко
проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому
задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані
підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими
обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого
документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК
України).
Такі правові висновки Великої Палати
Верховного Суду викладені у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67 цс 20).
ВИСНОВОК: Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення
правової невизначеності у відносинах із кредитором, є неналежним, як у випадку,
коли такий спір суд уже вирішив, так і у випадку, коли кредитор ініціював
судовий процес і провадження було відкрите.
Матеріал по темі: «Виконавчий напис нотаріуса на нотаріально НЕ посвідченому кредитному договорі»
Немає коментарів:
Дописати коментар