Стягнення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: стягнення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми судового збору 

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 461/2729/22, провадження № 61-10834сво22 (ЄДРСРУ № 119168337) досліджував питання щодо стягнення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми судового збору. 

Вирішуючи питання про стягнення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми судового збору, Об`єднана палата зазначає про необхідність насамперед встановити правову природу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи. 

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено нормами спеціального Закону України «Про судовий збір». 

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір». Судовий збір включається до складу судових витрат. 

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. 

Статтею 141 ЦПК України урегульовано питання розподілу судових витрат та зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін у справі, що пов`язана із необхідністю її розгляду та вирішення судом приватноправового спору. 

При цьому можливість отримання особою компенсації понесених судових витрат законодавчо передбачена лише у разі підтвердження судом факту протиправних дій (бездіяльності), рішень відповідача, обґрунтованості позовних вимог, а отже, фактично передбачає компенсацію збитків стороні, права якої порушено. 

Повертаючись до норм податкового законодавства, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом (підпункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України). 

Компенсація судових витрат за своєю правовою природою є обов`язковим відшкодуванням, передбаченим законом, і фактично є формою відшкодування збитків за матеріальну шкоду, заподіяну особі неправомірними діями/бездіяльністю, рішеннями іншої сторони у справі та вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв`язку зі зверненням за судовим захистом. 

ВИСНОВОК: Отже, сума судового збору, яка відшкодовується особі за рішенням суду, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника, а тому у цьому випадку банк чи фінансова установа не виступає податковим агентом.

 

 

Матеріал по темі: «Утримання податків при примусовому виконанні судового рішення про стягнення депозиту (вкладу)»

 

 

 

 

Теги: судовий збір, податки, збори, стягнення, виконавче провадження, податковий агент, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Утримання податків при примусовому виконанні судового рішення про стягнення депозиту (вкладу)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Утримання податків та інших обов`язкових платежів при примусовому виконанні судового рішення про стягнення основної суми депозиту (вкладу)  

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 461/2729/22, провадження № 61-10834сво22 (ЄДРСРУ № 119168337) досліджував питання щодо утримання податків та інших обов`язкових платежів при примусовому виконанні судового рішення про стягнення основної суми депозиту (вкладу) 

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема встановлює вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. 

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. 

Згідно з підпунктом 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є податкові агенти. 

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. 

Згідно з підпунктом 170.4.1 пункту 170.4 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування. Податковим агентом у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду, до бюджету сплачується (перераховується) загальна сума податку, нарахованого за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, із загальної суми процентів, нарахованих за податковий (звітний) місяць на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці. Доходи, зазначені у цьому підпункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування. 

Податкові агенти (банки, кредитні спілки), які нараховують доходи у вигляді процентів, зазначених у підпункті 170.4.1 цього пункту, у податковому розрахунку, подання якого передбачено підпунктом «б» пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, відображають загальну суму нарахованих у звітному податковому періоді доходів та загальну суму утриманого з них податку. При цьому у податковому розрахунку не зазначається інформація про суми окремого банківського вкладного (депозитного) або поточного рахунку, ощадного (депозитного) сертифіката, вкладу (депозиту) члена кредитної спілки у кредитній спілці, суми нарахованих процентів, а також відомості про фізичну особу - платника податку, якій нараховані такі доходи (підпункт 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 ПК України). 

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 ПК України ставка податку на доходи фізичних осіб становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. 

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу. 

Відповідно до підпункту «а» пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні. 

Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, визначено у статті 165 ПК України. 

Так, відповідно до підпункту 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПК України не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається йому, сума, яка отримується платником податку внаслідок продажу права вимоги на депозит, а також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти. 

ВИСНОВОК № 1: Таким чином, податковий агент не відраховує податки і обов`язкові платежі з основної суми депозиту (вкладу) на виконання судового рішення про стягнення таких коштів, а тому зазначена в резолютивній частині сума депозиту підлягає сплаті стягувачу у виконавчому провадженні саме у вказаному розмірі.

 

Щодо процентів на банківський вклад 

Положення ПК України визначають поняття «пасивні доходи», яке означає, зокрема, такі доходи, як проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, а також встановлюють ставки податку на пасивні доходи до бази оподаткування. 

Згідно з підпунктом 164.2.8 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального оподатковуваного доходу платника податку включаються пасивні доходи особи. 

У підпункті 14.1.268 пункту 14.1 статті 14 ПК України наведено перелік визначених законодавцем видів пасивного доходу. Одним із видів такого доходу є, зокрема, проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, на вклад (депозит) у кредитних спілках, інші проценти (у тому числі дисконтні доходи). 

Визначення терміна «проценти» міститься у підпункті 14.1.206 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включається, зокрема, платіж за використання коштів, залучених у депозит. 

Ураховуючи положення підпунктів 170.4.1 і 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 ПК України та Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, банк або інша фінансова установа виступає у ролі податкового агента і автоматично здійснює нарахування та стягнення процентів за депозитом.

ВИСНОВОК № 2: Отже, законом визначено імперативний порядок сплати податків та інших обов`язкових платежів на проценти за депозитним вкладом. Саме податковий агент здійснює нарахування та сплату цих платежів і є відповідальною за ці дії особою.

 

 

Матеріал по темі: «Утримання податків при примусовому виконанні судового рішення про стягнення коштів»

 

 

Теги: депозит, вклад, банк, податки, збори, стягнення, виконавче провадження, податковий агент, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Юридична особа, як податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність податкового агента щодо нарахування, утримання та оплати до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку – фізичної особи

26 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/948/18, касаційне провадження № К/9901/56835/18  (ЄДРСРУ № 115945780) досліджував питання щодо відповідальності податкового агента щодо нарахування, утримання та оплати до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку – фізичної особи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктами «а», «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України   податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в   статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Таким чином, податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені ПК України для місячного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 127.1 статті 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відтак, приписами статті 127 ПК України встановлено відповідальність платника податків , в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.

Постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 813/3597/15 (пункти 31-35) установлено, що податковим правопорушенням відповідно до статті 126 ПК України є вчинення дії (платником податку) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але з затримкою (несвоєчасно).

Відтак, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 цього кодексу.

Положення статті 127 ПК України встановлюються як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. (29 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/5026/22, адміністративне провадження № К/990/27301/23, № К/990/30122/23 (ЄДРСРУ № 115315673).

Таким чином, відповідно до змісту статті 127 ПК України відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку.

Отже, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними колегією суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №820/11382/15 та підтримана 01 грудня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 802/120/17-а, адміністративне провадження № К/9901/31606/18 (ЄДРСРУ № 115348509).

ВИСНОВОК: Несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу згідно зі статтею 127 ПК України, а розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

 

 

Матеріал по темі: «Податковий агент у господарському зобов’язанні»

 

 

 

 

Теги: податковий агент, податок на доходи, фізичних осіб, штрафна санкція, протиправна бездіяльність, оскарження рішень, ДПІ, ППР, судова практика, Адвокат Морозов

Оплата представницьких послуг іноземних партнерів – додаткове благо?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)?

07 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/1071/17, касаційне провадження №К/9901/41748/18 (ЄДРСРУ № 90300061) досліджував питання: «Чи є послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів)»?

Суть справи: Суд першої інстанції виходив з того, що послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб-нерезидентів (представників підприємств - іноземних партнерів), оскільки такі особи не перебували у трудових відносинах з позивачем і з ними не укладалися цивільно-правові договори (угоди). Позивач був зобов`язаний утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з отриманих фізичними особами-нерезидентами доходів у вигляді додаткових благ, оскільки вважається податковим агентом зазначених осіб.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що витрати позивача   на оплату вартості проживання запрошених осіб-представників контрагентів, квитків, харчування тощо, понесені підприємством в представницьких цілях, з метою розширення ринку збуту власної продукції і залучення нових постачальників сировини, комплектуючих, тобто витрати здійснені в межах господарської діяльності та з рекламною спрямованістю.

Так, фізичні особи по яких відповідачем проведено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору є запрошеними партнерами підприємства, взаємовідносини з якими побудовано виключно на договірних засадах. Такі особи є представниками підприємств покупців та постачальників позивача та відвідували підприємство виконуючи свої трудові обов`язки шляхом представлення інтересів своїх підприємств-роботодавців.

Зазначені особи не здійснювали   іншої   діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу,   в тому числі визначеного нормами   Податкового кодексу України.

Слід відмітити, що оплата представницьких послуг здійснена платником у безготівковій формі, а також те, що оплата здійснювалась позивачем шляхом сплати коштів на рахунки суб`єктів господарювання, які такі послуги надавали.

Відтак у спірних правовідносинах позивач не є податковим агентом, оскільки не здійснював нарахування та не виплачував доходів у вигляді вартості проживання, харчування та квитків безпосередньо фізичним особам-нерезидентам, які перелічені відповідачем в акті перевірки.

З`ясувавши вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що податковим органом безпідставно віднесено оплачені позивачем послуги готелів, вартості квитків, харчування до таких, що надані фізичним особам-нерезидентам як додаткове благо.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті  14 Податкового кодексу України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Матеріал по темі: «Витрати на службові відрядження працівників»

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47   пункту 14.1   статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами     розділу IV цього Кодексу);

Відповідно до підпункту 164.2.17   пункту   164.2   статті   164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених     статтею 165 цього Кодексу) зокрема у вигляді:

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

За приписами підпункту 170.10.1 пункту 170.10   статті 170 Податкового кодексу України доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів (підпункт 170.10.3  пункту 170.10  статті 170 Податкового кодексу України).

У відповідності до абзацу "а" пункту 171.2 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до   підпункту "а" пункту 176.2 статті   176 Податкового кодексу України     особи, які відповідно до цього Кодексу   мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

ВИСНОВОК: За таких обставин, контролюючим органом безпідставно віднесено послуги з проживання в готелі, харчування та придбання квитків до додаткових благ фізичних осіб-нерезидентів, оскільки, такі витрати пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Зазначені послуги зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а не метою задоволення особистих потреб запрошених представників контрагентів, а відтак такі послуги не могли надаватися як додаткові блага.

P.s. Витрати на паливо, яке видавалось працівниками для власних транспортних засобів, які використовувались для виконання їх службових обов`язків, є витратами, які пов`язані з провадженням господарської діяльності та документально підтверджені відповідними первинними документами, а тому відносяться до складу інших витрат такого суб`єкта господарювання й не є додатковим благом фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із своїм роботодавцем, та їх оподатковуваним доходом у розумінні підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 810/583/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/3611/16 та від 30 січня 2020 року у справі № 826/5591/15.

Матеріал по темі: «Грошові кошти, які отримані працівником від роботодавця на відрядження або під звіт»

Теги: оподатковуваний дохід, податковий агент, гроші на відрядження, кошти під звіт, податкова перевірка, витрати підприємства, судова практика, Адвокат Морозов

Грошові кошти, які отримані працівником від роботодавця на відрядження або під звіт

Адвокат Морозов (судовий захист)

Що буде являтися оподатковуваним доходом для працівника, який отримав грошові кошти під звіт або на відрядження?

30 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2963/19, адміністративне провадження № К/9901/227/20 (ЄДРСРУ № 90090481) досліджував питання щодо оподатковуваного доходу для працівника, який отримав грошові кошти під звіт або на відрядження.

Суть справи: фактичною підставою для виявлених порушень став висновок контролюючого органу про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку від роботодавця на відрядження або під звіт за умови дотримання усіх вимог, встановлених пунктом 170.9 статті 170 Податкового кодексу України. Проте, на думку податкового органу, якщо підзвітною особою (працівником) придбання товарів (робіт, послуг) здійснено не за рахунок попередньо виданих юридичною особою (роботодавцем) коштів під звіт, то дохід, виплачений такій підзвітній особі за реалізовані (продані) товари, включається до її загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.

Оцінюючи спір суд здійснив аналіз положень пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.1 пункту 164.1, абзацу г) підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 170.9 статті 170, абзацу «а» пункту 176.1, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, який зумовив, серед іншого, висновок про те, що оподаткуванню підлягають суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернуті у встановлений строк. Податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму. Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.

Відтак законодавцем встановлено, що оподатковуваним доходом для особи яка отримала грошові кошти під звіт є виключно надмірно виплачена сума, яка не була повернута після здійснення розрахунків в межах п`ятиденного строку після закінчення виконання доручення по розпорядженню коштів.

Суди попередніх інстанцій на підставі уставних та реєстраційних документів Товариства установили, що право укладення договорів має директор та засновник підприємства. Реалізуючи надані повноваження керівником проведена закупівля товарно-матеріальних цінностей в інтересах підприємства (позивача), що підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та відповідними товарними чеками і квитанціями про розрахунок за товари.

Таким чином вказана сума не є доходом директора Товариства, а є витратами підприємства, які здійснені в його інтересах, без отримання грошових коштів, що підтверджено звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та відповідними товарними чеками і квитанціями про розрахунок за товари, наявними в матеріалах справи.

Відтак при видачі вказаних сум директору підприємства, позивач не повинен ці суми оподатковувати податком на доходи фізичних осіб, а також військовим збором.

Теги: оподатковуваний дохід, податковий агент, гроші на відрядження, кошти під звіт, податкова перевірка, витрати підприємства, судова практика, Адвокат Морозов

Податковий агент у господарському зобов’язанні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок оплати, умови, строки та штрафи при нарахування податковим агентом податку з доходу для платника податків

17 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/124/17, адміністративне провадження №К/9901/39822/18 (ЄДРСРУ № 88842807) досліджував питання щодо діяльності податкового агенту у господарському зобов’язані.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Згідно із підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За змістом підпункту 168.1.2 статті 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Таким чином, податковий агент зобов`язаний перерахувати до бюджету утриманий податок під час виплати доходу, а якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку, то податок підлягає сплаті (перерахуванню) у строки, встановлені Податковим кодексом України для місячного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Згідно із підпунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, положення статті 126 Податкового кодексу України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.

В свою чергу, положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові №21-2919а15 від 10.11.2015, від 22 березня 2016 року (справа №21-3694а15), постанови Верховного Суду від 3 квітня 2018 року (справа №П/811/616/17), від 9 листопада 2018 року (справа №820/3562/17)

Таке правозастосування відповідає нещодавній правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 21 січня 2020 року (справа № 820/11382/15) та від 19 лютого 2020 року у справі № 260/1163/18, адміністративне провадження №К/9901/23111/19 (ЄДРСРУ № 87712057).

Разом з тим, згідно з пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, вказаною нормою Податкового кодексу України визначено обов`язок податкового органу на зарахування усіх платежів на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Визначальним при застосуванні приписів цієї статті є наявність податкового боргу. При цьому зміст графи «призначення платежу» у платіжних дорученнях за будь-яких умов не має значення, що прямо передбачено пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

І у випадку, коли податок було перераховано до бюджету із одночасною виплатою доходу, а податковий орган, в силу приписів ч. 87.9 ПК України розподілив такий податок у борг минулих періодів, то штрафна санкція за ст.127 ПК України не застосовується, оскільки податковий агент фактично вчинив дію, що передбачена законодавством, а перерозподіл податку в рахунок боргу минулих періодів виник без його вини.

В свою чергу, штрафні санкції згідно із пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України застосовуються саме за несплату (неперерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2019 у справі № 806/2699/16 та від 13.02.2020 у справі №806/129/17.

Матеріал по темі: «Відповідальність податкового агенту щодо податку на доходи фізичних осіб»

Теги: податковий агент, податок на доходи, фізичних осіб, штрафна санкція, протиправна бездіяльність, оскарження рішень, ДПІ, ППР, судова практика, Адвокат Морозов

Відповідальність податкового агенту щодо податку на доходи фізичних осіб

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб: відповідальність за несвоєчасне перерахування сум податку до відповідного бюджету

05 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 817/480/17, адміністративне провадження №К/9901/17207/19 (ЄДРСРУ № 88027586) та у справі №2340/4006/18, адміністративне провадження №К/9901/19585/19 (ЄДРСРУ № 88061969) досліджував питання юридичної відповідальності податкового агенту щодо податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 176.2. статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено положеннями статті 168 ПК України.

Відповідно до підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до положень підпункту 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Види та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства визначені у главі 11 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас, пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов`язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов`язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов`язків погашення такої суми податкових зобов`язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, диспозиція статті 127 ПК України передбачає відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, тобто, в такому випадку платником податків має бути допущена бездіяльність в частині виконання свого обов`язку, передбаченого статтею 168 ПК України. Натомість, положення статті 126 ПК України підлягають застосуванню у випадку, коли сплата податку відбулась, але із затримкою, залежно від тривалості якої визначається і розмір санкції за вказаною статтею.

Положення статті 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено статтею 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року (справа №813/5787/15), від 27 березня 2018 року (справа №П/811/618/17), від 11 вересня 2018 року (справа №805/3649/17-а), від 24 жовтня 2018 року (справа №820/2405/16), від 8 жовтня 2019 року (справа № 820/5099/18).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 23.05.2019 року у справі №806/2699/16 (№К/9901/39731/18), вбачається, що у випадку, коли податок було перераховано до бюджету із одночасною виплатою доходу, а податковий орган, в силу приписів ч. 87.9 ПК України розподілив такий податок у борг минулих періодів, то штрафна санкція за ст.127 ПК України не застосовується, оскільки податковий агент фактично вчинив дію, що передбачена законодавством, а перерозподіл податку в рахунок боргу минулих періодів виник без його вини.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплату податку здійснив після виплати доходу платнику податку. На це вказує і Верховний Суд у постанові від 13.02. 2020 року у справі №806/129/17 (адміністративне провадження №К/9901/39323/18).

ВИСНОВОК: Отже, вирішуючи питання щодо правомірності застосування до платника податків штрафів, визначених статтею 127 ПК України, слід з`ясовувати, чи була проявлена з боку такого платника протиправна бездіяльність у вигляді не нарахування, неутримання та/або несплати податкового зобов`язання.

Окрім цього, накладання підвищеної штрафної санкції на податкового агента, який перерахував повністю суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, у тому самому розмірі, що й на особу яка взагалі не перерахувала податки до бюджету, і в той же час надання можливості платникам інших податків (податку на прибуток, податку на додану вартість) сплачувати податки із запізненням, лише зі сплатою штрафу на рівні 3%-5% є прямими ознаками дискримінації.

Теги: податковий агент, податок на доходи, фізичних осіб, штрафна санкція, протиправна бездіяльність, оскарження рішень, ДПІ, ППР, судова практика, Адвокат Морозов