Недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд дослідив питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову

04 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/3993/19 (904/4429/24) (ЄДРСРУ № 127863414) досліджував питання щодо співмірності, адекватності, доцільності, умов та мети застосування заходів забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21.

Необхідно звернути увагу на усталену правову позицію, зокрема, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, згідно з якою в разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 14.12.2022 у справі №922/1369/22 та від 27.02. 2025 у справі № 910/268/23 (ЄДРСРУ № 125589298).

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках у банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.

Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

Обсяг майна та коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач. Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідача, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечить виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідача взагалі буде недоцільним.

ВИСНОВОК: У разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.

 

 

 
 
Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно»
 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову у спорах про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення ДПС про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП як платника єдиного податку 3 групи зі ставкою податку 5 %

29 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/33137/24, адміністративне провадження № К/990/12908/25 (ЄДРСРУ № 127731426) досліджував питання щодо забезпечення позову у спорах про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач виключив позивача з Реєстру платників єдиного податку.

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне виключення з Реєстру платників єдиного податку та відповідно анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Згідно з пунктом 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Метою вжиття заходів забезпечення позову у аналогічній справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову.

ВИСНОВОК: При анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на нього додаткового податкового навантаження у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток, а отже заходи забезпечення позову в частині зупинення рішення контролюючого органу до моменту вирішення справи по суті є доцільними та обґрунтованими.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом заборони директору ТОВ здійснювати управління»
 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача у справах за вимогами майнового характеру

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/1386/24 (ЄДРСРУ № 126394467) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача у справах за вимогами майнового характеру.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється  судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

(!) Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому заходи, обрані для забезпечення позову, не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

(!) Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд звертає увагу, що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №  905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №  910/8671/22, від 20.04.2023 у справі №  914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №  916/3686/22, від 09.06.2023 у справі №  37з-23.

До того ж внаслідок арешту такі кошти та майно залишаються у власності Відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні Відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №  911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

У справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №  381/4019/18.

У постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №  902/611/22, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна.

Крім того при зверненні з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №  905/446/22, від 27.04.2023 у справі №  916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №  915/538/24.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі №  911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі №  904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі №  916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22.

ВИСНОВОК: Отже, оскільки арешт накладено на грошові кошти та майно виключно в межах ціни позову, то це спростовує надмірність вжитих заходів забезпечення, за умови обґрунтованості заходів забезпечення позову та відсутністю належних контраргументів.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 

Забезпечення позову та відкриття провадження у справі за одночасно поданими заявами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за одночасно поданими заявами

17 січня 2025 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/497/24 (ЄДРСРУ № 124484775) досліджував питання щодо процесуального порядку розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду.

Постановляючи ухвалу від 30.10.2024 про передачу справи №903/497/24 на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду пропонує відступити від висновків щодо застосування частини першої статті 138 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів) з тих мотивів, що за змістом норм ГПК України під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема і у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) та є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи не тільки під час виконання рішення суду, а й для можливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суть забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі  №914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

(!!!) Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Положення ГПК України визначають предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів (стаття 20 ГПК України). Відповідно господарський суд наділений повноваженнями відмовити у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду господарськими судами України (пункт 1 частини першої статті 175 ГПК України).

ВАЖЛИВО: В той час, коли ухвала господарського суду про відмову у відкритті провадження є предметом апеляційного та касаційного оскарження, відкриття провадження у справі не може бути оскаржено з підстав порушення предметної та суб`єктної юрисдикції (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №495/6724/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №570/3141/17).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У частині першій статті 138 ГПК України визначено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Об`єднана палата виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

(!!!) Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. Це зумовлює обов`язок суду першої інстанції при надходженні заяви про забезпечення позову перевіряти її відповідність приписами статті 20 ГПК України. Водночас у разі застосування заходів забезпечення позову така ухвала не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті, адже це фактично означитиме оскарження предметної та суб`єктної приналежності справи на стадії її відкриття, що не передбачено приписами ГПК.

Згідно з частиною першою статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Отже, за наведеним приписом встановлено процесуальний обов`язок суду розглянути заяву про забезпечення позову не пізніше двох днів з дня її надходження.

ГПК України містить як статті 175, 231, так і відповідні глави, зокрема 2, 3, 6 розділу ІІІ, які регламентують відкриття провадження у справі, підготовче провадження, розгляд справи по суті, відмову у відкритті провадження у справі та закриття провадження у справі.

Пункт перший частини першої статті 175 ГПК України передбачає, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина перша статті 145 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 138 цього Кодексу; 2) повернення позовної заяви; 3) відмови у відкритті провадження у справі (частина тринадцята статті 145 ГПК України).

Тому заяви про забезпечення позову, подані одночасно із поданням позовної заяви, у разі відповідності їх змісту та форми вимогам, встановленим статтею ГПК України, та підсудності таких заяв суду мають бути розглянуті по суті у строк, передбачений частиною першою статті 140 ГПК України.

ВИСНОВОК:

- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду;

- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

 

Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду

Об`єднана палата відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23 (прийнятих у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів), про те що норми ГПК України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Об`єднана палата зазначає, що системне тлумачення статей 136,137,138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що: законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою  у разі подання їх одночасно до суду; для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно; першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті; у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду»
 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: обов’язок доказування при звернені до суду із заявою про забезпечення позову

17 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 953/750/23, провадження № 61-9761св24 (ЄДРСРУ № 123841500) досліджував питання щодо обов’язку доказування при звернені до суду із заявою про забезпечення позову.

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21,  від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. 

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. 

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин,     з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії(пункт 2).

(!) Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться  у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Разом з тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, де також вирішувався спір щодо наявності/відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти), викладено правовий висновок такого змісту:

«У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Наведений у постанові підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування заявником відомих йому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову – наголошує у своїй постанові 17 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3268/22 (ЄДРСРУ № 123819138).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі  № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом  в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

ВИСНОВОК: Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена 17 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2036/24 (ЄДРСРУ № 123873609).

 

 

Матеріал по темі: «Захід забезпечення позову: накладення арешту на іпотечне майно»

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов