Статус виконавчого провадження під час дії мораторію по кредитним зобов’язанням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі

10 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках cправи № 913/80/25 (ЄДРСРУ 135623797) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження під час дії мораторію на сплату грошового зобов`язання за договором кредиту.

В зв’язку із  набуттям чинності Закон "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" (10.08.2025р.), яким, зокрема, передбачено, що протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі.

Позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики) (п.24 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію (п.25 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК).

Пунктом 26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК передбачено, що у разі прийняття кредитором рішення про застосування мораторію або якщо кредитор протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви не прийняв жодне з рішень, передбачених п.25 цього розділу, з дня отримання кредитором заяви позичальника протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом одного року з дня його припинення або скасування:

1) позичальник звільняється від обов`язку сплати грошового зобов`язання за договором кредиту (позики);

2) зупиняється вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики), та щодо примусового стягнення заборгованості за договором кредиту (позики) з позичальника та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язань за договором кредиту (позики);

3) зупиняється нарахування грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

(!!!) Отже, дата виникнення мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту чітко передбачена у п.26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК.

На строк дії мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК, зупиняються строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на кошти), що стосуються стягнення грошового зобов`язання за такими кредитними договорами (договорами позики), а також звернення стягнення на предмет забезпечення за договором застави, іпотеки, які забезпечують виконання зобов`язання за таким кредитним договором (договором позики), з позичальника (його правонаступника) та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язання за таким договором (п.10-7 розд.ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про виконавче провадження").

ВИСНОВОК:  Отже, за вищевказаних умов, в період дії мораторію державний/приватний виконавець не може здійснювати заходи щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів за кредитним договором.

 

Примітка: Водночас ні положення ст.56 Закону "Про виконавче провадження" (що стосуються арешту майна та коштів боржника), ні положення п.10-7 розд.XIII Закону "Про виконавче провадження" (щодо зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень на строк дії мораторію) не містять припису про обов`язкове скасування арештів у разі зупинення виконавчих дій.

 

 

Матеріал по темі: «Мораторій (заборона) на право відчужувати майно іпотекодавця»

 

 

 

Теги: мораторій, позика, кредит, проценти, пеня, комісії, скасування арештів майна, банк, займ, заява кредитору, зміни в ЦК, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Позовна давність - COVID-19

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Початок, продовження та кінець строку для застосування позовної давності з урахуванням короновірусної хвороби COVID-19

04 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду № 757/24181/20-ц, провадження № 61-1080св25 (ЄДРСРУ № 132314975) досліджував питання щодо продовження строку для застосування позовної давності з урахуванням короновірусної хвороби COVID-19.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Разом із цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня  2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

(!!!) Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження  № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

ВИСНОВОК: Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування позовної давності при спадкуванні»

 

 

 

 

 

Теги: исковая давность, позовна давність, застосування строків, штраф, пеня, проценти, судова практика, Верховний суд, ЄСПЛ, ЕСПЧ, Адвокат Морозов

 

Позовна давність при поділі спільного майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: межі судового захисту у разі застосування позовної давності при поділі спільного майна подружжя в судовому порядку

04 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 233/5571/23, провадження № 61-1787св25 (ЄДРСРУ № 127901047) досліджував питання щодо позовної давності при поділі спільного майна подружжя.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (статті 253 ЦК України).

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до положень статті 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

(!) До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15).

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічних за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 у справі № 320/3072/18 (провадження №61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження №61-15213св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19), від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/6727/21 (провадження № 61-13181св23), від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21 (провадження № 61-8094св23), від 02 серпня 2024 року у справі № 289/2115/21 (провадження № 61-15879св23).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині другій статті 72 СК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 761/13101/21 (провадження № 61-16652св24).

ВАЖЛИВО: Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) та постановах Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 185/1908/18 (провадження № 61-8409св21), від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Крім того, слід врахувати правові висновки викладені у пунктах 95-99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20), а саме «За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 227 ГПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.

Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду не погодилася з посиланням судів на норми частин другої, третьої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності у зв`язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який у подальшому був залишений без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника про те, що суди помилково не застосували норми статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин, з огляду на таке.

Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.».

Ураховуючи викладене, суди мають звернути увагу на те, що залишення позову без розгляду не може свідчити про переривання строку позовної давності і про поважність причин пропуску такого строку.

ВИСНОВОК: Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Практика ЄСПЛ щодо неврахування спливу позовної давності»

 

 

Теги: исковая давность, позовна давність, застосування строків, штраф, пеня, проценти, судова практика, Верховний суд, ЄСПЛ, ЕСПЧ, Адвокат Морозов

 

 

Відшкодування НБУ шкоди вкладникам неплатоспроможного банку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перекладення відповідальності – відшкодування шкоди вкладникам неплатоспроможного банку на НБУ 

14 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/34241/23-ц, провадження № 61-14465св24 (ЄДРСРУ № 126569612) досліджував питання щодо перекладення відповідальності – відшкодування шкоди вкладникам неплатоспроможного банку на НБУ. 

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. 

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19 (провадження № 12-53гс20) зазначено, що за статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - НБУ; за змістом пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2009 від 26 лютого 2009 року, Конституція України визначила правовий статус НБУ як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99 Конституція України). 

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. 

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є економічно самостійним органом і не відповідає за зобов`язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов`язаннями НБУ. 

У спірних відносинах шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду). 

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 

(!!!) Таким чином, необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. 

Для стягнення з НБУ шкоди, позивач має довести наявність вказаних елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. 

Верховний Суд зауважує, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. 

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. 

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювана, а викликана якимись іншими обставинами. 

НБУ, приймаючи відповідні рішення щодо Банку, виконував функції, покладені на нього чинним законодавством, а розміщені позивачем на рахунку Банку» як банківський вклад кошти (у загальному розмірі неповернутих вкладів) не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України, із відповідача. 

У частині першій статті 26 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 гривень. 

У частині четвертій статті 52 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. 

Залишок невиплаченої суми підлягає поверненню в порядку черговості, встановленої статтею 52 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зокрема вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує суму, визначену Фондом, погашаються в четверту чергу. 

Отже, дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування в порядку, передбаченому законом, суми за вкладом: 1) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації. 

ВИСНОВОК: Ураховуючи, що між споживачем і Банком виникли договірні відносини й на момент звернення до суду з позовом у банку була розпочата процедура ліквідації, зазначене унеможливлює стягнення коштів понад гарантовану суму, виплачену Фондом, у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Аналогічний висновок щодо застосування положень Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» викладено у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року № 6-1123цс16.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Особливості відшкодування шкоди вкладникам неплатоспроможного банку»

 

 

 

 

 

Теги: депозит, проценти, вклад, стягнення вкладу, стягнення коштів, проценти, захист прав споживачів, інфляційні втрати, банк, повернення коштів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Особливості відшкодування шкоди вкладникам неплатоспроможного банку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування шкоди, завданої вкладникам банку у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку

14 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/34241/23-ц, провадження № 61-14465св24 (ЄДРСРУ № 126569612) досліджував питання щодо особливостей відшкодування шкоди, завданої вкладникам банку у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особливості відшкодування шкоди, завданої у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів НБУ, Фонду, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно із статтею 79 Закону України Про банки і банківську діяльність» в оновленій редакції особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України.

(!) Визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта Національного банку України, зазначеного в частині другій цієї статті, або окремих його положень: не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення; не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку; не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.

Застосування положень цієї статті та/або відшкодування шкоди, завданої учаснику (учасникам) банку внаслідок протиправного (незаконного) віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідації банку, відповідно до статті 79-1 цього Закону не звільняє такого учасника (учасників) від цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності за свої дії.

Відповідно до статті 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта) НБУ, зазначеного у частині другій статті 79 цього Закону, особа, яка була учасником банку на момент прийняття такого рішення (індивідуального акта), має право на відшкодування шкоди, заподіяної таким рішенням (індивідуальним актом), у порядку, встановленому законом, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.

Обов`язок доказування завданої шкоди та її розміру покладається на учасника банку.

Відшкодування упущеної вигоди здійснюється у розмірі доходів, які учасник банку міг би реально одержати, але прийняте рішення (індивідуальний акт) НБУ стало єдиною і достатньою причиною, яка позбавила цього учасника можливості їх отримати. Упущена вигода відшкодовується лише у разі, якщо така вигода не була врахована під час оцінки реальних збитків (вартості акцій). Реальні збитки визначаються у розмірі вартості акцій банку на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних/відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно із статтею 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення їх законності.

Особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Фонду про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших рішень (індивідуальних актів), прийнятих на його виконання, а також рішень (індивідуальних актів) щодо призначення уповноважених осіб Фонду, делегування їм повноважень, рішень (індивідуальних актів) НБУ про затвердження пропозиції НБУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку та рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, а також рішень (індивідуальних актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України.

(!) Розпочата процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку не може бути зупинена/припинена, у тому числі у разі визнання протиправними (незаконними) та скасування індивідуальних актів НБУ та/або Фонду, що були підставою для її початку.

Визнання протиправними (незаконними) та скасування рішень (індивідуальних актів), визначених частиною третьою цієї статті, не відновлює того становища банку, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи відновлення правового статусу цього банку та відновлення прав акціонерів на момент прийняття такого акта/рішення; не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення банку з ринку та ліквідації; не породжує будь-яких прав у осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого індивідуального акта/рішення, крім права на відшкодування завданої шкоди.

У разі визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення (індивідуального акта), зазначеного у частині третій цієї статті, особа має право вимагати відшкодування шкоди, завданої таким рішенням (індивідуальним актом), у порядку, передбаченому законом. У разі прийняття НБУ рішення (індивідуального акта) про віднесення банку до категорії неплатоспроможних / відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку або Фондом - рішення, що розпочинає процедуру виведення банку з ринку або ліквідацію банку, а також індивідуальних актів Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо виконання заходів плану врегулювання, що припинили право власності на акції, право учасників банку або осіб, які були учасниками банку на дату прийняття такого рішення (індивідуального акта) на відшкодування шкоди, завданої таким рішенням (індивідуальним актом), повинно застосовуватися з урахуванням особливостей, встановлених статтею 79-1 Закону України «про банки та банківську діяльність».

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» учасниками банку є засновники банку, акціонери банку і пайовики кооперативного банку.

ВИСНОВОК: Отже, в порядку статей 79, 79-1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування шкоди, завданої внаслідок протиправного (незаконного) віднесення банку до категорії неплатоспроможних, відкликання в банку банківської ліцензії та ліквідації банку, здійснюється на користь учасників банку (засновників, акціонерів, пайовиків), до яких вкладники за депозитами не входять.

Однак вкладники не позбавлені можливості заявляти про відшкодування шкоди, завданої державним органом, на загальних підставах.

 

 

 
Матеріал по темі: «Стягнення шкоди з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб»

 

 

 

Теги: депозит, проценти, вклад, стягнення вкладу, стягнення коштів, проценти, захист прав споживачів, інфляційні втрати, банк, повернення коштів, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов