Оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року р справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), було зроблено висновок про те, що у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Частина 3статті 169 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор після отримання судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.

Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання апеляційної скарги на рішення слідчого судді, постановленого за наслідками розгляду скарги, заяви чи клопотання учасника кримінального провадження має відбуватись з дотриманням певних умов.

У частинах 1 та 2статті 309 КПК України наведено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Відповідно до частини 3 статті 392КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України.

Аналізуючи практику Верховного Суду з питання щодо правильного застосування норм кримінального процесуального закону, які містяться у статті 309, частині 4 статті 399 КПК України, можна зробити висновок, що перелік ухвал, зазначений у статті 309 КПК, розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно, ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами статті 174 КПК України, в аспекті положень статті 309 КПК не підлягає апеляційному оскарженню.

Такий висновок сформульовано в ухвалі об`єднаної палати ККС ВС від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18 (провадження № 51-598кмо19), де зазначено, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна, або відмову в ньому, тобто судові рішення, які були постановлені в порядку статті 173 КПК України.

При цьому, можливості оскарження ухвал слідчого судді, які прийняті в порядку статті 174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна, кримінальний процесуальний закон не передбачає.

За положеннями частини 1 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Виходячи з наведеного, арешт майна передбачає встановлення певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт, повне або часткове скасування арешту, у свою чергу, повністю або в певній частині поновлює права особи щодо відчуження, розпорядження та/або користування майном. Саме тому, при формулюванні в статті 309 КПК України переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, законодавець відніс до їх числа ухвали про арешт майна або відмову у ньому, оскільки це питання стосується необхідності обмеження прав володільця майна, але не зазначив у цьому переліку ухвали про скасування арешту майна, адже таке рішення означає повне або часткове скасування вже накладених обмежень.

Таким чином, в аспекті положень статті 309 КПК України ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами статті 174 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.

При цьому, можливості оскарження ухвал слідчого судді, прийнятих у порядку ст.174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна або про відмову у скасуванні такого арешту, кримінальний процесуальний закон не передбачає (25 жовтня 2023 року ухвала Черкаського апеляційного суду в рамках справи № 712/191/23 номер,  провадження 11-сс/821/507/23 (ЄДРСРУ № 114424377) – відкрито касаційне провадження (ухвала Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 листопада 2023 року у справі №  712/191/23, провадження № 51-3208ск23 (ЄДРСРУ № 114835210). 

Така ж правова позиція, нажаль,  викладена й в ухвалі Верховного Суду від 21.02.2023 у справі №367/1348/21 (ЄДРСРУ № 109102546).

 

Але є і інші правові позиції Верховного суду, які наголошують на протилежному…

 

 

Матеріал по темі: «Скасування арешту з майна накладеного в межах кримінального провадження»

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження ухвали щодо заміни сторони у справі окремо від рішення суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційне оскарження ухвали щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) окремо від рішення суду

23 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 683/1861/19, провадження № 61-8220св23 (ЄДРСРУ № 113121934) досліджував питання щодо можливості апеляційного оскарження ухвали щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) окремо від рішення суду.

У частині першій статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Зокрема, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження (пункт 28 частини першої статті 353 ЦПК України).

Питання процесуального правонаступництва врегульовано в статті 55 ЦПК України, згідно з частиною першою якої в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Такі висновки Верховного Суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) та Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 679/48/16-ц (провадження № 61-4361св21), від 27 серпня 2020 року у справі № 522/22205/17 (провадження № 61-4481св19), від 04 травня 2022 року у справі № 638/10464/18 (провадження № 61-14850св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 323/946/21 (провадження № 61-20596св21).

ВИСНОВОК: Пункт 28 частини першої статті 353 ЦПК України у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду першої інстанції, як про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження, так і про відмову у заміні сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду18 січня 2023 року в рамках справи № 761/5866/19, провадження № 61-9707св22 (ЄДРСРУ № 108582651).

 

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження протокольних ухвал та про заміну сторони у справі»

 

Теги: протокольні ухвали, заміна сторони, процесуальне правонаступництво, відмова у заміні сторони, апеляційне оскарження, ухвала суду, виконавче провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Суб`єкт подання заяви про перегляд заочного рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: виключно відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення, а не інші особи, які беруть участь у справі

08 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 179/1354/13-ц, провадження № 61-21132св21 (ЄДРСРУ № 108959778) досліджував питання щодо можливості перегляду заочного рішення лише за заявою відповідача, а не третьої особи.

З першу слід вказати, що відповідно до статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Стаття 287 ЦПК України встановлює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Частинами третьою і четвертою вказаної статті передбачено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Зазначений порядок є спеціальним і представляє окрему стадію судового процесу, дотримання якої для відповідача є обов`язковим.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року, справа № 202/1650/19 (ЄДРСРУ № 93505524).

Таким чином, згідно з вимогами частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто персоніфікованим суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 161/21418/13-ц (провадження № 61-15982св18, ЄДРСРУ № 84211179) від 17 червня 2020 року у справі № 450/1547/18 (провадження № 61-4507св19).

ВИСНОВОК: Суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

 

Матеріал по темі: «Порядок перегляду заочного рішення»

 

Забезпечення права громадян на оскарження судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення права громадян на апеляційне оскарження та касаційний перегляд судового рішення

07 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/4298/21-а, адміністративне провадження № К/990/281/22 (ЄДРСРУ № 105138995), від 25 травня 2022 року у справі № 380/8038/21, адміністративне провадження № К/9901/47394/21 (ЄДРСРУ № 104467132) та від 26 січня 2022 року у справі №206/2965/21, адміністративне провадження № К/9901/45466/21  досліджували питання щодо забезпечення права громадян на апеляційне оскарження судового рішення.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

У справі №1718/2-а-834/11 (постанова від 5 січня 2021 року) суд касаційної інстанції зазначив, що Конституція України як закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012 та пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Конституційний Суд України вважає, що право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень (абзац дев’ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

На цій підставі Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного перегляду справи. При цьому право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частини першої статті 55 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Цей принцип полягає у тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень. Тому необґрунтована відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя та права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

Аналогічний висновок    міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі №826/562/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18, від 12 червня 2019 року у справі № 381/2198/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19, від 12 грудня 2019 року у справі №819/748/17, від 21 травня 2020 року у справі №344/10095/16-а, від 19 серпня 2020 року у справі № 461/7577/16-а, від 28 квітня 2021 року у справі №640/3096/20, від 21 травня 2021 року у справі №1.380.2019.00610, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19, від 05 липня 2021 у справі № 160/9902/19, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 802/1794/18-а, від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20, від 17 грудня 2021 року у справі № 460/713/21, від 01 лютого 2022 року у справі № 160/12705/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21 та від 18 лютого 2022 року у справі № 380/893/20.

В той же час, згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду (пункт 8 частини третьої статті 129), однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (речення перше і друге абзацу першого, абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015).

ВИСНОВОК: Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України у справі від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).

 

Матеріал по темі: «Право на апеляційне оскарження судовогорішення не учасником провадження»

 

Теги: право на апеляційне оскарження, рішення суду, не учасником справи, провадження, відкриття апеляційного провадження, оскарження судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Поновлення строку на оскарження судового рішення, яке направлено представнику (адвокату)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було направлено представнику (адвокату) з яким припинено відносини представництва

05 березня 2021 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/3948/19, адміністративне провадження № К/9901/31744/20 (ЄДРСРУ № 95364177) досліджував питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було направлено представнику (адвокату) з яким припинено відносини представництва.

Суть справи: Про наявне судове рішення стало відомо «лише під час ознайомлення з матеріалами справи», вказане рішення направлено лише за адресою здійснення діяльності адвокатом, при цьому його право представляти інтереси припинено, відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей. Питання – поновлення строку на його оскарження.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС.

За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначає вимоги щодо строку на апеляційне оскарження.

Так, згідно з цією статтею апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Примітка: До повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками " адресат відмовився", з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом належних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм процесуального права при поверненні поштової кореспонденції викладена у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року по справі №464/3999/18, від 17 липня 2019 року по справі №1740/2132/18 та ін.

Згідно з частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі ( пункт 4 частини першої    статті 299 КАС України).

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для відкриття апеляційного провадження є лише наявність поважних причин.

Дотримання строків на оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Верховний Суд враховує також і те, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого    статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"    зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини  вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави ("Устименко проти України", "Рябих проти Росії", "Трух проти України" та інші).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України").

Слід зазначити, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції положень статей 295, 298 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що відповідно до положень частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Так, згідно з частиною першою статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, надсилання копії рішення суду першої інстанції рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу особи, вказану останньою у адміністративному позові, є належним виконанням обов`язків судом першої інстанції щодо направлення копії судового рішення.

Такий підхід щодо застосування норм процесуального права слідує також із постанови Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 1740/2132/18.

Втім, при наданні оцінки обставинам пропуску строку на апеляційне оскарження на предмет їх поважності, дослідженню підлягає не лише факт вручення оскаржуваного рішення, а й інші обставини, які в сукупності та взаємозв`язку, можуть вказувати  на те, що особа з  об`єктивних (незалежних від неї причин) не  могла вчинити дії щодо подання апеляційної скарги у межах строку, визначеного  статтею 295 КАС України.

Наприклад, апелянтом повинні бути наведені обставини, які б перешкоджали йому ознайомитись та отримати повний текст рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 464/3999/18, від 17 липня 2019 року у справі №1740/2132/18, від 23 червня 2020 справа № 640/740/19.

Згідно матеріалів справи відповідне рішення суду першої інстанції, хоч й було отримано адвокатом, однак  про зміст прийнятого судом першої інстанції  рішення  апелянту стало відомо лише під час ознайомлення із матеріалами справи.

Такі обставини, за твердженнями скаржника, виникли внаслідок припинення повноважень адвоката на підставі договору та довіреностей. При цьому, ініціювати процедуру ознайомлення із матеріалами справи скаржник зміг після припинення  дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

У справі  №300/2628/19 (ЄДРСРУ № 94328076), ухвалюючи постанову від 21 січня 2021 року,  Верховний Суд  у пунктах 27 та 28 зазначив, що та обставина, що  позивач в порушення частини третьої статті 60 КАС України не повідомив суд про розірвання договору про надання правової допомоги, не наділяє суд повноваженнями не брати до уваги зазначену обставину в подальшому тільки з підстав того, що особа вчасно не повідомила про це суд, особливо, коли спірним є питання обрахунку строку на апеляційне оскарження. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем чи його належним чином уповноваженим представником копії рішення, висновок суду апеляційної інстанції про пропуск строку на апеляційне оскарження зазначеного рішення, є помилковим.

З урахуванням наведеного та висновку, зазначеному Верховним Судом у справі №300/2628/19, а також того, що скаржником надавалась копія довіреності на представника, яку в подальшому було відкликано, суд апеляційної інстанції повинен був надати вичерпну оцінку доводам щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження не лише в контексті можливості ініціювання процедури ознайомлення із матеріалами справи в період дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а й в контексті дати отримання Скаржником судового рішення в силу її тверджень про те, що адвокат (який не мав відповідних повноважень представляти інтереси) не повідомляв її про ухвалення судом першої інстанції судового рішення. 

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вище вбачається, що у разі наявності поважних причин (хвороба, епідемія вірусу і т.і.), як доказу неможливості ознайомитися з матеріалами справи та отриманням спірного судового рішення представником (адвокатом) з яким «вже буде розірвано договір» та/або «відкликано довіреність», то, опираючись на судову практику, є всі підстави для поновлення процесуальних строків на оскарження судового рішення.

 

Матеріал по темі: «Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження»

 

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження судового рішення особою яка не брала участі у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та особливості оскарження судового рішення третьою особою, яка не брала участі у справі, але судове рішення зачіпає її права та інтереси

23 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/1643/19 (ЄДРСРУ № 93037875) досліджував питання щодо правової можливості оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі.

Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

(!!!) Слід враховувати і те, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 09.10.2020 у справі № 910/12465/18, від 06.11.2020 у справі №910/12490/18.

12 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/731/18 (ЄДРСРУ 92887510) та від 21 вересня 2020 року у справі № 910/13119/17 (ЄДРСРУ № 91722151) вказав, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19).

Таким чином після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо ж судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд вправі закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112, від 16.01.2020 у справі №925/1600/16, у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №910/21451/16.

ВИСНОВОК: Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третю особу та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 19.06.2018 у справі №910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 12.05.2020 у справі № 910/18271/16, від 27.02.2020 у справі № 916/2878/14).

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження судового рішення, яке зачіпає інтереси третьої особи»

 

 

Теги: право на апеляційне оскарження, рішення суду, не учасником справи, провадження, відкриття апеляційного провадження, оскарження судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску  процесуального строку на оскарження судового рішення, але…

30 червня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 620/2924/19, адміністративне провадження №К/9901/12143/20 (ЄДРСРУ № 90090443) досліджував питання щодо поновлення процесуального строку на звернення із апеляційною скаргою у зв’язку із її поверненням.

Слід вказати, що у разі пропуску особою, що подає апеляційну скаргу, строку апеляційного оскарження така апеляційна скарга залишається судом без руху у зв`язку із непорушенням нею питання поновлення цього строку або визнанням наведених для його поновлення підстав неповажними. При цьому такій особі в будь-якому випадку надається десятиденний з дня вручення ухвали строк, але в першому випадку - для звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку, а в другому - для наведення інших (поважних) підстав для його поновлення.

У разі надання судом оцінки лише питанню процесуального дотримання строку щодо усунення недоліків апеляційної скарги, апелянт позбавляється права на доступ до правосуддя (Постанова Верховного Суду від 13.02.2020 р. у справі № 826/4679/18, ЄДРСРУ № 87601766).

За змістом статті 129 Конституції України та пункту 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є одним із основних засад судочинства

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, у тому числі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Частинами першою та другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Положення статті 121 КАС України передбачають можливість продовження встановленого судом процесуального строку за заявою учасника.

Згідно з частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

На думку Верховного суду, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року (справа № 280/4682/19), від 18 червня 2020 року (справа № 400/524/19), від 17 червня 2020 року (справа № 280/4951/19), від 15 травня 2020 року (справа № 820/1212/17) тощо.

ВИСНОВОК: Однак, якщо апелянт не допустив необ`єктивного зволікання з поданням другої апеляційної скарги і при цьому пропуск строку на апеляційне оскарження був незначним, то перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушив би принципу res judicata.

Матеріал по темі: «Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження»

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов

Поновлення процесуальних строків у справах про притягнення до адміністративної відповідальності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість поновлення процесуальних строків на оскарження судового рішення у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

За правилами частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. Одночасно, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Матеріал по темі: «Особливості поновлення строку на оскарження судового рішення»

Якщо скаржником не наведено жодних доводів, які б свідчили про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленої у постанові від 12 лютого 2019 р. у справі № 185/4622/18 (2-а/185/197/18), адміністративне провадження №К/9901/69336/18 (ЄДРСРУ № 79791439).

Між тим вищевказана постанова не містить правового висновку про те, що у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності (стаття 286 КАС України) строки на апеляційне оскарження не можуть бути поновлені.

ВАЖЛИВО: Не містить заборони поновлення строків на апеляційне оскарження в цій категорії справ також і Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 119 КАС України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.

За частиною другою статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

Дійсно, стаття 286 КАС України передбачає особливості провадження у цій категорії справ і є спеціальною нормою у порівнянні зі статтею 295 КАС України, зокрема, передбачає скорочений строк оскарження - десять днів та інакший початок перебігу строку на оскарження - з моменту проголошення судового рішення. Проте, стаття 286 КАС України не містить заборони на поновлення строків апеляційного оскарження, як у деяких інших категоріях термінових адміністративних справ.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року в справі № 185/10469/18 (2-а/185/243/18) (ЄДРСРУ № 83379305) та підтримана в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 607/4046/19, адміністративне провадження №К/9901/25894/19 (ЄДРСРУ № 85323792), 31 жовтня 2019 року у справі № 595/706/19, адміністративне провадження №К/9901/26482/19 (ЄДРСРУ № 85323339 та ін.

Вичерпний перелік категорій справ, де строки не поновлюються, встановлений у статті 270 КАС України, до яких ця справа не відноситься.

Окрім того, стаття 271 КАС України передбачає, що у справах за статтею 286 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення та копії цих рішень невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

ВИСНОВОК: В аналогічній категорії справ можливе застосування частини другої статті 295 КАС України – поновлення процесуального строку на оскарження  (за наявності для того відповідних підстав, наприклад несвоєчасне вручення та/або оприлюднення в ЄДРСРУ судового рішення), що не суперечить нормам частини четвертої статті 286 КАС України.

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судового рішення: судова практика Верховного суду України»

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, оскарження судового рішення, апеляційне оскарження, принцип правової визначеності, res judicate, судова практика, Адвокат Морозов