Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення дійсного та належного автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка Укртрансбезпекою

28 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 300/4673/22, адміністративне провадження № К/990/18608/23  (ЄДРСРУ № 116023067) досліджував питання щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою.

Суть справи: У  цій справі установлено, що в акті проведення перевірки зазначено, що водій транспортного засобу, щодо якого проводилась перевірка, не надав посадовим особам відповідача документи, які передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підставі указаного акта та за наслідками розгляду Укртрансбезпекою справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем винесена оскаржена постанова, якою до відповідальності притягнули власника автомобіля, а не перевізника.

Розгляд справи в суді касаційної інстанції мотивований відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у випадку ненадання учасниками спору необхідних документів в момент перевірки, а надання таких документів лише до суду, а також щодо реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності у випадку ненадання всіх документів, які підтверджують статус такого суб`єкта, що передбачені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, Верховним Судом у постановах: від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21, від  06  вересня 2023 року у справі  № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22 та інших подібних - сформовано наступну сталу та послідовну судову практику щодо застосування статей 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб`єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, про що прохав скаржник в касаційній скарзі.

Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

(!!!) В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Щодо процедури реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень з притягнення суб`єктів господарської діяльності до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі ненадання всіх документів, визначених статтею 48 указаного Закону, які можуть підтвердити статус такого суб`єкта, зокрема документів, які встановлюють право використання транспортного засобу на законних підставах.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

Вимогами статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати безпеку дорожнього руху.

Закон України «Про автомобільний транспорт» регламентує також загальні положення щодо перевезення пасажирів (глава 7 цього Закону), загальні положення щодо перевезення вантажів (глава 8 цього Закону), положення про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (розділ ІV цього Закону).

Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд констатує, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії.

З огляду на зазначене, посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

ВИСНОВОК: Отже, не встановлення посадовими особами контролюючого органу дійсного та належного автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка Укртрансбезпекою є підставою для скасування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17  000 грн. накладеного на власника транспортного засобу.

 

 

Матеріал по темі: «Повернення скасованого, однак сплаченого штрафу Укртрансбезпеки»

 

 

 

 

Теги: укртрансбезпека, перевірки на дорогах, постанова, власник, транспортний засіб, автомобільний перевізник, вантажні, пасажирські перевезення, таксі, рейдові перевірки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Товарно-транспортна накладна: зміна акцентів в судовій практиці Верховного суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відсутність товарно-транспортної накладної, як достатній аргумент контролюючого органу  про  (без)товарності господарської операції у податковому спорі

27 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 200/12015/21, адміністративне провадження № К/990/25732/23  (ЄДРСРУ № 115982565) досліджував питання щодо відсутності товарно-транспортної накладної, як достатній аргумент контролюючого органу  про  (без)товарності господарської операції у податковому спорі.

Раніше: «…відсутність ТТН ще не свідчить про безумовний безтоварний характер господарської операції з поставки товарів у цілому».

Зараз: «…відсутність ТТН чи суттєві недоліки в його виготовленні можуть породжувати сумніви щодо реальності господарської операції».

Абзацом двадцять п`ятим та двадцять шостим глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №  363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №  128/2568 (далі - Правила №  363) визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 Правил №  363, зокрема, встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Таким чином, документи, які передбачені Правилами №  363, у тому числі товарно-транспортна накладна, є документами, які підтверджують факт передавання, перевезення придбаних та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Разом з тим, наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролюючий орган наводить доводи, які ставлять під сумнів її здійснення, зокрема доводи щодо неможливості здійснення поставок контрагентом з огляду на відсутність у нього матеріальних, трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності та не відповідність при цьому номенклатури придбаних товарів номенклатурі поставлених товарів згідно з даними з Єдиного реєстру податкових накладних; епізодичну або обмежену терміном, на який припадають дати виписування документів на операцію з постачання, фінансову та податкову звітність контрагента, не відображення у цій звітності відповідних податкових зобов`язань, відсутність контрагента за місцезнаходженням. Суттєвим доводом, який ставить під сумнів реальність господарської операції, є посилання на обставини, які встановлені у процедурах кримінального провадження. Такі доводи підлягають ретельній перевірці судом з використанням засобів доказування, передбачених нормами КАС України, в тому числі й інших, не первинних документів, складання яких передбачено законодавством або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

Указані висновки знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 05 травня 2023 року у справі №  1340/5998/18, від 08 листопада 2023 року у справі №  280/4704/21, від 27 листопада 2023 року у справі №  380/18276/21, від 13 липня 2022 року у справи №  640/18540/18.

Більше того, Верховний суд акцентує увагу, що наявність товарно-транспортної накладної та належне її оформлення є належним доказом переміщення (транспортування) товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

Отже, відсутність такого документа чи суттєві недоліки в його виготовленні можуть породжувати сумніви щодо реальності господарської операції, особливо при урахуванні інших обставин, що свідчать про її безтоварність. Наприклад, це може включати об`єктивну неможливість контрагента здійснювати господарські операції, що враховує податкову інформацію про характер його діяльності, відсутність визначення джерела походження товару в Єдиному реєстрі податкових накладних (так званий «обрив» ланцюга постачання), не відповідність предмета поставки видам господарської діяльності контрагентів у ланцюгу постачання, наявність кримінальних проваджень щодо контрагента, відсутність бухгалтерських документів або суттєві недоліки в їхньому виготовленні, і так далі, тощо.

У постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №  825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

(!!!) Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Окрім цього, ТТН підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, а отже недоліки в її заповненні та й взагалі її відсутність, за наявністю первинно – бухгалтерських документів, є належним підтвердженням здійснення фінансово - господарської операції (06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/847/20-а, адміністративне провадження № К/9901/32521/20 (ЄДРСРУ № 100155842).

Більше того, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року (справа № 803/1684/17, адміністративне провадження №К/9901/51649/18, ЄДРСРУ №95176997), від 21 січня 2021 року (справа №813/2204/17, адміністративне провадження №К/9901/35740/18, ЄДРСРУ № 94328053), від 24 травня 2019 року (справа №826/7423/16), від 6 лютого 2018 року (справа №816/166/15-а), від 11 вересня 2018 року (справа №804/4787/16) передбачають, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

ВИСНОВОК: Отже,  Верховний Суд указав, що наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового обліку, оскільки виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому всі документи (докази у адміністративній справі) досліджуються у своїй сукупності і тільки потому можна робити відповідний висновок щодо товарності та/або безтоварності господарської операції.

 

 

Матеріал по темі: «Товарно-транспортна накладна»

 

 

Теги: товарно-транспортні накладні, ТТН, відсутність товарно-транспортних накладних, податкові спори, налоговые споры, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підтвердження неможливості виконання платником податків своїх обов`язків

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належне документальне підтвердження можливості та/або неможливості виконання платником податків обов`язків щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності  і т.і.

06 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/6502/22, адміністративне провадження № К/990/33275/23 (ЄДРСРУ № 115454065) досліджував питання щодо належного документального підтвердження можливості та/або неможливості виконання платником податків обов`язків щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності  і т.і.

Згідно з положеннями статті 16 ПК України платників податків зобов`язано, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У зв`язку з тим, що в Україні Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено воєнний стан, з метою забезпечення прав і обов’язків платників податків протягом цього періоду, Законом України від 03 березня 2022 року № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану», який набрав чинності 07 березня 2022 року, доповнено Підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 69, згідно з яким установлено тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, здійснювати справляння податків і зборів з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті, який підлягає застосуванню у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.

Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 затверджено Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - Порядок № 225), який набрав чинності 6 вересня 2022 року, відповідно до пункту 1 розділу ІІ якого до платників податків / податкових агентів, які не можуть виконувати податкові обов`язки, передбачені Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються правила для підтвердження можливості чи неможливості виконання платником такого обов`язку, передбачені цим Порядком.

Підставами неможливості виконання платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами податкових обов`язків (у тому числі обов`язків податкових агентів) є:

1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп`ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

2) неможливість використати чи вивезти документи, комп`ютерне та інше обладнання внаслідок ведення бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;

3) використання чи вивезення документів, комп`ютерного або іншого обладнання, пов`язане з ризиком для життя чи здоров`я посадової особи платника податків або неможливе у зв`язку з встановленням уповноваженими органами державної влади відповідно до закону в умовах воєнного стану заборон та/або обмежень;

4) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового та їх знищення надалі внаслідок складання та реєстрації акцизних накладних, та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо (виключно в частині виконання визначених цим абзацом обов`язків);

5) відсутність у платника податків інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову та фінансову звітність, відсутність можливості у власника призначити таких посадових осіб за умови відсутності у такого платника податків об`єктів оподаткування, або показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, може бути пов`язана з такими обставинами:

посадова особа є одночасно одним із власників юридичної особи за умови, що відсутність такого співвласника (акціонера, учасника, засновника) унеможливлює прийняття рішення про призначення на постійній або тимчасовій основі іншої посадової особи;

юридична особа заснована на власності окремої фізичної особи, яка одночасно є єдиною посадовою особою такої юридичної особи.

6) перебування (податкова адреса платника податків та/або фактичне знаходження/знаходження виробничих потужностей тощо) на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії, який (які) знаходиться в оточенні (блокуванні) або тимчасово окупований збройними формуваннями Російської Федерації;

7) інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.

Відповідно до пункту 3 розділу II Порядку № 225 до платників податків, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, які на дату набрання чинності цим Порядком мають можливість подати до контролюючого органу заяву та документи (копії документів), інформацію про відсутність можливості виконання податкових обов`язків, застосовуються такі правила.

У разі неможливості виконання платником податків податкового обов`язку, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, платник податків подає не пізніше 30 вересня 2022 року заяву про відсутність такої можливості (крім виконання обов`язку щодо реєстрації акцизних накладних та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо) разом з вичерпним переліком документів (копій документів), інформації, які передбачені Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків-юридичної особи, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу своєчасно виконати свій податковий обов`язок, у тому числі обов`язок податкового агента затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 або Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків-фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов`язок, у тому числі обов`язок податкового агента затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 (далі - Переліки документів) до контролюючого органу в порядку передбаченому пунктом 8 цього розділу.

Заява має містити: повне найменування платника податків згідно з реєстраційними документами або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) платника податків; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); податкову адресу платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається заява; дату подання заяви; чітке та стисле обґрунтування підстав для підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов`язків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів; вичерпний перелік додатків із зазначенням кількості сторінок кожного документа, їх повної назви та реквізитів (дата, номер, найменування органу, що видав документ); які саме податкові обов`язки не мав / не має можливості виконати платник податків; інформацію про податкові періоди, за які неможливо виконувати податкові обов`язки, або інформацію щодо обставин, пов`язаних з проведенням воєнних (бойових) дій, терористичними актами, диверсіями або іншими обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), спричиненими військовою агресією Російської Федерації, тимчасовою окупацією збройними формуваннями Російської Федерації; підписи платника податку-фізичної особи або посадових осіб платника податку, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

За наявності інших документів, інформації, що підтверджують неможливість своєчасно виконати свій податковий обов`язок, платники податків-юридичні особи, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, надають такі документи (копії документів).

Платники податків зобов`язані зберігати протягом строку давності, встановленого Кодексом, оригінали відповідних документів, що підтверджують неможливість виконання податкового обов`язку.

На вимогу контролюючого органу та в межах його повноважень, визначених законодавством, платники податку зобов`язані пред`явити оригінали документів, що підтверджують неможливість виконання податкового обов`язку, передбаченого Кодексом або іншим законодавством, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи.

До переліку документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225, включено:

1. Акт, що засвідчує факт пожежі, складений відповідно до вимог пункту 7 Порядку обліку пожеж та їх наслідків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2030.

2. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі його знищення відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року № 599).

3. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт реєстрації відомостей про кримінальне правопорушення, отриманий у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, у разі викрадення основних засобів або руйнування/втрати майна.

4. Інші документи, складені відповідно до вимог підпунктів 14, 15 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326.

5. Документ, що підтверджує відсутність коштів на банківських рахунках платника податків (виписка з рахунків клієнта банку на дату подання до банку розрахункового документа на сплату податків).

6. Копія наказу підприємства про призупинення роботи підприємства та його працівників або встановлення простою в роботі підприємства, викликане обставинами непереборної сили (із зазначенням дати початку і закінчення такого призупинення (за можливості)).

7. Документ або повідомлення оператора поштового зв`язку (вказується посилання на офіційну сторінку оператора, де розміщене таке повідомлення), що підтверджує призупинення функціонування оператора поштового зв`язку та/або об`єктів поштового зв`язку на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації.

8. Документ або повідомлення банку (вказується посилання на офіційну сторінку банку, де розміщене таке повідомлення), що підтверджує призупинення роботи банку або його відокремлених підрозділів та/або платіжних систем у зв`язку із введенням воєнного стану.

9. Копії платіжних доручень (розрахункових та інших документів щодо ініціювання переказу коштів) або їх скріншот (знімок екрану) платника податків на сплату узгоджених сум грошових зобов`язань, податкового боргу, поданих до банку, що залишилися невиконаними, оскільки кошти не були зараховані до бюджету у зв`язку з відключенням банку від системи електронних платежів або порушенням у роботі системи авторизації банку. Надається разом із документом або повідомленням, зазначеним у пункті 8 цього Переліку.

10. Документ або повідомлення (вказується посилання на офіційну сторінку банку, де розміщено таке повідомлення), що підтверджує вимушене призупинення роботи головних управлінь Казначейства у зв`язку з введенням воєнного стану.

11. Повідомлення, що підтверджує аварійне (незаплановане) відключення постачання електроенергії в умовах воєнного стану, суб`єкта господарювання до сфери обслуговування якого належить таке підприємство, зокрема скріншот повідомлення в месенджер (Viber, Telegram тощо) і мобільних додатках.

12. Документ, що підтверджує вимушене відключення надання послуг глобальної мережі Інтернет, пов`язане з введенням воєнного стану, що унеможливило надання податкової звітності в електронній формі (інформаційне повідомлення інтернет-провайдера).

13. Документи, що свідчать про пошкодження, знищення, втрату майна, що знаходиться на балансі підприємства і є об`єктом оподаткування, єдиним джерелом для сплати податків або яке перебуває у податковій заставі (акт про надзвичайну подію, інвентаризаційний опис, протокол інвентаризаційної комісії, підписаний представником територіального органу ДСНС, згідно з якими відбувається відображення таких подій у бухгалтерському обліку та викладаються фактичні події, зазначаються понесені матеріальні втрати (перелік майна, його вартість); заява до правоохоронних органів; акт незалежного оцінювача; наявність страхового полісу, заява про страховий випадок тощо).

14. Документи, що свідчать про акти мародерства, грабежу, рейдерства, захоплення майна та примусове захоплення приміщення (копія заяви до територіального органу внутрішніх справ та документ, виданий відповідним правоохоронним органом щодо реєстрації кримінального провадження тощо).

15. Документи, що свідчать про подання заяви до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення та реєстрації кримінального провадження за результатами розгляду такої заяви.

16. Документи, що свідчать про пошкодження, втрату, знищення, зіпсуття документів бухгалтерського обліку або неможливості їх вивезення з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації (інформація про подання до контролюючого органу повідомлення згідно пункту 44.5 статті 44 глави 1 розділу II Податкового кодексу України, повідомлення про неможливість вивезення первинних документів згідно пункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

17. Подання інформаційного повідомлення про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія).

Як передбачено у пункті 8 розділу ІІ Порядку № 225 платники податків подають до контролюючого органу заяву та документи в електронній формі шляхом надсилання через Електронний кабінет або у паперовій формі шляхом подання до контролюючого органу за місцем податкової адреси або будь-якого сервісного центру контролюючого органу, або надсилання поштою з повідомленням про вручення.

Виходячи із системного аналізу положень Порядку №225 його затвердження обумовлено необхідністю підтвердження платниками податків можливості чи неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, тощо. Тобто, метою зазначеної процедури є убезпечення платників податків, які постраждали від збройної агресії російської федерації від негативних наслідків у зв`язку із об`єктивною неможливістю виконати свої податкові обов`язки щодо своєчасного подання звітності, сплати податків, тощо.

Платник податків, який у зв`язку із проведенням бойових дій втратив можливість здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід від підприємницької діяльності та/або навіть втратив основні засоби для ведення такої господарської діяльності не може бути притягнутий до відповідальності у зв`язку із невиконанням ним податкових обов`язків.

Разом з тим, для звільнення платника від виконання податкових обов`язків обставини неможливості своєчасного виконання податкового обов`язку повинні бути реальними та об`єктивними, а не формальними. Платник податків повинен надати достатній перелік документів, які підтверджуються виникнення щодо нього обставин, які унеможливлюють ведення господарської діяльності та виконання податкових обов`язків.

ВИСНОВОК: Таким чином, Верховний суд зазначає, що вказаним податковим законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено чіткі вимоги до порядку подання та змісту таких заяв платників податків, зокрема, щодо зазначення обґрунтування підстав для підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов`язків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів, вичерпний перелік додатків із зазначенням кількості сторінок кожного документа, їх повної назви та реквізитів (дата, номер, найменування органу, що видав документ), а також які саме податкові обов`язки не мав / не має можливості виконати платник податків; інформацію про податкові періоди, за які неможливо виконувати податкові обов`язки.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 160/19256/22, від 4 жовтня 2023 року у справі № 160/19575/22 (ЄДРСРУ № 113935238).

 

 

Матеріал по темі: «Особливості проведення інвентаризації платника податків на вимогу контролюючого органу»

 

 

Теги: мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов

 

Наслідки реконструкції (добудови) квартири із змінами геометричних розмірів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)_

Наслідки реконструкції квартири (добудова) із змінами геометричних розмірів фундаментів у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади

28 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/1749/21, провадження № 61-7898св23 (ЄДРСРУ № 116046323) досліджував питання щодо наслідків Наслідки реконструкції (добудови) квартири із змінами геометричних розмірів.

Відповідно до частини першої статі 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

У частині другій статті 391 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що в разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема статтею 391, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

При цьому такі недостовірні дані повинні відповідати одній із таких умов, що дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом:

1) об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи;

3) об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 523/3113/20.

Встановивши, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом, розташований на землях територіальної громади та перешкоджає реалізації громадою своїх повноважень як власника відповідної земельної ділянки, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого (прибудованого) об’єкта.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 522/17307/19 (провадження № 61-972св23).

ВИСНОВОК: Наслідком реконструкції квартири із змінами геометричних розмірів фундаментів у плані та за рахунок земельної ділянки територіальної громади є скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно прибудованого об`єкта до квартири.

 

 

Матеріал по темі: «Реконструкція предмету іпотеки, як спосіб уникнення договірних зобов’язань»

 

Теги: перебудування, добудування, реконструкція предмету іпотеки, припинення іпотеки, знищення об’єкту іпотеки, ипотека, застава, забезпечення зобов’язань, кредитний договір, іпотека, визнання право власності, реєстрація, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Повторне звернення до суду з апеляційною скаргою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Подання другої апеляційної скарги з усуненням недоліку, який слугував підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги

29 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2301/22, адміністративне провадження №К/990/35483/23 (ЄДРСРУ № 116057586) досліджував питання щодо подання другої апеляційної скарги з усуненням недоліку, який слугував підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За змістом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, та якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Усталеною є практика Верховного Суду, що сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

У постановах від 24 липня 2023 року (справа №200/3692/21), від 07 вересня 2023 року (справа №120/3679/22) Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

ВИСНОВОК: Недопущення тривалого зволікання із поданням другої апеляційної скарги та усунення недоліку, який слугував підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, є свідченням того, що апелянт не допустив невиправданої бездіяльності чи зловживання процесуальними правами та обов`язками.

Отже, за наявності таких доводів першочерговому встановленню підлягають обставини того, коли апелянт отримав копію ухвали апеляційного суду про повернення первинно поданої апеляційної скарги, скільки часу минуло до моменту повторного звернення до суду, як апелянт діяв протягом зазначеного часу.

 

 

Матеріал по темі: «Повернення апеляційної скарги з підстав зловживання процесуальними правами»

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного строку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальні випадки для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного (… і більше) строку

20 грудня 2023року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 490/9587/18, провадження № 61-10899св23 (ЄДРСРУ № 115859377) досліджував питання щодо процесуальних випадків для забезпечення апеляційного оскарження рішення суду після спливу річного (і більше) строку.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

(!!!) Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Водночас, у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц викладено висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріали справи безспірно підтверджують факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

ВИСНОВОК: Ураховуючи наведене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права (частини другої статті 358 ЦПК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) та передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Право іншого учасника провадження на апеляційне оскарження того самого рішення»

 

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов