Закриття провадження у справі у зв’язку із наявністю іншого рішення суду,
яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той
самий предмет та з тих самих підстав
19 січня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 766/4505/20, провадження №
61-14440св21 (ЄДРСРУ № 102634351), від 21 грудня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 295/983/21, провадження №
61-13906св21 (ЄДРСРУ № 102149078), від Верховний Суд у складі колегії суддів
Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в
рамках справи № 522/11482/20, провадження №
61-12240св21 (ЄДРСРУ № 101712079) та від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, провадження № 61-12194св21 (ЄДРСРУ
№ 101064311) досліджував питання щодо закриття провадження у справі у зв’язку
із наявністю іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між
тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав
Згідно з пунктом 3 частини першої
статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо
набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у
справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами,
про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав
законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення змісту пункту 3 частини
першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового
рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке
набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий
предмет та з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі
допускається за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається,
тобто збігаються
сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови
вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та
предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників
цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що
обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не
перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням
спору.
У розумінні процесуального закону
предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача,
стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу
його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів
(обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи
за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж
сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових
наслідках дії законної сили судового рішення.
У рішеннях Європейського суду з прав
людини (далі - ЄСПЛ) від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг»
проти України», заява № 48553/99, від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску
проти Румунії», заява № 28342/95, констатовано існування усталеної практики
конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права
принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що
у будь-якому спорі рішення суду, яке
вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 19
лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, одним з
основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності,
згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що
набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності
вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна
сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до
виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та
винесення нового рішення у справі.
Водночас ЄСПЛ констатує, що право на
справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою за умови, якщо це
обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Велика Палата Верховного Суду у
постанові від 12 червня 2019 року у справі №
320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначила, що «Згідно з пунктом 3
частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у
справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття
провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими
сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що
набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом
підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між
тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом
ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про
закриття провадження у справі» (пункти 26, 27).
У постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц
(провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2
частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю
розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і
підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало
законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови
вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та
предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному
зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні
цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога
позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У
матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
У постанові Великої Палати Верховного
Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17
(провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна
матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач
просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом
захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач
обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
Підставу позову становлять обставини,
якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного
законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою
позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин,
на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав
позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову
доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та
зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова
Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Аналогічні висновки містяться в
постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15
листопада 2021 року у справі № 428/9280/20
(провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21).
ВИСНОВОК: Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються
судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли
позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу,
матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до
суду. Нетотожність хоча
б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду
заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Матеріал по темі: «Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів»
Теги: предмет
позову, підстави позову, одночасна зміна предмета і підстав, закриття
провадження, сторони спору, зміна предмету, зміна підстав позову, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар