Підсудність спору щодо
відмови у наданні згоди на приватизацію об`єкта державної власності
26
листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
620/4247/18, адміністративне провадження № К/9901/12632/19 (ЄДРСРУ №
93119051) досліджував питання щодо підсудності спору щодо відмови у наданні
згоди на приватизацію об`єкта державної власності.
Відповідно
до вимог частини 1 статті 30 Закону України ''Про приватизацію державного і
комунального майна'' від 18.01.2018 №2269-VIII (надалі - Закон №2269-VIII),
спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які
виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції
адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку,
встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли
сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному
арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.
Тому,
за загальним правилом спори щодо приватизації державного майна відносяться до
юрисдикції господарських судів. Винятки з цього правила можливі, якщо спори
щодо приватизації виникають із публічно-правових відносин і тоді, коли ці
спори, як чітко через сполучник ''та'' прописано в Законі, віднесені до
компетенції адміністративних судів.
До
таких спорів законодавець відніс спори, в яких оскаржуються процедурні питання проведення приватизації
(тобто, дії відповідного суб`єкта владних повноважень на виконання делегованих
йому владно-управлінських функцій під час проведення приватизації державного
або комунального майна), що виникають між об`єктом приватизації і державним
органом приватизації. В такому випадку відносини між сторонами не є відносинами
рівноправних суб`єктів і мають ознаки публічно-правових.
Пунктом
22 частини 1 статті 1 Закону №2269-VIII визначено, що приватизація державного
або комунального майна (надалі - приватизація) - платне відчуження майна, що
перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та
юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.
Згідно
з абзацом 2 частини 1 статті 10 Закону №2269-VIII, порядок приватизації
державного і комунального майна передбачає формування та затвердження переліків
об`єктів, що підлягають приватизації.
Частиною
7 статті 11 Закону №2269-VIII передбачено, що заяви про включення об`єктів
права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої
приватизації, що підлягають приватизації, подаються потенційними покупцями до
державних органів приватизації за місцезнаходженням об`єкта, що приватизується,
у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України. Державні органи
приватизації протягом трьох днів після надходження заяви звертаються щодо
надання згоди на включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної
власності, що підлягають приватизації, до уповноважених органів управління
державним майном, крім випадків, коли орган приватизації є уповноваженим
органом управління державним майном або уповноважений орган управління
самостійно ініціював включення такого об`єкта до переліку об`єктів державної
власності, що підлягають приватизації. Уповноважені органи управління державним
майном надають згоду на приватизацію об`єкта державної власності або
вмотивовану відмову протягом 15 днів з моменту надходження звернення від
державних органів приватизації.
Таким
чином, суб`єкт приватизації, який звернувся до суду з позовом про оскарження
рішення відповідача, прийнятого ним як органом уповноваженим управляти
державним майном, яке
стосується відмови у наданні згоди на приватизацію об`єкта державної власності,
що означає те, що переданий позивачем на вирішення суду спір є спором щодо
приватизації державного майна, який повинен розглядатись за правилами
господарського судочинства.
З
огляду на характер спірних правовідносин, участь у цьому спорі суб`єкта владних
повноважень не змінює його правової природи та не дозволяє стверджувати, що
такий спір є публічно-правовим, оскільки будь-яких владних управлінських
функцій у відношенні позивача відповідач 1 не здійснював та приймаючи
оскаржуване рішення діяв виключно як орган, що уповноважений управляти
державним майном.
Аналогічні
висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах
викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №813/2616/18.
Даний
висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові
Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року у справі № 21-1506во09, у якій суд вказав, що господарські суди на
загальних підставах вирішують, зокрема, спори, пов`язані з приватизацією
державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного
житлового фонду), у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів
органів місцевого самоврядування та органів приватизації.
Вказана
позиція також підтверджена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у
постановах від 29 січня 2019 року у справі №
805/2495/17-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/11186/18, в яких Велика Палата скасувала рішення
адміністративних судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження
у справі, оскільки спір у правовідносинах, що є подібними до тих, що виникли у
справі, яка розглядається, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а
має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Аналогічна
правова позиція також міститься, зокрема, у постановах Верховного Суд від 20
травня 2019 року у справі № 815/5631/15, від
6 листопада 2019 року у справі № 826/367/16,
від 15 листопада 2019 року у справі № 816/460/16,
від 16.06.2020 у справі №260/374/19 (ЄДРСРУ
№ 90349417).
Матеріал по темі: «Особливості спадкування не приватизованої квартири»
Немає коментарів:
Дописати коментар