Протокол обшуку, як
допустимий доказ у кримінальному провадженні, у разі проведення обшуку
оперативним працівником за дорученням слідчого
06
грудня 2021 року Об`єднана
палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в
рамках справи № 663/820/15-к, провадження №
51-2075 кмо 20 (ЄДРСРУ № 101829915) досліджувала питання щодо допустимості
протоколу обшуку, як доказу у кримінальному провадженні, у разі
проведення обшуку оперативним працівником за дорученням слідчого.
Наразі
стала судова практика вказувала на недопустимість результатів обшуку в
результаті того, що він був проведений оперативним працівником за дорученням
слідчого (Постанова колегії
суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29 січня 2019
року у справі № 466/896/17 (провадження №
51-7759км18).
Проте
у подальшому Верховним Судом уточнено наведено позицію, зокрема в постанові від
05.02.2020 р. у справі № 149/833/15-к,
постанові від 24.06.2020 р. у справі № 205/440/15.
Так,
участь інших осіб у проведенні обшуку не виключається, оскільки відповідно до
положень статті 235 КПК України визначення конкретної особи, якій надається
дозвіл на проведення обшуку, не є обов`язковим елементом ухвали слідчого судді
про надання такого дозволу, а згідно з частиною першою статті 236 КПК України
ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана
слідчим чи прокурором, тобто не обов`язково тією самою особою, що звернулася до
слідчого судді за отриманням дозволу на проведення обшуку (постанова Верховного
Суду від 24.06.2020 р. у справі № 205/440/15).
Учасниками
обшуку були оперативні працівники поліції, про допустимість участі яких як
форми надання допомоги слідчому при проведенні слідчих (розшукових) дій
представниками інших підрозділів органів внутрішніх справ також зазначалося в
постановах Верховного Суду, в тому числі вказувалося на можливість надання
доручень на таку допомогу як у письмовій формі, так і усно (зокрема, постанова
від 05.02.2020 р. у справі № 149/833/15-к).
Втім,
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду нарешті
поставила крапку у цьому питанні.
Порядок
проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом.
Так, відповідно до статей 234, 235 КПК України обшук проводиться на підставі
ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної
юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних
провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного
суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду. Ухвала
слідчого судді має містити відомості про строк дії ухвали; прокурора, слідчого,
який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого постановляється
ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння
особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше
володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі,
документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
Попри
загальну норму про те, що оперативні підрозділи органів Національної поліції,
органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів
Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів
Державної прикордонної служби України, органів, установ виконання покарань та
слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють
слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному
провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, а підрозділ
детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю
Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива
або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 41 КПК
України), ч. 1 ст. 236 КПК України закріпила норму, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи
іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором, винятків
для оперативних підрозділів не передбачено. В жодній
іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих
(розшукових) дій, аналогічної норми немає.
ВИСНОВОК № 1: Отже, системний аналіз
п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про
те, що виконання ухвали
слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається
особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним
оперативним підрозділам.
Стосовно можливості прокурора, слідчого, дізнавача доручати
проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій
відповідним оперативним підрозділам
Пунктом
5 ст. 36 КПК України передбачено повноваження прокурора доручати проведення
слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним
оперативним підрозділам.
Відповідно
до положень п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати
проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій
відповідним оперативним підрозділам.
Пункт
3 ч. 2 ст. 40-1 КПК України закріплює норму, яка наділяє дізнавача повноваженнями
доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових)
дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам.
В
багатьох статтях чинного КПК України, зокрема тих, які регламентують проведення
слідчих (розшукових) дій, законодавець справді не зазначає поряд із слідчим,
прокурором - ні дізнавача, ні детектива, ні оперативний підрозділ. Такий
підхід, дійсно можна пояснити міркуваннями необхідності уникнення переобтяження
тексту КПК України. Однак, висновок про те, що жодна слідча (розшукова)
дія не може бути проведена оперативним підрозділом чи його співробітником,
оскільки він не згаданий у ст. 223 КПК України чи статті, яка регламентує
порядок проведення конкретної слідчої дії, є помилковим. Крім того, судова
практика також ніколи не тлумачила відсутність згадки у ст. 223 КПК України
оперативного підрозділу чи його співробітника як заборону діяти йому на
підставі доручення слідчого або прокурора.
Проте,
вищезазначене не стосується положень ч. 1 ст. 236 КПК України. Адже, в жодній
іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих
(розшукових) дій, аналогічної норми немає.
Таким
чином, загальні положення ст. 223 КПК України не вказують на можливість
передоручення виконання ухвали слідчого судді. Стаття 235 КПК України взагалі
позбавляє слідчого суддю можливості дати доручення оперативному підрозділу чи
його співробітнику на виконання ухвали про обшук. Спеціальна норма ст. 236 КПК України
чітко визначає суб`єктів виконання ухвали, де не вказані співробітники
оперативних підрозділів.
Інша
нормативна регламентація характерна для негласних слідчих (розшукових) дій.
Частина 6 ст. 246 КПК України прямо передбачає, що проводити негласні слідчі
(розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування
кримінального правопорушення, або за його дорученням - уповноважені оперативні
підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного
антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів
Бюро економічної безпеки України, органів, установ виконання покарань та
слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів
Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до
проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші
особи. Вказана норма обумовлена тим, що для проведення більшості негласних
слідчих (розшукових) дій слідчий,
дізнавач, прокурор не може провести їх без спеціальних ресурсів та вмінь
співробітників оперативних підрозділів.
Окрім
того, є спеціальна норма ч. 4 ст. 263 КПК України, що зняття інформації з
транспортних телекомунікаційних мереж покладається на уповноважені підрозділи
органів Національної поліції, Бюро економічної безпеки України, Національного
антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань та органів безпеки.
Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (мереж, що
забезпечують передавання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та
звуків або повідомлень будь-якого виду між підключеними до неї
телекомунікаційними мережами доступу) є різновидом втручання у приватне
спілкування, яке проводиться без відома осіб, які використовують засоби
телекомунікацій для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді,
якщо під час його проведення можна встановити обставини, які мають значення для
кримінального провадження (ч. 1 ст. 263 КПК України).
Виняток
з цього правила передбачений лише у ч. 2 ст. 264 КПК України, відповідно до
якої не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних
інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її
власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи
логічного захисту.
ВИСНОВОК № 2: Вказане свідчить про те,
що законодавець виходив з того, що саме
негласні слідчі (розшукові) дії за ухвалою слідчого судді можуть
проводитися оперативними підрозділами. Більше того, в силу
потреби захистити відомості про факт проведення негласної слідчої (розшукової)
дії, у клопотанні слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді не зазначається
уповноважений оперативний підрозділ, який має виконувати негласну слідчу
(розшукову) дію (п. 2.2. Інструкції про організацію проведення негласних
слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному
провадженні, затвердженої наказом № 114/1042/516/1199/936/1687/5 від
16.11.2012).
ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Системне тлумачення
процесуальних норм, передбачених п. 3 ч. 2
ст. 40, ст. 236 КПК України дає підстави для висновку
про те, що виконання ухвали
про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається на слідчого
чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам.
P.s. Окрема думка судді Антонюк Н. О. (ЄДРСРУ № 101829965): «Теза про
неможливість передоручення фактично зобов`язує лише слідчого, який
безпосередньо визначений в ухвалі слідчого судді, проводити обшук. Однак такий
підхід суперечить позиції, висловленій у постанові Третьої палати ККС від 17
лютого 2021 року (справа № 263/10353/16-к),
про відступ від якої у цьому провадженні не йдеться»…
Немає коментарів:
Дописати коментар