Повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску  процесуального строку на оскарження судового рішення, але…

30 червня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 620/2924/19, адміністративне провадження №К/9901/12143/20 (ЄДРСРУ № 90090443) досліджував питання щодо поновлення процесуального строку на звернення із апеляційною скаргою у зв’язку із її поверненням.

Слід вказати, що у разі пропуску особою, що подає апеляційну скаргу, строку апеляційного оскарження така апеляційна скарга залишається судом без руху у зв`язку із непорушенням нею питання поновлення цього строку або визнанням наведених для його поновлення підстав неповажними. При цьому такій особі в будь-якому випадку надається десятиденний з дня вручення ухвали строк, але в першому випадку - для звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку, а в другому - для наведення інших (поважних) підстав для його поновлення.

У разі надання судом оцінки лише питанню процесуального дотримання строку щодо усунення недоліків апеляційної скарги, апелянт позбавляється права на доступ до правосуддя (Постанова Верховного Суду від 13.02.2020 р. у справі № 826/4679/18, ЄДРСРУ № 87601766).

За змістом статті 129 Конституції України та пункту 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є одним із основних засад судочинства

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, у тому числі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Положення статті 121 КАС України передбачають можливість продовження встановленого судом процесуального строку за заявою учасника.

Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

На думку Верховного суду, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року (справа № 280/4682/19), від 18 червня 2020 року (справа № 400/524/19), від 17 червня 2020 року (справа № 280/4951/19), від 15 травня 2020 року (справа № 820/1212/17) тощо.

ВИСНОВОК: Однак, якщо апелянт не допустив необ`єктивного зволікання з поданням другої апеляційної скарги і при цьому пропуск строку на апеляційне оскарження був незначним, то перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушив би принципу res judicata.

Матеріал по темі: «Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження»

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов

Реконструкция предмета ипотеки, как способ уклонения от обязательств

Використання факсимільного відтворення підпису

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання факсиміле - відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису

Діюче законодавство дозволяє використовувати факсиміле у господарській діяльності, але з рядом обмежень.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У листі Міністерства фінансів України № 31-08410-07-29/4796 від 27.02.2012 роз'яснено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, в якому мають міститися зразки відповідного аналога їх власноручних підписів.

Також слід враховувати Лист ДФС «Щодо використання факсимільного відтворення підпису при оформленні первинних документів» від 28.12.2015 № 27862/6/99-95-42-03-15 та ІПК від 15.06.2017 р. № 661/6/99-99-10-02-15/ІПК, які вказують, що використання факсимільного відтворення підпису при оформленні первинних документів за письмовою угодою сторін, в якій містяться зразки відповідного аналога їх власноручних підписів, не порушує законодавства України, крім випадків застосування первинних документів типових і спеціалізованих форм, якими не передбачено використання факсимільного відтворення підпису.

19 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/4050/17 (ЄДРСРУ № 73600830) вказав наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України).

"Факсиміле"  позначають печатку (кліше), за допомогою якої відтворюють підпис особи.

Отже, для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів, вчинення інших господарських операцій, необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, існують й обмеження у використанні факсиміле. Так, документи, які не можуть бути оформлені за допомогою факсиміле:

- розрахункові документи при безготівкових розрахунках (платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек та ін.) – на підставі п. 2.8, п. 7.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22;

- касові документи в банках (заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, рахунки на сплату платежів та ін.) – на підставі п. 1.9, Додатку № 16 до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 № 174;

- податкова звітність – на підставі пп. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України («…Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису чи печатки платника податку»;

- фінансова звітність  («підпис керівника») – на підставі ст. 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;

- процесуальна документація в суд («слід вказати, що правова позиція щодо факсимільного відтворення підпису була висловлена Верховним Судом в ряді постанов,  зокрема у справах: № 922/1743/17, № 922/4590/16, № 5027/805-б/2012, № 826/811/17 було встановлено, що підписання заяви та інших документів, які подаються до суду за допомогою факсиміле не дає можливості встановити вираження справжньої волі особи, чий підпис відтворено, на настання відповідних правових наслідків (Справа № 824/84/20, ЄДРСРУ № 89515109).

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 16.03.2020 року у справі № 640/5124/19).

ВИСНОВОК: Використання аналога власноручного підпису  - факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису (факсиміле) в господарській діяльності допускається виключно  за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів, окрім випадків прямо встановлених діючим законодавством.

Теги: факсимиле, факсиміле, аналог підпису, відтворення власного підпису, власноручний підпис, електрона комерція, ЕЦП, письмова згода сторін, копіювання підпису, судова практика, Адвокат Морозов

Грошові кошти, які отримані працівником від роботодавця на відрядження або під звіт

Адвокат Морозов (судовий захист)

Що буде являтися оподатковуваним доходом для працівника, який отримав грошові кошти під звіт або на відрядження?

30 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2963/19, адміністративне провадження № К/9901/227/20 (ЄДРСРУ № 90090481) досліджував питання щодо оподатковуваного доходу для працівника, який отримав грошові кошти під звіт або на відрядження.

Суть справи: фактичною підставою для виявлених порушень став висновок контролюючого органу про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку від роботодавця на відрядження або під звіт за умови дотримання усіх вимог, встановлених пунктом 170.9 статті 170 Податкового кодексу України. Проте, на думку податкового органу, якщо підзвітною особою (працівником) придбання товарів (робіт, послуг) здійснено не за рахунок попередньо виданих юридичною особою (роботодавцем) коштів під звіт, то дохід, виплачений такій підзвітній особі за реалізовані (продані) товари, включається до її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.

Оцінюючи спір суд здійснив аналіз положень пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.1 пункту 164.1, абзацу г) підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 170.9 статті 170, абзацу «а» пункту 176.1, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, який зумовив, серед іншого, висновок про те, що оподаткуванню підлягають суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернуті у встановлений строк. Податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму. Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

Відтак законодавцем встановлено, що оподатковуваним доходом для особи яка отримала грошові кошти під звіт є виключно надмірно виплачена сума, яка не була повернута після здійснення розрахунків в межах п`ятиденного строку після закінчення виконання доручення по розпорядженню коштів.

Суди попередніх інстанцій на підставі уставних та реєстраційних документів Товариства установили, що право укладення договорів має директор та засновник підприємства. Реалізуючи надані повноваження керівником проведена закупівля товарно-матеріальних цінностей в інтересах підприємства (позивача), що підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та відповідними товарними чеками і квитанціями про розрахунок за товари.

Таким чином вказана сума не є доходом директора Товариства, а є витратами підприємства, які здійснені в його інтересах, без отримання грошових коштів, що підтверджено звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та відповідними товарними чеками і квитанціями про розрахунок за товари, наявними в матеріалах справи.

Відтак при видачі вказаних сум директору підприємства, позивач не повинен ці суми оподатковувати податком на доходи фізичних осіб, а також військовим збором.

Теги: оподатковуваний дохід, податковий агент, гроші на відрядження, кошти під звіт, податкова перевірка, витрати підприємства, судова практика, Адвокат Морозов

Адвокатський запит з приводу відомостей в рамках кримінального провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору, який стосується ненадання відповіді правоохоронним органом на адвокатський запит з приводу відомостей в рамках кримінального провадження

26 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/16308/19, адміністративне провадження № К/9901/7953/20 (ЄДРСРУ № 90073574) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності спору, який стосується ненадання відповіді правоохоронним органом на адвокатський запит з приводу відомостей в рамках кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а  зазначила, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1 зазначеного Закону).

Таким чином, суб`єкти владних повноважень та їх посадові особи, реалізуючи свої повноваження, наділені правом вчиняти певні дії на підставі та в межах чинних норм законодавства України, зокрема, надавати інформацію на звернення громадян у порядку  Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

На підставі пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Закон визначає адвокатський запит - як письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (частина перша  статті 24 зазначеного Закону).

За приписами статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

(!!!) Наведеним критеріям відповідають відомості про можливу протиправну діяльність особи, одержані органом досудового слідства у порядку реалізації своєї правоохоронної функції, задокументовані і внесені до ЄРДР, тобто інформація, яка міститься в ЄРДР, окрім такої, що містить таємницю слідства є публічною.

Виходячи з наведених правових норм, адвокатський запит не є запитом, що направлений на отримання публічної інформації, оскільки може бути спрямований не лише до суб`єктів владних повноважень, але й до будь-якої юридичної особи з метою отримання необхідної адвокату інформації для надання правової допомоги клієнту.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/23317/13-а дійшла до висновку, що вимоги стосовно ненадання відповіді на адвокатські запити у справі, що розглядалась, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, такі висновки знайшли свого розвитку у пунктах 61, 62, 63 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/7244/18 від 08.04.2020 року, відповідно до яких інформація стосовно певного кримінального провадження не є публічною.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Згідно із частиною сьомою цієї статті обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Частиною першою статті 8 Закону № 2939-VI визначено, що таємною інформацією є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України встановлено, що досудовим розслідуванням є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

У частині другій статті 214 КПК України, зокрема, передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.

Таким чином, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано відповідачем у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Доступ до такої інформації мають учасники кримінального провадження та інші особи.

Так, КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження, до яких належить, зокрема, адвокат, до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Інші особи, які не є учасниками кримінального провадження, можуть реалізувати своє право на отримання відповідної інформації за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 222 КПК України.

ВИСНОВОК: Отже, якщо інформація є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні та містить таємницю досудового розслідування, то таку інформацію можна отримати виключно в порядку, визначеному КПК України.

Матеріал по темі: «10 перших сторінок у відповідь на запит надаються безкоштовно»

Теги: адвокатський запит, адвокатський запрос, запит на інформацію, запрос на информацию, публічна інформація, відповідь на запит, безкоштовна відповідь, 10 перших сторінок, єдність документу, розпорядник інформації, судова практика, верховний суд, Адвокат Морозов

Придбання нерухомого майна, яке знаходиться під НЕзареєстрованим обтяженням

Адвокат Морозов (судовий захист)

Придбання нерухомого майна, яке знаходиться під обтяженням, але не зареєстроване Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

Суть проблеми: Придбання добросовісним набувачем нерухомого майна, яке знаходиться під обтяженням (заборона, арешт, іпотека), але не зареєстроване Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Постанова Великої Палати Верховного суду від 05.06.2018 р. у справі № 543/730/14-ц передбачає, що сам по собі факт не внесення відомостей про існування заборони на відчуження спірного нерухомого майна до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право розпоряджатися нерухомим майном.

Втім, Велика Палата Верховного Суду  при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (стаття 19 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» у разі закінчення будівництва, зміни або розірвання іпотечного  договору  банк вносить в установленому законом порядку зміни щодо обтяження нерухомості іпотекою.

Нотаріус за повідомленням банку накладає заборону на відчуження  збудованої  нерухомості, яка є предметом іпотеки, якщо це передбачено іпотечним договором.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови ВП ВС від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Між тим, 23 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19 (ЄДРСРУ № 85614599) вказала наступне.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Такого ж висновку дійшли Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 487/1398/15 (ЄДРСРУ № 73156847), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 905/294/17 (ЄДРСРУ № 89578717) та Велика палата Верховного суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (ЄДРСРУ № 89252048).

ВИСНОВОК: Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Матеріал по темі: «Зняття арешту з нерухомого майна, що є предметом іпотеки»

Теги: іпотека, іпотека, заборона, запрет, арешт, арест, придбання іпотечного майна, незареєстрованого в реєстрі, реєстр речових прав на нерухоме майно, ухвала про забезпечення позову, відчуження арештованого майна, судова практика, Адвокат Морозов

Забезпечення позову: заборона державному реєстратору вчиняти дії

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вчиняти/здійснювати/проводити будь-які реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відносно/щодо Товариства з обмеженою відповідальністю ХХХ, в тому числі, але не виключно, реєстрацію, внесення змін до установчих документів, перереєстрацію, реорганізацію будь-яким шляхом, реєстрацію припинення діяльності, реєстрацію будь-яким чином скасування існуючої редакції статуту, проводити передачу реєстраційної справи товариства, а також вносити інші зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, зокрема, але не виключно, про зміну складу та часток засновників товариства, розміру статутного капіталу, виключення учасників товариства, зміну особи, що уповноважена вчиняти юридичні дії від імені підприємства, зміну органів управління товариства, зміну місцезнаходження Товариства, про перебування юридичної особи у процесі провадження у справі про банкрутство, санації, зокрема відомості про розпорядника майна, санатора.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Оскільки заявник звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не мала взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а мала застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Матеріал по темі: «Обґрунтованість заяви і рішення (ухвали) суду про забезпечення позову»

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, заходи зустрічного забезпечення, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов