Поділ автомобіля, як спільного майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визначення способів поділу автомобіля, як спільного майна подружжя

23 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 610/2578/24, провадження № 61-3161св26 (ЄДРСРУ № 137606419) досліджував питання щодо визначення способів поділу автомобіля, як спільного майна подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

За змістом частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

(!!!) Автомобіль є неподільною річчю, оскільки його поділ у натурі без втрати цільового призначення неможливий. 

У такому випадку суд, вирішуючи спір про поділ автомобіля, як спільного майна подружжя, залежно від встановлених обставин може:

1)  визнати за кожним з подружжя право власності на ідеальну частку у праві спільної часткової власності на автомобіль;

2) виділити автомобіль одному з подружжя зі стягненням компенсації на користь іншого;

3)  застосувати інший спосіб поділу автомобіля, зокрема у сукупності з іншим майном подружжя, який відповідає закону та забезпечує баланс прав сторін.

Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18, провадження № 61-4680св23 звернув увагу, що визнання права на половину спірного майна, тобто визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі, є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України. У разі якщо сторони не дійшли згоди щодо отримання грошової компенсації та внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду щодо неподільної речі, зокрема автомобіля, наявні підстави для визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину такого майна без його реального поділу, залишивши автомобіль у спільній частковій власності подружжя. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 362/6124/15-ц в частині поділу автомобіля між подружжям.

Слід також враховувати, 8 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21 (ЄДРСРУ № 105325146) вказала наступне:

(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Подібний підхід відповідає також правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, щодо необхідності забезпечення ефективного, справедливого та збалансованого вирішення спорів про поділ неподільного майна подружжя. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суд, вирішуючи питання про поділ неподільної речі, має враховувати характер майна, інтереси обох сторін, можливість компенсації, фактичне користування майном та необхідність уникнення створення для сторін нової правової невизначеності.

ВИСНОВОК: Отже, якщо сторона визначила предметом спору поділ автомобіля як спільного майна подружжя, але запропонувала один з можливих способів його поділу, суд не позбавлений можливості застосувати інший передбачений законом спосіб поділу цього ж майна, якщо саме такий спосіб відповідає встановленим обставинам і забезпечує баланс прав й інтересів сторін.

 

 

Матеріал по темі: «Поділ спільної сумісної власності подружжя –авто після ДТП»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Виділення майна у власність позивача та стягнення з нього грошової компенсації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ключове питання при виділенні майна у власність позивача та стягнення з нього грошової компенсації при поділі майна подружжя

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи  № 509/4496/23, провадження № 61-1056св26 (ЄДРСРУ № 136318749) досліджував питання щодо ключове питання при виділенні майна у власність позивача та стягнення із нього грошової компенсації при поділі майна подружжя.

Верховний Суд враховує, що згідно зі статтею 364 ЦК, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.

Приписи статті 364 ЦК хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.

Водночас у статті 365 ЦК визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

(!) Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Аналіз наведених приписів ЦК дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.

У спірних правовідносинах підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 466/2128/23.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.

Присудження компенсації на користь одного співвласника вартості його частки з інших співвласників за умови неможливості виділу її у натурі з неподільної речі не може відбуватися, якщо виконання такого рішення призведе до звернення стягнення на цю ж річ, яка є єдиним житлом.

ВИСНОВОК: Таким чином, встановлення обставин, які стосуються можливості сплатити компенсацію вартості частки та втрати єдиного житла, впливає на правильність вирішення спору, такі аргументи були одним із ключових доводів відповідача.

 

 Матеріал по темі: «Способи поділу майна подружжя»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

НЕвизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

НЕвизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу

22 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/7776/22, провадження № 61-9678св23 (ЄДРСРУ № 124833639) досліджував питання щодо невизнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов`язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.

Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій:

·   спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов`язку;

·       фіксація умов основного договору.

(!) Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня  2016 року у справах  № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня  2016 року у справі № 6-1111цс16, а також постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Водночас частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

З огляду на те, що відповідно до умов попереднього договору покупець набуває право власності на майнові права після підписання ним акту прийому-передачі майнових прав, передача та приймання майнових прав між сторонами договору не відбулася, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовів, оскільки саме по собі укладання попереднього договору купівлі-продажу квартири не породжує переходу майнових прав на квартиру.

Отже, підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу»

 

 

Теги: попередній договір, основний договір, купівля-продаж, визнання право власності, затвердження мирової угоди, примушування до угоди, відшкодування збитків, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикція спору про визнання недійсним договору продажу акцій в юрособі без згоди другого з подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цінних паперів з підстав укладення їх без згоди другого з подружжя та застосування наслідків недійсності цього договору 

12 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 756/59/20 (ЄДРСРУ № 128132860) досліджував питання щодо юрисдикції спору про визнання недійсними договорів купівлі-продажу цінних паперів з підстав укладення їх без згоди другого з подружжя та застосування наслідків недійсності цього договору.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Так, предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу цінних паперів з підстав укладення їх без згоди другого з подружжя та застосування наслідків недійсності цього договору.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до частини першої статті 2 СК України цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Частиною першою статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами першими статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.

Справа у спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження №    12-71гс20) та у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №    515/1060/19, від 29.09.2021 у справі № 361/6229/19, від 29.06.2022 у справі № 757/69759/17-ц.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження №    12-59гс20) вказала, що справи у спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, які стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 17.10.2022 у справі №    686/26335/21 (провадження №    61-7163св22) зазначено: "оспорюваним позивачкою договором купівлі-продажу частки (прав на частку) у статутному фонді товариства не регулюються сімейні права та обов`язки подружжя, тобто він не є правочином у сімейних правовідносинах. 

Посилання на положення статей 60, 61 СК України не свідчить про укладення вказаного договору у сімейних правовідносинах. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі, які не перебувають у сімейних відносинах, юридичні особи, держави, територіальні громади.    

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки цей спір має ознаки корпоративного".

ВИСНОВОК: З огляду на наведене, оскільки спір виник щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій в юридичній особі, яким не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, тобто він не є правочином у сімейних правовідносинах, такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №  761/6844/19.

 

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій в юридичній особі»

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова (не)можливість визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу

08 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/4374/22, провадження № 61-14606св23 (ЄДРСРУ № 124331358) досліджував питання щодо визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва за попереднім договором купівлі продажу.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладено протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, і одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

З огляду на викладене, на відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.

(!!!) Положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов`язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Примусове виконання зобов`язання в натурі суперечить принципу вільного волевиявлення учасника правочину та вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов`язання за попереднім договором.

Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

ВАЖЛИВО: Припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок не укладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Примусове виконання зобов`язання в натурі суперечить вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов`язання за попереднім договором і положенням статті 321 ЦК України про непорушність права власності (постанова Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14).

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний суд дійшов висновку про те, що укладення попереднього договору та виконання умов, які у ньому були передбачені, є лише передумовами для укладення основного договору, і не заміняє собою основний договір. Навпаки, внаслідок не укладення основного договору зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється.

Аналогічні постанови Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 2-2544/10, від 03 червня 2021 року у справі № 522/970/18, від 25 листопада   2021 року у справі № 461/3197/18.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Примушування до угоди, яка ґрунтується на попередньому договорі»

 

 

Теги: попередній договір, основний договір, купівля-продаж, визнання право власності, затвердження мирової угоди, примушування до угоди, відшкодування збитків, судова практика, Адвокат Морозов

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання недійсним правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах

21 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/7632/22, провадження № 61-9085св24 (ЄДРСРУ № 126021099) досліджував питання щодо визнання недійсним правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підстав статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є:

1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;

2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої  статті 233 ЦК України.

Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Предметом доказування крім тяжких обставин є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 16.10.2023 у справі № 523/1323/20.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018р. у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018р. у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020р. у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021р. у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021р. у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021р. у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022р. у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого ст. 233 ЦК України.

ВИСНОВОК: Визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

 

 

Матеріал по темі: «Недійсність правочину вчиненого під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах»
 

 

 

Теги: правочин, угода, дарування, купівля-продаж,  недійсність, суд, наслідки, тяжкі обставини, невигідні умови, оскарження, позов, докази, висновки, правова позиція, судова практика, Адвокат Морозов, Верховний суд,