Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації

З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, зі змінами).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Норми Порядку № 560 свідчать, що розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ТЦК та СП, оскільки до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22,  від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 та від 01 жовтня 2024 року у справі № 200/4189/22, звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком призовників, військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку. При цьому, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом.

Також варто зазначити, що Верховний Суд в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Аналогічно проведення медичного огляду особи військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення № 402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу.

Отже, відповідно підпункту 8 пункту 1 Додатку 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 №1487, саме на військовозобов’язаного  покладений обов`язок надавати ТЦК та СП документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону №3543-XII.

Наявність у військовозобов’язаного права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.

(!) Разом з цим, до ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (абз. 9 п. 60 Постанови КМУ № 560).

ВИСНОВОК: Виходячи з аналізу наведених правових норм, можна констатувати, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

 

 

Матеріал по темі: «Червона смужка в Резерв+ без доказів притягнення особи до відповідальності»

 

 

 

 

 

#призов, #мобілізація, #військово_лікарська_комісія, #процедура_призову, #ВЛК, #військова_служба, #суд,

 

Право наступного іпотекодавця звертатися до суду з позовом про припинення іпотеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право наступного іпотекодавця (правонаступника, спадкоємця) звертатися до суду з позовом про припинення іпотеки

13 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 726/2740/23, провадження № 61-2947св25 (ЄДРСРУ № 130922873) досліджував питання щодо права наступного іпотекодавця звертатися до суду з позовом про припинення іпотеки.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 березня 2019 року у справі № 635/1677/17 (провадження № 61-45490св18).

(!!!) Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про іпотеку»), а перехід права власності не є підставою для припинення іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом частин третьої, шостої статті 13 Закону України «Про іпотеку» у разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов`язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Якщо попередній іпотекодержатель не скористався цим правом, попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов`язанням, а право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до нового власника (власника спеціального майнового права) разом із обтяженням такого майна попередньою іпотекою. При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Отже, іпотека - це обтяження майна. Статус іпотекодавця (первісного чи нового) означає, що саме ця особа є носієм прав та обов`язків за іпотечним договором. Відповідно, право на звернення до суду з позовом про припинення іпотеки належить чинному іпотекодавцю, оскільки саме він є суб`єктом права власності на обтяжене майно і заінтересованою особою.

Однак, якщо попередній іпотекодавець вже подавав аналогічний позов і отримав відмову у задоволенні вимог, то рішення суду поширюється на всіх правонаступників (стаття 55 ЦПК України). Тобто, якщо новий іпотекодавець є правонаступником у правовідносинах, він пов`язаний наслідками судового рішення, і суд може відмовити у відкритті провадження у справі / закрити його через наявність рішення у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Водночас у виняткових випадках новий іпотекодавець може подати позов, зокрема, якщо:

- змінилися фактичні обставини (наприклад, основне зобов`язання було виконано, або іпотека припинилася з інших підстав, передбачених законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку»);

- предмет та/або підстава позову відрізняються від попереднього позову (наприклад, попередній позов стосувався визнання договору іпотеки недійсним, а новий позов подається з вимогою про визнання іпотеки припиненою у зв`язку з припиненням основного зобов`язання);

- попередній позов було залишено без розгляду або провадження у справі було закрито без вирішення спору по суті.

ВИСНОВОК: Якщо попередній іпотекодавець вже подавав аналогічний позов і отримав відмову у задоволенні вимог, то рішення суду поширюється на всіх правонаступників, тобто новий іпотекодавець є правонаступником у правовідносинах, він пов`язаний наслідками судового рішення, і суд може відмовити у відкритті провадження у справі / закрити його через наявність рішення у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Правовий статус іпотекодавця та його спадкоємців»

 

 

 

 

Теги: іпотека, застава, відчуження предмета обтяження, боржник,  без згоди обтяжувача, підстави для зняття арешту,  заборона на предмета застави, обтяження в держреєстрі, судова практика, Адвокат Морозов

 

Учасники судової справи при оспоренні договору дарування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належні відповідачі у випадку оспорювання дійсності договору дарування особою, яка не є його учасником

08 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/8106/23, провадження № 61-5907 св 25 (ЄДРСРУ № 130829210) досліджував питання щодо належних учасників справи при оспоренні договору дарування.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Тлумачення цієї норми права вказує на те, що договір дарування за своєю правовою природою породжує права та обов`язки, як для дарувальника, який відчужує майно, так і для обдарованого, який це майно має приймає у дар.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19, провадження № 14-178цс20, зазначила, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору всі сторони правочину мають залучатися як відповідачі, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 рокуу справі № 910/856/17, провадження № 12-128гс18.

ВИСНОВОК: У випадку оспорювання дійсності договору дарування особою, яка не є його учасником, належними відповідачами є: дарувальник та обдарований, оскільки такий спір безпосередньо стосується їх прав та обов`язків.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання договору дарування недійсним з підстав помилки щодо природи правочину»

 

 

 

Теги: договір дарування, розірвання договору, визнання недійсним, сторони, дарування, учасники справи, належний відповідач, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Порушення порядку надсилання повістки від ТЦК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки порушення встановленого порядку надсилання військовозобов’язаному повістки ТЦК та СП

03 вересня 2025 року Шостий апеляційний адміністративний суд в рамках справи  № 759/9154/25   (ЄДРСРУ № 129975035) досліджував питання щодо наслідків порушення встановленого порядку надсилання військовозобов’язаному повістки ТЦК та СП.

Відповідно до пункту 41 Порядку №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

(!!!) Отже, обов`язковою умовою для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є встановлення факту належного оповіщення військовозобов’язаного  про виклик до ТЦК та СП .

Змінами, внесеними постановою уряду від 08 жовтня 2024 р. №1147 до Правил надання послуг поштового зв`язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою "Повістка ТЦК" під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками "Повістка ТЦК", "Вручити особисто" підлягають врученню особисто адресатам.

У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК".

Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК в контексті спірних правовідносин необхідна сукупність обставин:

1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного,

2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою,

3) дотримання передбаченої процедури оповіщення адресата.

Згідно пункту 17 Правил надання послуг поштового зв`язку, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв`язку.

Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв`язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.

Положеннями п. 47 Правил надання послуг поштового зв`язку визначено, що внутрішні реєстровані поштові відправлення, крім поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладень, подаються для пересилання у відкритому або закритому вигляді. У разі виникнення сумніву у працівника оператора поштового зв`язку щодо наявності у поштовому відправленні, яке подається для пересилання, заборонених для пересилання вкладень, відправник повинен подати відправлення у відкритому вигляді. У разі відмови відправника подати відправлення для пересилання у відкритому вигляді оператор відмовляє в пересиланні такого відправлення.

Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відправником відкритими для перевірки їх вкладення.

Відповідно до п. 58 Правил надання послуг поштового зв`язку, під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток поштового календарного штемпеля.

ВИСНОВОК: Порушення в надсиланні та врученні поштової кореспонденції в даній категорії відправлень кореспондує з відсутністю обізнаності особи про виникнення певного обов`язку та не може свідчити про умисне невиконання обов`язку щодо явки за повісткою до ТЦК.

 

 

Матеріал по темі: «Повістка від ТЦК та СП (надсилання та отримання)»

 

 

 

#повістка, #тцк, #штраф, #повестка, #военкомат, #отримання_повістки, #рекомендовані_листи, #повідомлення, #поліція

НЕвизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

НЕвизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу

22 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/7776/22, провадження № 61-9678св23 (ЄДРСРУ № 124833639) досліджував питання щодо невизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов`язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.

Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій:

·   спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов`язку;

·       фіксація умов основного договору.

(!) Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня  2016 року у справах  № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня  2016 року у справі № 6-1111цс16, а також постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Водночас частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовів, оскільки саме по собі укладання попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу майнових прав на квартиру.

Отже, підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу»

 

 

Теги: попередній договір, основний договір, купівля-продаж, визнання право власності, затвердження мирової угоди, примушування до угоди, відшкодування збитків, судова практика, Адвокат Морозов

Наявність формальних помилок при складанні заповіту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність формальних помилок при складанні заповіту як свідчення про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину

08 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 587/799/21, провадження № 61-3225св25 (ЄДРСРУ № 130860307) досліджував питання щодо наявності формальних помилок при складанні заповіту як свідчення про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:  1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;    2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

(!!!) Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Форма заповіту передбачає обов`язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у  населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів;  4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Відповідно до Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569, відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251, 1252 ЦК України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України «Про нотаріат», підлягають внесенню до Спадкового реєстру. Так само підлягають внесенню до реєстру і відомості про зміну і скасування заповіту.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіти нікчемними, вкрай нерозумно.

Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження№ 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі № 220/183/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 688/3144/20).

Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

У інших справах, зокрема у справі № 607/8057/23, провадження № 61-17060св24 (ЄДРСРУ № 128346955) вказав щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц.

ВИСНОВОК: Верховний суд акцентує увагу, що покладення відповідальності за порушення на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, таке порушення не скасовує вільне волевиявлення заповідача та не свідчить про нікчемність заповітів.

 

 

Матеріал по темі: «Зякого часу спадкоємець є власником спадщини?»

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов