08
грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/11127/16, адміністративне провадження № К/9901/44563/18 (ЄДРСРУ №
93373163) досліджував питання щодо дій ДАБІ при виявленні факту самочинного
будівництва та до моменту звернення до суду.
Частиною
2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Згідно
ст. 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання
містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) державний
архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на
дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та
експертними організаціями вимог законодавства у сфері
містобудівної діяльності, будівельних норм,
державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та
будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний
контроль здійснюється органами державного
архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України.
Відповідно
до ч. 1, 2 ст. 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного
будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від
проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного
порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного
архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке
будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері
містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з
визначенням строку для добровільного виконання припису.
У
разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги,
встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю
подає позов до суду про
знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат,
пов`язаних з таким знесенням.
За
рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню в порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов`язаних із
знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне
будівництво.
Отже,
положення ч. 1 ст. 38 Закону № 3038-VI встановлює перелік юридичних фактів, які
обумовлюють виникнення у органу державного архітектурно-будівельного контролю
повноваження на пред`явлення позову про знесення самочинно збудованого об`єкта
та компенсації витрат, пов`язаних з таким знесенням.
(!!!) Зокрема, пред`явленню органом державного
архітектурно-будівельного контролю позову передують такі дії:
1)
виявлення факту самочинного будівництва об`єкта;
2)
визначення такого об`єкту як такого, що його перебудова з метою усунення
істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та
інтересів інших осіб є неможливою;
3)
винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері
містобудівної діяльності;
4)
встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 у
справі №815/2311/15, від 22 серпня 2019 року
у справі №2040/7234/18 та від 09 липня
2020 року у справі № 463/4564/16-а.
Тягар доказування наявності перелічених фактів та умов покладається на суб`єкта
владних повноважень, який звертається до суду, а їх перевірка покладена на суд.
Верховний
суд звертає увагу, що зверненню суб`єкта владних повноважень з
адміністративним позовом про зобов`язання знести самочинне будівництво передує
саме наявність вищезазначених обставин.
Окрім
цього, у постанові Верховного суду від 18 серпня 2020 року у справі № 826/4891/18, адміністративне провадження №
К/9901/29289/19 (ЄДРСРУ № 91050060) наголошується, що за своєю юридичною
природою самочинне
будівництво - це правопорушення, яке носить триваючий характер.
Триваюче
правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням
обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення
характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність,
перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці
дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан
продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення
у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення
припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей
обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії
відповідної норми закону.
Аналогічна
правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року
у справі №464/2638/17 та 28 листопада 2018
року у справі №815/2311/15, від 27 квітня
2020 року у справі № 640/8057/19
Аналіз
наведених вище положень ч. 1 ст. 38 Закону № 3038-VI у взаємозв`язку з нормами
ч. 1 ст. 41 цього ж Закону дає підстави для висновку про те, що в разі
виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою
усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав
та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного
архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення
порушень. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості
контролюючого органу звернутися до суду на підставі ч. 1 ст. 38 цього Закону у
зв`язку з його невиконанням.
(!!!) Вказаною нормою встановлено лише два способи
усунення порушень у разі істотного відхилення від проекту, а саме: проведення
перебудови або приведення об`єкта до попереднього стану.
Можливість
перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії
виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері
містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання
припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або
небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.
Водночас,
визначальним та достатнім є встановлення у сукупності та послідовності фактів
здійснення будівництва без документів, що дають право на це, у тому числі без
належно затвердженого проекту та не виконання вимоги зобов`язального припису,
яким вимагалось усунути виявлені порушення.
У
постанові від 29 січня 2020 року у справі №
822/2149/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо
захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував ряд
ключових правових висновків щодо цієї категорії справ:
1)
можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва
перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог
законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних
стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про
неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне
будівництво, усувати його наслідки.
2)
в інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (а) якщо нерухоме майно
збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї
мети, або (б) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні
роботи чи (в) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить
можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від
можливостей його перебудови.
У
разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або
порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил
знесенню самочинного будівництва, передує прийняття судом рішення про
зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну
перебудову.
Ідентичний
правовий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019
у справі №810/5680/15.
Між
тим існує і протилежна позиція, відповідно до якої орган державної влади або орган місцевого
самоврядування не може звертатися з позовом про зобов`язання особи про
проведення перебудови.
Є
і «змішана позиція»:
«…з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися
відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке
рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва,
якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і
усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден
виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення
перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва»
(11 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду у справі № 910/7141/13
(ЄДРСРУ № 92887530).
«…залежно
від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування,
можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво,
знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними
силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або
відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе
добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для
цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за
позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості
здійснити перебудову такого будівництва.
Даний
висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах
Верховного суду України, від 19 листопада 2014 року №
6-180цс14, від 24 червня 2015 року №
6-381цс15 та Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 20/3183/16, від 6 березня 2019 року у справі №814/2645/15, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18» (21 жовтня 2020 року Верховний Суд
у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/228/19, адміністративне провадження №
К/9901/33606/19 (ЄДРСРУ № 92334415).
Натомість
правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також
дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує
проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила
(здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує
права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює)
самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК
України). У такому випадку знесення самочинного будівництва можливе без
попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво,
провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі
види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до
легітимного стану шляхом перебудови.
Окрім
іншого, Верховний Суд у зазначеному рішенні дійшов висновку про відсутність
підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду за
наслідками розгляду справ №820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, №
813/6423/14.
Таким
чином, у постанові від 29 січня 2020 року у справі №
822/2149/18 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що обов`язковому
(безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо
такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї
мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні
роботи.
В усіх інших випадках знесенню передує встановлення
можливості перебудови об`єкта будівництва.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020
року у справі № 320/5880/18 (ЄДРСРУ № 90029997) та від 07 жовтня 2020 року у справі
№ 640/183/19 (ЄДРСРУ № 92075912).
Матеріал по темі: «Знесення самочинного будівництва (ч.1)»
Теги:
самострой, самобуд, самочинно збудоване майно, нерухоме майно, визнання право
власності, знесення, знесення самочинного будівництва, перебудова, снос, снос
майна, крайня міра, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар