Поділ земельної ділянки особою право власності якої скасоване в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження власником реєстрації права власності іншої особи на земельні ділянки, утворені шляхом поділу земельної ділянки в судовому порядку особою, яка перестала бути її власником в результаті скасування судового рішення

26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 402/124/21, провадження № 61-4899 св 22 (ЄДРСРУ № 107011674) досліджував питання щодо оскарження первинним власником реєстрації права власності іншої особи на земельні ділянки, утворені шляхом поділу земельної ділянки в судовому порядку особою, яка перестала бути її власником в результаті скасування судового рішення.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зроблено висновок про те,  що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження 12-2гс19), від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження 14-2цс21).

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16). Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

Таким чином, незважаючи на факт поділу первинної земельної ділянки на дві й державної кадастрової реєстрації утворених внаслідок поділу земельних ділянок за іншими власниками, останній не є законним власником первинної земельної ділянки, так як свідоцтво про право власності на земельну ділянку визнано незаконним судовим рішенням й скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень спірної земельної ділянки.

Тобто у «первинного власника» відсутнє речове право на первинну земельну ділянку.

У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Також, за змістом наведеної норми вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

У постановах Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року (справа № 6-146цс13), 28 січня 2015 року (справа № 6-218цс14), 24 червня 2015 року (справа № 6-535цс15) міститься правовий висновок, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, і власник майна вправі витребувати його від добросовісного набувача.

ВИСНОВОК: Отже, відсутність речового права на первинну земельну ділянку або якщо таке право скасоване в судовому порядку, не дозволяє робити будь-які маніпуляційні заходи з землею, зокрема щодо її поділу та/або відчуження третій особі.

 

Матеріал по темі: «Визнання право власності на нерухоме майно на  підставі рішення суду»

 

 

Теги: визнання право власності, узаконение, признание право собственности через суд, судебное решение, право собственности, собственность, иск в суд, Верховний суд, Адвокат Морозов

Державна реєстрація права власності на підставі рішення суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію на підставі судового рішення

24 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 344/21193/19, провадження № 61-814св21 (ЄДРСРУ № 102704985) досліджував питання щодо державної реєстрації права власності на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти (правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 585/2843/17).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про право на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Також, за змістом наведеної норми вбачається, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності і такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі  № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15).

ВАЖЛИВО: Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (правова позиція, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Аналогічну позицію наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Аналіз вищенаведених норм права вказує на те, що рішення суду є правовстановлюючим документом.

Так, за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16). Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.

В свою чергу, положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим законом, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 522/4689/16-ц).

Верховний Суд у свої постанові від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц зазначив, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про таку відмову (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), тобто виключно у спосіб та з підстав визначених цим Законом.

ВИСНОВОК: Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта владних повноважень.

 

Матеріал по темі: «Визнання право власності на нерухоме майно на підставі рішення суду»

 

Теги: визнання право власності, узаконение, признание право собственности через суд, судебное решение, право собственности, собственность, иск в суд, Верховний суд, Адвокат Морозов