Позовні вимоги про визнання права власності в судовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: підстави для захисту права власності в судовому порядку згідно статті 392 ЦК України

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 516/474/23, провадження № 61-12366св25 (ЄДРСРУ № 135625117) досліджував питання щодо позовних вимог про визнання права власності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

(!) У статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності на підставі статті 392 ЦК України в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20).

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

ВИСНОВОК: Позовні вимоги про визнання права власності в судовому порядку на підставі статті 392 ЦК України, повинні ґрунтуватися на підтвердженому належними доказами праві власності, оскільки позивач вже повинен бути власником, а не намагатися їм стати через пред`явлення позову.

  

Матеріал по темі: «Належний відповідач за позовом власника землі про знесення самобуду»

 

 

 

Теги: власність, власник, майно, визнання право власності, оспорення, судовий порядок, позов до власника, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

 

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію по кредитним зобов’язанням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках cправи № 913/80/25 (ЄДРСРУ 135623797) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту.

В зв’язку із  набуттям чинності Закон "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" (10.08.2025р.), яким, зокрема, передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі.

Позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики) (п.24 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію (п.25 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Пунктом 26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК передбачено, що у разі прийняття кредитором рішення про застосування мораторію або якщо кредитор протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви не прийняв жодне з рішень, передбачених п.25 цього розділу, з дня отримання кредитором заяви позичальника протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом одного року з дня його припинення або скасування:

1) позичальник звільняється від обов`язку сплати грошового зобов`язання за договором кредиту (позики);

2) зупиняється вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики), та щодо примусового стягнення заборгованості за договором кредиту (позики) з позичальника та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язань за договором кредиту (позики);

3) зупиняється нарахування грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

(!!!) Отже, дата виникнення мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту чітко передбачена у п.26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК.

На строк дії мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК, зупиняються строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на кошти), що стосуються стягнення грошового зобов`язання за такими кредитними договорами (договорами позики), а також звернення стягнення на предмет забезпечення за договором застави, іпотеки, які забезпечують виконання зобов`язання за таким кредитним договором (договором позики), з позичальника (його правонаступника) та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язання за таким договором (п.10-7 розд.ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про виконавче провадження").

ВИСНОВОК:  Отже, за вищевказаних умов, в період дії мораторію державний/приватний виконавець не може здійснювати заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за кредитним договором.

 

Примітка: Водночас ні положення ст.56 Закону "Про виконавче провадження" (що стосуються арешту майна та коштів боржника), ні положення п.10-7 розд.XIII Закону "Про виконавче провадження" (щодо зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень на строк дії мораторію) не містять припису про обов`язкове скасування арештів у разі зупинення виконавчих дій.

 

 

Матеріал по темі: «Мораторій (заборона) на право відчужувати майно іпотекодавця»

 

 

 

Теги: мораторій, позика, кредит, проценти, пеня, комісії, скасування арештів майна, банк, займ, заява кредитору, зміни в ЦК, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Застосування правил альтернативної територіальної підсудності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування правил альтернативної територіальної підсудності: за місцем виконання договору у справі про визнання його недійсним

03 квітня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/698/23 (ЄДРСРУ № 135553282) досліджував питання щодо застосування правил альтернативної територіальної підсудності: за місцем виконання договору у справі про визнання його недійсним.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За своєю правовою природою судова юрисдикція є інститутом права, що покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.

Компетенцію із розгляду господарських справ однорідними судами за просторовим критерієм розмежовує територіальна юрисдикція (підсудність) господарських судів.

Вимоги щодо такого розмежування викладено у параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України.

За загальним правилом позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи -підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 ГПК України).

Разом із тим статтею 29 ГПК України визначено правила альтернативної територіальної підсудності.

Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 ГПК України).

За змістом положень частини 5 статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

(!) Аналіз зазначеної норми процесуального закону свідчить про те, що нею встановлено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності: 1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання; 2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

Отже, у питанні, який позов може пред`являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, що виник із договору, який відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).

Обмежень про те, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, частина 5 статті 29 ГПК України не містить.

Натомість саме місце пред`явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.

Таким чином, для застосування встановленого частиною 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов`язково спором про його виконання.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділено обидві сторони договору.

(!) До договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.

Спір про визнання договору недійсним, як і про застосування наслідків його недійсності, є спором, що виникає з договору, оскільки такий спір полягає в оспорюванні правомірності правочину. Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність.

З`ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов`язане із дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.

Крім того, у питанні визначення територіальної підсудності спорів, які виникають стосовно нерухомого майна, наразі слід керуватися останньою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухваленій пізніше постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.

ВИСНОВОК: Підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності (за місцем виконання договору про визнання його недійсним):

1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання;

2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

При цьому, до договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи пронезаконність правового акту індивідуальної дії виданого органом місцевогосамоврядування»

 

 

 

 

Теги: підсудність, позов, місце виконання договору, недійсність договору, альтернативна, територіальна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Відповідальність суб`єкта господарювання за порушення вимог Закону «Про РРО»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: коли та за яких умов наступає відповідальність суб`єкта господарювання за порушення вимог Закону «Про РРО»?

12 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/41353/24, адміністративні провадження № К/990/30184/25, №К/990/30575/25 (ЄДРСРУ № 134790196) досліджував питання щодо відповідальності суб`єкта господарювання за порушення вимог Закону «Про РРО».

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 3 Закону України «Про РРО» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону Про РРО за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

- 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;

- 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій, а також в обов`язковому порядку надавати особі, яка отримує товар (послугу) розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі.

Недотримання таких вимог тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 17 Закону Про РРО.

ВИСНОВОК: Відповідальність суб`єкта господарювання за порушення вимог Закону «Про РРО» наступає у разі, якщо фактичною перевіркою встановлено, що розрахункові операції на повну суму не проведено через РРО, або розрахунковий документ (фіскальний чек) створено лише на частину проданих товарів (не повну суму проведеної операції) та/або його не надано покупцю товару.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постановах від 4 вересня 2025 року у справі № 320/15624/24, 17 грудня 2025 року у справі № 160/12728/24, від 11 лютого 2026 року у справі №300/7407/24.

 

 Матеріал по темі: «Застосування РРО при продажі товарів через «НоваПей»»

 

Теги: рро, фоп, податкова перевірка, донарахування, реалізація товарів через інтернет, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців та надання первинних документів під час податкової перевірки 

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/3279/25, адміністративне провадження № К/990/12715/26 (ЄДРСРУ № 135611745) досліджував питання щодо порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців та надання первинних документів під час податкової перевірки.

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.11.2021 за № 1411/37033.

Пунктом 2 розділу I Порядку № 496 визначено, що документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Пунктом 2 розділу IІ Порядку № 496 визначено, що облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку. ФОП, який здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку. Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку № 496 записи у Формі обліку ведуться в хронологічному порядку надходження або вибуття товарів.

(!) Згідно з пунктом 9 розділу ІІ порядку № 496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Пунктом 10 розділу II Порядку № 496 встановлено, що Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах. Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено.

Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП. Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання (пункт 11 розділу II Порядку № 496).

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання (п. 11 розд. II Порядку № 496).

Пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22, від 30.09.2025 у справі №520/22949/24.

ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що Фізична особа-підприємець зобов`язана надати документи, які підтверджують облік та походження товарних запасів, саме на початок проведення перевірки.

  

 

Матеріал по темі: «Застосування санкцій за здійснення реалізації не облікованих товарів»

 

 

 

 

 

Теги: податкова перевірка, фактична, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Застосування санкцій за здійснення реалізації не облікованих товарів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування санкцій за здійснення реалізації не облікованих товарів та ненадання під час проведення перевірки документів на товари, що знаходяться у місці продажу

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/3279/25, адміністративне провадження № К/990/12715/26 (ЄДРСРУ № 135611745) досліджував питання щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, за що передбачена відповідність статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Згідно з пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет. Фізичні особи - підприємці, які застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов`язані вести облік доходів та витрат в паперовому та/або електронному вигляді.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого ПК України граничного терміну подання такої звітності та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За приписами пункту 12 статті 3 вказаного Закону, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов`язує суб`єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов`язок має бути виконаним саме на початок її проведення.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22, від 30.09.2025 у справі №520/22949/24.

(!) Невиконання вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачає відповідальність у вигляді фінансових санкцій.

Стаття 20 Закону №265/95-ВР також передбачає, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Як наголошено в постанові Верховного Суду від 08.11.2021 у справі № 640/21601/19 (адміністративне провадження № К/9901/29708/20), в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.

Крім того, у постанові від 27.12.2023 у справі №280/1998/23 Верховний Суд зазначив, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм. Отже, згідно з нормами пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР платник податків зобов`язаний надати облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.

Діючим законодавством не передбачено того, що за місцем знаходження господарської одиниці суб`єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно - матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» покладено на уповноважену особу, і сам факт відсутності цих документів за місцем реалізації товару на час здійснення фактичної перевірки не може бути підставою для застосування штрафних санкцій, оскільки відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані, не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.

Таким чином, у аналогічному спорі фіскальний орган повинен довести належними і допустимими доказами факт порушення платником вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 30.07.2025 у справі №380/6314/24, від 16.12.2025 у справі № 300/4942/24 та від 18.06.2025 у справі №280/2502/24.

ВИСНОВОК: Ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об`єкті) є підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №420/12275/22 та від 16.05.2024 у справі № 280/176/23.

  

Матеріал по темі: «Документування відмови платника податків надати запитуємі документи під час податкової перевірки»

 

 

 

Теги: податкова перевірка, фактична, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов