Поновлення процесуальних строків на відкриття апеляційного провадження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості вирішення питання прийняття скарги судом апеляційної інстанції у разі подання останньої після закінчення процесуальних строків

20 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/18888/18, адміністративне провадження №К/9901/20983/19 (ЄДРСРУ № 84405600) досліджував питання щодо особливостей вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції у разі подання такої скарги після закінчення процесуальних строків.

Правила вирішення питання прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції у разі подання такої скарги після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, передбачені частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Матеріал по темі: «Належне направлення судового рішення або судової повістки стороні по справі»

Пунктом 4 частини першої статті 299 вказаного Кодексу передбачено, що якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі.

(!!!) Тобто, з аналізу наведених положень процесуального закону вбачається, що якщо апеляційна скарга подана після закінчення строку, установленого статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа не порушує питання про поновлення такого строку, суддя-доповідач залишає апеляційну скаргу без руху, а особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Якщо особа звернулась із заявою про поновлення строку апеляційного оскарження протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції має оцінити наведені в такій заяві підстави і визнати їх поважними чи неповажними.

Якщо наведені у заяві про поновлення строку підстави суд апеляційної інстанції визнав неповажними закон надає особі право звернутися із заявою, в якій вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

В даній справі суд апеляційної інстанції визнав наведені скаржником у заяві про поновлення строку апеляційного оскарження підстави неповажними, однак в порушення вимог частини третьої статті 298 КАС України, позбавив відповідача права звернутися з заявою із зазначенням в ній інших підстав для поновлення такого строку, відмовивши у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на викладене, Верховний суд  вважає за правильне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження з направленням справи до апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду, в ході якого питання про прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції має бути вирішено у порядку, передбаченому частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВИСНОВОК: Якщо скаржником пропущено процесуальний строк на подання апеляційної скарги та не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суддя-доповідач залишає апеляційну скаргу без руху, а особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, і якщо, наведені у заяві про поновлення строку підстави суд апеляційної інстанції визнає неповажними закон надає особі право звернутися із заявою, в якій вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження…і тільки після цього апеляційна інстанція має право відмовити у відкритті провадження.

Матеріал по темі: «Відмова у відкритті апеляційного провадження»

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки скасування наказу на проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Скасування наказу на проведення податкової перевірки = скасування податкових повідомлень-рішень, як  наслідків незаконної податкової перевірки.

20 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в раках справи № 0340/1931/18, адміністративне провадження №К/9901/19419/19 (ЄДРСРУ № 84405677) досліджував питання щодо підстав для визнання наслідків податкової перевірки незаконними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За приписами пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 86.1 статті 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до пункту 86.10 статті 86 ПК України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Таким чином, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа N1570/7146/12) та від 24 жовтня 2018 року (справа №808/1746/15).

Отже, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

ВИСНОВОК: Визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної контролюючим органом, є безумовною підставою для визнання незаконними і прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена 11 липня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/8855/14, адміністративне провадження №К/9901/8957/18 (ЄДРСРУ № 82947463).

Матеріал по темі: «Доцільність оскарження наказу про проведення податкової перевірки»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення процесуального та застосування присічного строку на апеляційне оскарження судового рішення

19 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/1775/16 (ЄДРСРУ № 84384815) досліджував питання щодо поновлення процесуального та застосування присічного строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Згідно із ч.2 ст.261 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Зазначений у ч.2 ст.261 ГПК України річний строк є присічним і не застосовується лише у двох випадках, вказаних у тій же нормі.

З урахуванням Закону України «Про доступ до судових рішень» товариство не було позбавлене права і можливості ознайомитись з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, яке має публічний характер та знаходиться у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вжити усіх залежних від нього заходів щодо своєчасного оскарження рішення суду першої інстанції.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/15481/17, від 10.10.2018 у справі №910/10244/15.

Матеріал по темі: «Строкові обмеження органів державної влади в оскарженні судових рішень»

Надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи. Отже саме скаржник за наведених обставин має належним чином обґрунтувати та довести суду поважність причин пропуску строку, зокрема, що отримання примірника судового рішення поза межами строку на апеляційне оскарження сталося з незалежних від нього обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/3309/17 та від 18 січня 2019 року по справі №  921/396/17-г.

Посилання на те, що рекомендовані повідомлення про невручення поштових відправлень з процесуальними документами з причин «за не запитом» та «за закінченням строків зберігання» не є доказом належного повідомлення скаржника про розгляд справи, не беруться Касаційним господарським судом до уваги з огляду на те, що сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, яку суд з дотриманням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, від 23.11.2018 у справі №10/17-3639-2011, від 22.08.2019 у справі №922/85/18.

Матеріал по темі: «Належне направлення судового рішення або судової повістки стороні по справі»

Теги: поновлення строку на оскарження, оскарження судового рішення, возобновление сроков, процесуальний строк, строк для подачі скарги, апеляція, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості проведення перевірки щодо очищення влади (люстрації)

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перевірка достовірності відомостей щодо наявності майна та відповідність вартості майна, вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.

20 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/2087/15, адміністративне провадження №К/9901/5928/18 (ЄДРСРУ № 84405804) досліджував питання щодо особливостей перевірки достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII (далі - Закон №1682-VII) визначені правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Частинами першою та другою статті 1 Закону №1682-VII передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Частиною восьмою статті 3 Закону №1682-VII установлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), указаного (указаних) в їхніх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають: 1)  достовірність указаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2)  достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) і відповідність вартості майна (майнових прав), указаного (указаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Процедуру проведення органами ДФС перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII, зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1-11 частини першої статті 2 Закону №1682-VII у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, визначено у Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03  листопада 2014 року №1100, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04  листопада 2014 року №1385/26162 (далі - Порядок №1100).

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 Порядку №1100 проведення перевірки фактично полягає:

в аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з`ясування джерел їхнього отримання, у тому числі щодо повноти їхнього відображення в декларації;

у порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з`ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

у порівняльному аналізі наявної інформації з метою з`ясування відповідності вартості майна (майнових прав), указаного (указаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

Частиною десятою статті 5 Закону №1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п`ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов`язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.

Відповідно до частини одинадцятої статті 5 Закону №1682-VII  орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.

Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким установлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Аналіз частини десятої статті 5 Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що органи ДФС здійснюють перевірку осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, за двома критеріями: 1) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), указаного (указаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру; 2) відповідність вартості майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Водночас інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) не може бути підставою для застосування заборони, передбаченої Законом №1682-VII, якщо не буде встановлено, що таке майно було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 Закону №1682-VII, і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

Тотожну правову позицію щодо застосування норм Закону №1682-VII у подібних правовідносинах неодноразово виклав Верховний Суд у постановах від 14  листопада 2018 року в справі №815/2537/15, від 20 листопада 2018 року в справі №814/135/16, від 27 березня 2019 року в справі №822/957/17, від 19 липня 2019 року в справі №807/1481/15, від 30 липня 2019 року в справі №802/3864/15-а і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Таким чином, для вжиття заборони, передбаченої частиною третьою статті 3 Закону №1682-VII, необхідно встановити, що вартість майна (майнових прав), щодо якого (яких) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру вказані недостовірні відомості, не відповідає доходам особи, отриманим із законних джерел.

ВИСНОВОК: Незазначення в декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру майна, якщо його вартість узгоджується з доходами особи за відповідний період, не тягне за собою настання передбачених Законом №1682-VII наслідків у вигляді звільнення з посади й застосування заборон на зайняття відповідних посад.

Теги: очищення влади, люстрація, декларація про майно, доходи посадової особи, звільнення з посади, зобов`язання фінансового характеру, декларація про майно, недостовірність відомостей, вартість майна, судова практика, Адвокат Морозов

Розрахунок орендної плати за землі приватної власності, які здані в оренду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості розрахунку орендної плати за землі приватної власності, які здані в оренду

18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 808/3982/15, адміністративне провадження №К/9901/19350/18 (ЄДРСРУ № 84335096) досліджував питання особливостей розрахунку орендної плати за землі приватної власності, які здані в оренду.

Законодавством з питань оренди землі встановлено обов`язок орендаря земельної ділянки сплачувати орендну плату власнику земельної ділянки та у відповідності до норм Податкового кодексу України утримувати податок з такої плати як податковий агент.

Правила нарахування орендної плати за землю, як різновид земельного податку, що встановлений Податковим кодексом України, стосуються оренди земельних ділянок державної та комунальної власності.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа № 825/3698/13-а), 13.02.2019 (справа № 357/18135/15-ц).

Матеріал по темі: «Чи є податкова заборгованість з орендної плати за землю підставою для розірвання договору оренди землі?»

Так, п. 274.1 ст. 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

В свою чергу, п. 277.1 ст. 277 ПК України передбачає, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу (з урахуванням внесених до нього змін Законом України від 27.03.2014 №1166-VII) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 02.12.2014 (справа №21-274а14), 07.04.2015 (справа №21-117а15), 14.04.2015 (справа №21-165а15), 24.04.2015 (справа №131а15), 14.03.2017 (справа №21-2246а16), також Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року (справа № 817/206/15), від 07 березня 2018 року (справа № 813/6875/14), від 29 серпня 2018 року (справа № 804/1866/16), від 20 листопада 2018 року (справа №813/269/18) від 28 березня 2019 року (справа № 814/1834/16).

Матеріал по темі: «Законодавчо закріплений мінімальний розмір орендної плати за землю»

 У спірних же правовідносинах земельні ділянки, які орендує позивач, не належать до земель державної або комунальної власності, укладені з фізичними особами договори є цивільно-правовими, а отже, цим правочинам притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов`язковість його виконання сторонами тощо.

Зміна розміру орендної плати повинна здійснюватись шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі сторонами цих договорів.

Розмір орендної плати за землю приватної власності встановлюється у договорі оренди, з врахуванням приписів законодавства з питань оренди землі, який, згідно норм Податкового кодексу України, є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

ВИСНОВОК: Розмір орендної плати встановлюється саме в договорі оренди, який і підставою для нарахування орендної плати з якої позивач, як податковий агент, і повинен утримувати податок з доходів фізичних осіб та перераховувати такий до бюджету.

Контролюючий орган не наділений правом самостійно розраховувати орендну плату за землі приватної власності, які здані в оренду.

Матеріал по темі: «Стягнення з власника нерухомості коштів у вигляді орендної плати за землю»

Теги: орендна плата за землю, граничний розмір, сума орендної плати, нормативно – грошова оцінка землі, припинення права користування земельною ділянкою, строк, договір оренди землі, земельна ділянка, податок, контролюючий орган, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикція справ за позовами щодо стягнення заборгованості перед державою

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика палата Верховного суду: погашення податкового боргу та погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою, справи за позовами щодо стягнення заборгованості перед державою  – адміністративна юрисдикція.

18 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 2а-3974/10/0770, провадження № 11-440апп19 (ЄДРСРУ № 84375801) досліджувала питання юрисдикційної підсудності справ за позовами щодо стягнення заборгованості перед державою.

Згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу.

Так, главою 9 розділу II Податкового кодексу України регулюються питання погашення податкового боргу платника податку.

(!!!) Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець поширив процедуру погашення податкового боргу на порядок стягнення заборгованості за бюджетними позичками (фінансовими допомогами), наділивши у такий спосіб правовідносини позики, що виникли між державою як позикодавцем та господарюючим суб`єктом як позичальником, ознаками публічно-правових.

При цьому органами стягнення є органи доходів та зборів, які під час вжиття заходів, спрямованих на погашення відповідної заборгованості, діють на виконання своїх владних повноважень щодо погашення податкового боргу, визначених Податковим кодексом України.

Отже, з огляду на тотожність порядку погашення податкового боргу та погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню), справи за позовами щодо стягнення заборгованості перед державою, зазначеної в пункті 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, підлягають розгляду адміністративними судами.

ВИСНОВОК: У подібного роду спірних правовідносинах контролюючий орган є суб`єктом владних повноважень, на який відповідно до закону покладені адміністративно-управлінські функції щодо стягнення простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою.

P.s. Цією ж датою Велика Палата Верховного Суду в рамках справи №  9901/284/19, провадження № 11-585заі19 (ЄДРСРУ № 84375800) підтвердила право на оскарження індивідуального акту суб`єкта владних повноважень тільки особою, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та № 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/283/19.

А в рамках справи № 9901/265/19, провадження № 11-555заі19 (ЄДРСРУ № 84375685) підтвердила, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про визнання протиправними дій чи бездіяльності Верховної Ради України під час здійснення законотворчого процесу.

Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підтвердження повноважень представника (адвоката) в суді при поданні апеляційної скарги.

18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/2445/19, адміністративне провадження №К/9901/25171/19 (ЄДРСРУ № 84334964) досліджував підстави щодо підтвердження повноважень представника в суді.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

При цьому суд апеляційної інстанції надав можливість позивачу усунути недолік апеляційної скарги шляхом надання документів, які підтверджують повноваження представника Товариства, залишивши апеляційну скаргу без руху.

Матеріал по темі: «Апеляційна скарга без зазначення ПІБ та посади підписанта підлягає поверненню»

Відповідно до частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини третьої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Матеріал по темі: «Самопредставництво юридичних осіб в судах»

З матеріалів справи вбачається, що апеляційну скаргу підписав адвокат додавши копію довіреності на адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Ця норма не передбачає можливість в підтвердження повноважень адвоката як представника надавати довіреність або ордер у формі їх копій, а тому у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для повернення апеляційної скарги.

Частиною шостою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що адвокат має підтвердити свої повноваження, надавши суду оригінал довіреності або ордеру, проте до матеріалів справи можуть бути приєднані копії цих документів, засвідчені суддею або у визначеному законом порядку.

На час прийняття судом апеляційної інстанції ухвали про повернення апеляційної скарги позивач не надав суду належного доказу повноваження адвоката, як представника Товариства (оригінал довіреності або ордеру).

Матеріал по темі: «Підтвердження повноважень директора підписанта»

Теги: апеляційне оскарження, повернення, відмова у відкритті, підтвердження повноважень, представник, адвокат, скарга, апеляційне провадження, поновлення процесуального строку, судова практика, Адвокат Морозов