Застосування правил альтернативної територіальної підсудності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування правил альтернативної територіальної підсудності: за місцем виконання договору у справі про визнання його недійсним

03 квітня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/698/23 (ЄДРСРУ № 135553282) досліджував питання щодо застосування правил альтернативної територіальної підсудності: за місцем виконання договору у справі про визнання його недійсним.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За своєю правовою природою судова юрисдикція є інститутом права, що покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.

Компетенцію із розгляду господарських справ однорідними судами за просторовим критерієм розмежовує територіальна юрисдикція (підсудність) господарських судів.

Вимоги щодо такого розмежування викладено у параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України.

За загальним правилом позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи -підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 ГПК України).

Разом із тим статтею 29 ГПК України визначено правила альтернативної територіальної підсудності.

Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 ГПК України).

За змістом положень частини 5 статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

(!) Аналіз зазначеної норми процесуального закону свідчить про те, що нею встановлено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності: 1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання; 2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

Отже, у питанні, який позов може пред`являтися за територіальною підсудністю за вибором позивача, законодавець керується тим, що це позов у спорі, що виник із договору, який відповідає певним ознакам (у ньому визначено місце виконання або його можливо виконати лише в конкретному місці).

Обмежень про те, що зазначений спір має бути виключно спором про виконання цього договору, частина 5 статті 29 ГПК України не містить.

Натомість саме місце пред`явлення позову у спорі, що виник із договору, законодавець визначає за вибором позивача за місцем виконання відповідного договору.

Таким чином, для застосування встановленого частиною 5 статті 29 ГПК України правила альтернативної територіальної підсудності спір між сторонами має бути таким, що виник із договору, однак не обов`язково спором про його виконання.

Згідно з частинами 1, 3 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділено обидві сторони договору.

(!) До договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.

Спір про визнання договору недійсним, як і про застосування наслідків його недійсності, є спором, що виникає з договору, оскільки такий спір полягає в оспорюванні правомірності правочину. Якщо суд установить, що договір є недійсним, це призведе до відсутності юридичних наслідків, які породжує його дійсність.

З`ясування наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним безпосередньо пов`язане із дослідженням змісту оспорюваного правочину та перевіркою дотримання вимог законодавства при його укладенні.

Крім того, у питанні визначення територіальної підсудності спорів, які виникають стосовно нерухомого майна, наразі слід керуватися останньою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухваленій пізніше постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.

ВИСНОВОК: Підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності (за місцем виконання договору про визнання його недійсним):

1) якщо спір виник із договору, в якому визначено місце виконання;

2) якщо спір виник із договору, в якому не визначено місце його виконання, проте з огляду на специфіку врегульованих ним правовідносин виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

При цьому, до договірних спорів належать, зокрема, спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні, виконанні правочинів, а також тлумаченні їх умов.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи пронезаконність правового акту індивідуальної дії виданого органом місцевогосамоврядування»

 

 

 

 

Теги: підсудність, позов, місце виконання договору, недійсність договору, альтернативна, територіальна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Наслідки розірвання договору про фінансовий лізинг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки розірвання договору про фінансовий лізинг в частині  нарахування плати за фактичне користування об'єктом лізингу.

11 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/590/18 (ЄДРСРУ № 81081577) досліджував питання щодо наслідків розірвання договору про фінансовий лізинг.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувач) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містяться в ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Згідно з ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон) за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У пункті 3 ч. 1 ст. 10 Закону зазначено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Крім того, п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

(!!!) Тобто, наслідками розірвання договору про фінансовий лізинг є, як обов'язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу, так і оплата за фактичне користування об'єктом лізингу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

ВИСНОВОК: Ураховуючи, що умови укладеного між сторонами у справі договору про фінансовий лізинг передбачають можливість нарахування лізингодавцем плати за користування об'єктом лізингу після дострокового розірвання договору лізингу, то нарахування плати за фактичне користування об'єктом лізингу за відповідний період є правомірним.

Матеріал по темі: «Підстави недійсності договору фінансового лізингу автомобіля», «Договір фінансового лізингу автомобіля: недійсність правочину»

Теги: лізинг, договір фінансового лізингу, транспортний засіб в лізинг, автомобиль в лизинг, споживач, недійсність договору, ТЗ, несправедливі умови договору, захист прав споживачів, судовий захист, Адвокат Морозов

Договір фінансового лізингу автомобіля: недійсність правочину

Адвокат Морозов (судовий захист)

Недійсність договору фінансового лізингу автомобіля в контексті захисту прав споживачів. 

22.11.2017 р. судова палата у цивільних правах Верховного Суду України в контексті справи №6-428цс17 досліджувала питання щодо неоднакового застосування норм матеріального права, а саме Закону України «Про захист прав споживачів».

Необхідно вказати, що суд врахував правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15, ЄДРСРУ 54513238) та 11 травня 2016 року (справа № 6-65цс16, ЄДРСРУ № 57787457) щодо несправедливості умов укладеного договору в рамках захисту прав споживачів.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

(!!!) Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнане недійсним або змінене, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

ВАЖЛИВО: Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, вони порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: 1) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 2) встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2 – 4); 3) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); 4) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Аналогічна Правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі №6-330цс16 від 08.06.2016 р. (№ в ЄДРСРУ 58275279).

За змістом частини п’ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

ВАЖЛИВО: Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).

(!!!) Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

ВИСНОВОК: Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Окрім цього, 18.01.2017 р. Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-648цс16 та усуваючи розбіжності щодо відповідності умовам діючого законодавства договорів фінансового лізингу автомобіля, висловив правову позицію, суть якої полягає в тому, що по-перше: 1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню; по-друге: договір фінансового лізингу із споживачем повинен виключати несправедливими умови і не допускати істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу; по-третє: договір фінансового лізингу зі споживачем, мають право укладати лише фінансові установи і лише після отримання відповідної ліцензії, а за недотримання вищевказаних умов - договір фінансового лізингу є нікчемним або може бути визнаний судом недійсним. 

Теги: лізинг, договір фінансового лізингу, транспортний засіб в лізинг, автомобиль в лизинг, споживач, недійсність договору, ТЗ, несправедливі умови договору, захист прав споживачів, судовий захист, Адвокат Морозов

Підстави недійсності договору фінансового лізингу автомобіля

Адвокат Морозов (судовий захист)

18.01.2017 р. Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-648цс16 та усуваючи розбіжності щодо відповідності умовам діючого законодавства договорів фінансового лізингу автомобіля, висловив нижчезазначену правову позицію.

Однак, з першу необхідно вказати, що підставою для перегляду справи була постанова Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15 (№ в ЄДРСРУ 54513238).

 У цій постанові міститься правовий висновок про те, що відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно зі статтею 799 ЦК України:  1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

ВАЖЛИВО: У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Більше того, стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" Верховний суд України дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України);

2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

ВАЖЛИВО: Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи  умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналогічна Правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі № 6-330цс16 від 08.06.2016 р. (№ в ЄДРСРУ 58275279).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

ВАЖЛИВО: Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Отже, відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила  з такого.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

ВАЖЛИВО: За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

(!!!) Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Підсумовуючи зазначене вбачається наступне:

По-перше: 1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню; 

По-друге: договір фінансового лізингу із споживачем повинен виключати несправедливими умови і не допускати істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу; 

По-третє: договір фінансового лізингу зі споживачем, мають право укладати лише фінансові установи і лише після отримання відповідної ліцензії.

ВИСНОВОК: за недотримання вищевказаних умов - договір фінансового лізингу є нікчемним або може бути визнаний судом недійсним.

  

Теги: лізинг, договір фінансового лізингу, транспортний засіб в лізинг, автомобиль в лизинг, споживач, недійсність договору, ТЗ, несправедливі умови договору, захист прав споживачів, судовий захист, Адвокат Морозов