Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб,
якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію на підставі судового
рішення
24 січня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 344/21193/19, провадження №
61-814св21 (ЄДРСРУ № 102704985) досліджував питання щодо державної реєстрації
права власності на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 328
ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не
випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена
судом.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи
суб`єктивного права власності на певні об`єкти (правова позиція, наведена у
постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №
585/2843/17).
Згідно з частиною першою статті 2
Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень
(далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою
фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень
таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових
прав на нерухоме майно.
Відповідно до частин першої-п`ятої
статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право
на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Права на нерухоме майно та їх
обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону,
виникають з моменту такої реєстрації.
У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна
реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а
є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному
складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових
прав.
Також, за змістом наведеної норми
вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності,
а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що
унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної
реєстрації.
При дослідженні судом обставин
існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення
підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна
реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави
закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в
постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15).
ВАЖЛИВО: Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише
становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно
(правова позиція, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного
господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
При цьому у постанові Великої Палати
Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №
911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що сама собою державна реєстрація
права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в
цієї особи права власності, але створює
спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Аналогічну позицію наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від
05.10.2021 у справі № 910/18647/19.
Згідно з пунктом 9 частини першої
статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на
підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності
та інших речових прав на нерухоме майно.
Аналіз вищенаведених норм права вказує
на те, що рішення суду є
правовстановлюючим документом.
Так, за загальним правилом судове рішення
не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте
раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається,
заперечується або оспорюється (постанова Касаційного господарського суду у
складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №
923/1283/16). Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у
справі № 904/8186/17.
В свою чергу, положеннями Закону
України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до
набрання чинності цим законом, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення
таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації
(правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 522/4689/16-ц).
Верховний Суд у свої постанові від
20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц
зазначив, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону
України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не
зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві
власності майном.
Відповідно до положень частин 1, 2
статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для
всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають
виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними
договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за
її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності,
встановленої законом.
Частиною 1 статті 24 Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
передбачено перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.
За наявності підстав для відмови в
державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про таку відмову
(пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), тобто
виключно у спосіб та з підстав визначених цим Законом.
ВИСНОВОК: Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх
осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх
обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не
скасованого рішення відповідного суб`єкта владних повноважень.
Матеріал по темі: «Визнання право власності на нерухоме майно на підставі рішення суду»
Теги:
визнання право власності, узаконение, признание право собственности через суд,
судебное решение, право собственности, собственность, иск в суд, Верховний суд,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар