Введення воєнного стану та мобілізації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо введення воєнного стану та мобілізації

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 131941691) досліджувала питання щодо введення воєнного стану та мобілізації.

Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року рф розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.

У зв`язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований.

У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України,  командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію (пункт 1).

ВИСНОВОК: Отже, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.

 

Матеріал по темі: «Введення воєнного стану та функціонування військових формувань»

Введення воєнного стану та функціонування військових формувань

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо введення воєнного стану та функціонування військових формувань

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 131941691) досліджувала питання щодо введення воєнного стану та функціонування військових формувань.

Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни (частина перша статті 4 Закону № 1932-ХІІ). Зазначена норма права відповідає положенням пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень стаття 1 Закону № 389-VIII). Подібне визначення міститься в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [абзац п`ятий частини першої статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII)]. Подібне визначення міститься в абзаці тринадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.

Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань (абзац третій частини першої статті 39 Закону № 2232-XII).

У абзаці четвертому статті 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У частині першій статті 3 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Зміст мобілізації становить:

- переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду;

- переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (частина четверта статті 3 Закону № 3543-XII).

Згідно із частинами першою - третьою та восьмою статті 4 Закону № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

(!!!)  Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Генеральний штаб відповідно до покладених на нього завдань в особливий період, крім функцій, визначених у підпунктах 1-150 цього пункту, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил та інших складових сил оборони і переведення військових частин на організацію та штати воєнного часу [абзац третій підпункту 152 пункту 4 Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 30 січня 2019 року № 23/2019 (далі - Положення про Генштаб)].

ВИСНОВОК: Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що воєнний стан є загальним правовим режимом, що вводиться в Україні та створює юридичні рамки (правову конструкцію) для діяльності всіх державних інститутів, економіки та суспільства в умовах збройної агресії. Такий захід є системним, комплексним і загальнодержавним, який змінює правовий режим функціонування держави в цілому.

Натомість переведення на організацію і штати воєнного часу є конкретним військово-організаційним заходом, який є наслідком та складовою частиною введення воєнного стану та оголошення мобілізації. Цей захід стосується внутрішньої структури та чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань з метою приведення їх у максимальну бойову готовність.

  

 

Матеріал по темі: «Загальні засади забезпечення оборони України під час воєнного стану»

 

РТЦК та СП не є юридичними особами та не можуть бути відповідачами в суді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

РТЦК та СП є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб, але тільки в цивільному процесі…

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 524/7691/23, провадження № 61-8386св25 (ЄДРСРУ № 131852834) в черговий раз підтвердив, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не мають статусу юридичних осіб, а отже не можуть бути відповідачами в суді в цивільному процесі.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ч.1 ст. 46 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 Цивільного кодексу України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина перша статті 89 ЦК України).

Відповідно до пункту 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

(!!!) Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Аналіз наведеної правової норми свідчить, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб.

Дана позиція відображена в ухвалі Верхового Суду у складі Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року ( справа № 344/6751/22 провадження № 61-11985ск22) , а також у Постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року (справа №522/22225/21 провадження № К/990/20744/22 ).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (третя статті 95 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що:

філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20));

юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

ВИСНОВОК: Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).

 

P.s. Втім, незважаючи на те, що РТЦК та СП не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом, він є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем у спорі, пов`язаному зі скасуванням постанови про накладення адміністративного стягнення, яка прийнята військовим комісаром цього районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (19 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 522/22225/21, провадження № К/990/20744/22 (ЄДРСРУ № 106840638)

Отже, районний ТЦК та СП, попри відсутність статусу юридичної особи, може бути відповідачем у справі про оскарження його постанови… (16 липня 2025 р.

Шостий апеляційний адміністративний суд справа № 755/8677/25, ЄДРСРУ № 128923480).

 

 

Матеріал по темі: «Зміна юрисдикції розгляду справи у скасуванні розшуку ТЦК»

#тцк, #затримання, #доставлення, #порушення #правил_військового_обліку, #мобілізація, #воєнний_стан, #поліція, #захист, #суд, #протокол, #оскарження, #постанова, #штраф

 

Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Реалізація військовозобов’язаним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації

З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, зі змінами).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Норми Порядку № 560 свідчать, що розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ТЦК та СП, оскільки до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22,  від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 та від 01 жовтня 2024 року у справі № 200/4189/22, звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком призовників, військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку. При цьому, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом.

Також варто зазначити, що Верховний Суд в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Аналогічно проведення медичного огляду особи військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення № 402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу.

Отже, відповідно підпункту 8 пункту 1 Додатку 2 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 №1487, саме на військовозобов’язаного  покладений обов`язок надавати ТЦК та СП документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону №3543-XII.

Наявність у військовозобов’язаного права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.

(!) Разом з цим, до ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (абз. 9 п. 60 Постанови КМУ № 560).

ВИСНОВОК: Виходячи з аналізу наведених правових норм, можна констатувати, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

 

 

Матеріал по темі: «Червона смужка в Резерв+ без доказів притягнення особи до відповідальності»

 

 

 

 

 

#призов, #мобілізація, #військово_лікарська_комісія, #процедура_призову, #ВЛК, #військова_служба, #суд,

 

Перетинання державного кордону для військовозобов’язаних осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, документальне оформлення та судова практика Верховного суду щодо перетинання державного кордону для військовозобов’язаних осіб 

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом.

З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.

Відповідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, який у подальшому був продовжений Указами Президента України і діє на даний час.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII військове командування разом з іншими органами влади має право встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду громадян, зокрема обмежувати свободу пересування військовозобов`язаних осіб.

За приписами частини 2 статті 9 Закону №389-VIII Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Частинами першою-другою статті 20 Закону №389-VIII передбачено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Відповідно до пункту 2 Указу № 64/2022 військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом №389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу №64/2022 визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України (у тому числі право на вільне залишення території України), а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VIII.

ВИСНОВОК № 1: Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

 

***

Зі змісту Закону №2232-XII вбачається, що на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII) передбачені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період (абзац другий частини першої цієї статті).

У той же час статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас цей Закон не встановлює переліку документів, якими особа, яка має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, підтверджує свій відповідний статус.

Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2024 року у справі №260/2850/22 наголосив, що приписи Закону №389-VIII, Закону №2232-XII, Закону №3543-XII, Закону України «Про прикордонний контроль» (далі Закон №1710-VI), Правил ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений у Правилах, згідно з пунктом 2 яких у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону особа, крім паспорта, повинна мати також документи, що підтверджують підстави для виїзду.

Пункт 2-6 Правил визначає, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

За змістом пункту 12 Правил № для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Відповідно статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно з статтею 3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру, серед іншого, є:

1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №1951-VIII).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема:

17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку;

34) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, враховуючи вимоги наведених правових норм, факт тимчасової непридатності до військової служби має бути відображений у Єдиному реєстрі.

Отже, необхідними умовами для виїзду за кордон військовозобов`язаних громадян України є:

- дійсний документ, визначений статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон №3857-XII) та документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, транзиту;

- відсутність підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону №3857-XII;

- в умовах воєнного стану документальне підтвердження належності до категорії громадян України щодо яких не застосовуються обмеження у праві виїзду за межі території України (відповідні документи, які свідчать про звільнення від призову на військову службу під час мобілізації). Аналогічний за змістом висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2025 року у справі №640/21967/22.

У справі № 260/4205/22 (постанова від 26 червня 2025 року) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині того, що з моменту початку війни в Україні діє правовий режим воєнного часу, а територіальні центри комплектування є відповідальними за ведення військового обліку та видачу військово-облікових документів. Військовий квиток, тимчасове посвідчення або приписне - єдині документи, що підтверджують належність до військового обов`язку. Лише на підставі таких документів прикордонники можуть оцінити правомірність перетину кордону. При цьому право на відстрочку від мобілізації саме по собі не дає автоматичного права на виїзд з України.

Військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

З огляду на усталену практику Верховного Суду у категорії справ щодо надання оцінки правомірності відмови у перетинанні державного кордону України під час воєнного стану слід зазначити, що у вказаний час громадяни України для перетину державного кордону повинні мати та надати на паспортному контролі не тільки дійсний паспортний документ, але і відповідний документ, який свідчить про звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, що відповідатиме вимогам Закону №3543-XII та Правил.

Верховний Суд вже неодноразово досліджував питання законності обмеження права громадянина України на виїзд за кордон в умовах воєнного стану, зокрема наявності достатніх правових підстав для відмови у перетинанні державного кордону у разі непред`явлення підтверджуючих документів, передбачених законодавством на підставі пунктів 2-1, 2-6 Правил.

До прикладу, у справі № 380/572/23 Верховний Суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, з урахуванням передбачених законом обмежень, для перетину державного кордону громадяни України повинні мати не лише дійсні паспортні документи, але й, у передбачених випадках, додаткові підтверджуючі документи, що підтверджують підстави виїзду.

Обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету (постанова Верховного Суду від 9 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а).

Той факт, що Закон №3857-XII не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону №389-VIII та Закону №3543-XII, які є спеціальними для цього періоду. Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС Верховний Суд дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 380/7792/22).

У постанові від 31 серпня 2023 року (справа № 380/572/23) Верховний Суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану на підставі спеціальних законів - Закону №389-VIII та Закону №3543-XII - можуть застосовуватися обмеження права громадян на виїзд з України, навіть якщо Закон №3857-XII таких обмежень прямо не містить.

У справі № 380/572/23 Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо порушення конституційних прав і гарантій, а також прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, звернув увагу на те, що Україна офіційно повідомила про тимчасовий відступ від окремих міжнародних зобов`язань у зв`язку з воєнним станом.

Так, Україна офіційно повідомила ООН і іноземні держави про тимчасове відступлення від деяких міжнародних зобов`язань, зокрема щодо свободи пересування (стаття 33 Конституції України, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції), у зв`язку з воєнним станом. Водночас навіть в умовах війни держава зобов`язана діяти в межах Конституції та законів і поважати права людини. Суд підкреслив, що баланс між правами громадян і потребами національної безпеки має досягатися у спосіб, який відповідає принципу верховенства права. В умовах воєнного стану обмеження права на виїзд були виправдані пріоритетом публічного інтересу та не були свавільними.

Приписи статті 3 Закону №3857-XII визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких, зокрема, передбачено, що громадяни України перетинають державний кордон у пунктах пропуску після пред`явлення одного з документів, передбачених статтею 2 цього Закону (паспорт для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий паспорт, посвідчення особи моряка чи члена екіпажу, посвідчення на повернення в Україну).

Аналогічні положення містить Закон № 1710-VI, згідно зі статтями 6 та 14 якого перетин державного кордону дозволяється лише за умови пред`явлення дійсних паспортних документів та, у передбачених випадках, інших документів, що підтверджують право особи на виїзд. Рішення про відмову в пропуску приймається уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України та оформлюється у встановленому порядку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до статті 10 Закону № 1710-VI органи охорони державного кордону безпосередньо виконують поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів.

За приписами статті 14 Закону № 1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону №3857-XII, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

ВИСНОВОК № 2: Таким чином, наявність правових підстав для виїзду без належного відображення її результатів у військово-облікових документах та Єдиному реєстрі не є достатньою правовою підставою для реалізації права на перетин державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану.

 

 

 

Матеріал по темі: «Окрема думка Судді Верховного суду щодо перетинання державного кордону в воєнний час»

 

 

 

Теги: прикордонна служба, перетинання кордону, виїзд чоловіків за кордон, підтверджуючі документи, мобілізація, звільнення від військової служби, Адвокат Морозов