Наслідки порушення процедури призову на військову службу під час мобілізації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною

Верховний суд в постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 (ЄДРСРУ № 124951202) вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Аналогічно проведення медичного огляду особи військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення № 402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.

Фактично проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби та призову громадян на військову службу під час мобілізації, згода військовозобов`язаного не передбачена, оскільки це є їх обов`язком, що визначено законодавством України.

Так, відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

. Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).

(!!!) Обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.

До того ж, факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому висновки судів обох інстанцій про задоволення позовних вимог у цій частині є помилковими.

У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічно проведення медичного огляду особою військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.

Отже, доводи щодо обрання такого способу захисту, як проведення медичного огляду військово-лікарською комісією для усунення порушення порядку проведення призову його на військову службу, Верховний Суд уважає необґрунтованими з огляду на неможливість відновлення порушеного права позивача.

ВИСНОВОК: Процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

 

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Правова неможливість оскарження повістки від ТЦК і СП»

 

 

 

 

Роз'яснення Міноборони щодо статусу "обмежено придатний" до військової служби

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прийнятий Верховною Радою Закон України 3621-IX підписано Президентом України і який набрав чинності 04 травня 2024 р.

Виходячи зі змісту останього, громадяни, які визнані «обмежено придатними», повинні повторно пройти ВЛК протягом 9 місяців з дня набрання чинності Законом, тобто до 04 лютого 2025 року.

Текст Закону: «…Установити, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев’яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби» (п.2 Прикінцевих та перехідних положень).

Питання: Чи зобов’язаний обмежено придатний самостійно зявитися до ТЦК для повторного проходження ВЛК?  

Зазначена вище правова норма створює обовʼязок для військовозобовʼязаного – пройти ВЛК, для ТЦК – направити на ВЛК та для комісії ВЛК – провести медогляд. 

Отже, у військовозобов’язаного із статусом «обмежено придатний», в рамках постанови КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів», якою затверджено «Правила військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів», відсутній обов’язок проявляти ініціативу щодо повторного проходження ВЛК.

В той же час, військовозобов’язаний повинен прибувати за викликом ТЦК та проходити медичний огляд (п.2 та 4 Правил)!!!

 

 

 

Матеріал по темі: «Обмежено придатний до військової служби призовник»

 

 

 

 

 

 

Теги: військово-лікарська комісія, ВЛК, військомат, призов, мобілізація, обмежено придатний до військової служби, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, Адвокат Морозов

Перетин державного кордону України громадянами України призивного віку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перетин державного кордону України громадянами України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

У постановах від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 27 вересня 2023 року у справі № 380/16876/22, від 26 жовтня 2023 року у справі № 260/3428/22, від 26 жовтня 2023 року у справі № 260/3951/22, від 16 листопада 2023 року у справі № 160/15200/22, від 23 листопада 2023 року у справі № 260/4613/22 Верховний Суд сформував правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №160/15200/22 вбачається, що закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.

За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57).

Так, відповідно до пункту 2 Правил № 57 перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім вищезазначених документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Згідно з пунктом 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

З аналізу наведених вище положень слідує, що чоловік призовного віку, задля перетину державного кордону, має надати докази виключення його з військового обліку як особи непридатної до військової служби, тобто не є військовозобов`язаною.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 260/3528/22 (ЄДРСРУ № 118464643).

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, яким неодноразово продовжувався та триває дотепер.

Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З аналізу вищевикладеного вбачається, що станом на зараз в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством.

Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного з відповідною відміткою.

Разом з тим, факт зняття з військового обліку не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Військовий квиток з відміткою про зняття з обліку як документ засвідчує виключно питання військового обліку особи і сам по собі він не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону в умовах воєнного стану.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом постанові по справі № 600/2520/22-а від 09 березня 2023 року.

Окрім цього, наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації не є тотожнім наявності права виїзду за межі України.

Особи, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації, а також у кожному конкретному випадку особи, які не підлягають призову у разі перетину ними кордону, зобов`язані подавати підтверджуючі документи.

Військовий облік відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (далі - Порядок), є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.

З метою ведення військового обліку в державі утворюється система військового обліку призовників і військовозобов`язаних (пункт 5 вказаного Порядку).

Військовий облік згідно із пунктом 16 цього Порядку ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:

для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;

для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Відповідно до абзацу двадцятого пункту 56 Порядку про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.

Таким чином, Порядок визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов`язаних свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 31.08.2023 року в справі № 380/572/23, від 14.02.2024 року в справі № 380/18153/22, від 18.04.2024 року в справі № 260/2850/22.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Необґрунтована відмова в перетинанні державного кордону в воєнний час»

 

 

Теги: прикордонна служба, перетинання кордону, виїзд чоловіків за кордон, підтверджуючі документи, мобілізація, звільнення від військової служби, Адвокат Морозов  

Окрема думка Судді Верховного суду щодо перетинання державного кордону в воєнний час

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Окрема думка Судді Верховного суду Уханенко С.А. щодо правового регулювання перетинання державного кордону в воєнний час (витяг)

13 листопада 2024 року в рамках справи № 380/11916/22, адміністративне провадження №К/990/17446/23 суддя Верховного Суду Уханенко С.А. (ЄДРСРУ № 123060407) висловив окрему думку на постанову Верховного Суду від 12.11.2024 (ЄДРСРУ № 123060140) в якій Суд досліджував питання щодо необґрунтованої відмови в перетинанні державного кордону в воєнний час.

Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Водночас стаття 33 Конституції України не встановлює мету таких обмежень.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Необхідно наголосити на висновку Конституційного Суду України в Рішенні від 01.06.2016 №2-рп/2016 про те, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України.

З огляду на зазначені висновки Конституційного Суду України та враховуючи, що Україна, як правова держава, має своїм пріоритетом гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, вважаю, що реалізація цих прав і свобод може обмежуватися у виняткових випадках, які повинні встановлюватися Основним Законом України або законами України як актами вищої юридичної сили, а тому можна констатувати, що у статті 33 Конституції України термін «закон» уживається у вузькому значенні.

Спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, є Закон України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Стаття 12 цього Закону визначає допустимість обмеження свободи пересування та вільного вибору місця проживання відповідно до закону на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан, та на тимчасово окупованих територіях, а також щодо осіб, яких призвано на дійсну строкову службу до Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, іноземців, які перебувають у складі військових іноземних підрозділів і які мають статус військового тощо, проте не регулює питання виїзду з України.

Натомість Закон України від 21.01.1994 №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну та визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, у статті 6 встановлює, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

2) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

3) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

4) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

5) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

6) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до   Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Варто наголосити, що кожна, передбачена Законом обставина для застосування тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України містить строк, до якого таке обмеження застосовується.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить серед визначених підстав обмеження права на виїзд з України в умовах правового режиму воєнного стану. Хоча за змістом конституційних гарантій таке право не має абсолютного характеру та, відповідно до статті 64 Конституції України, може бути обмежене в умовах правового режиму воєнного стану.

Водночас пункт 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

На виконання зазначеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 29.12.2021 №1455 затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, відповідно до пункту 8 якого питання щодо перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Отже, приписи зазначеного Порядку не встановлюють особливостей правового регулювання перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, а лише містять відсилочну норму до законодавства України в питанні обмежень перетинання державного кордону.

Як вже зазначалося, обмеження щодо реалізації конституційного права вільно залишати територію України в разі введення на території України воєнного стану прямо не закріплено в жодному із законів України, натомість таке обмеження випливає з положень Правил перетинання державного кордону, які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Підсумовуючи, Суддя зробив такі висновки:

1) обмеження щодо реалізації конституційного права вільно залишати територію України, яке передбачене статтею 33 Конституції України, може встановлюватися виключно законами України як актами вищої юридичної сили;

2) обмеження щодо реалізації конституційного права вільно залишати територію України в разі введення на території України воєнного стану прямо не закріплено в жодному із законів України;

3) досліджені норми Конституції України, Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у своїй сукупності можна вважати законом у розумінні статті 33 Конституції України, водночас такий закон не відповідає критеріям «якості закону» та суперечить принципу юридичної визначеності як складової верховенства права, що виключає можливість їхнього застосування до спірних правовідносин.

 

 

Матеріал по темі: «Необґрунтована відмова в перетинанні державного кордону в воєнний час»
 

 

 

 

Теги: прикордонна служба, перетинання кордону, виїзд чоловіків за кордон, підтверджуючі документи, мобілізація, звільнення від військової служби, Адвокат Морозов  

Необґрунтована відмова в перетинанні державного кордону в воєнний час

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Необґрунтована (без зазначення конкретної підстави з посиланням на норму права) відмова в перетинанні державного кордону в воєнний час

12 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/11916/22, адміністративне провадження № К/990/17446/23  (ЄДРСРУ № 123060140) досліджував питання щодо необґрунтованої відмови в перетинанні державного кордону в воєнний час.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Частиною першої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967 (у редакції, чинній станом на дату прийняття спірного рішення).

Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, підстави для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач зазначив, що у зв`язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» ОСОБА_3 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, за відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

У контексті зазначеного Верховний Суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов`язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.

ВИСНОВОК: За наявності правових підстав, рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України повинно бути обґрунтованим за конкретно визначеною нормою права. 

 

 

Матеріал по темі: «Заборона перетинання кордону особам віком від 18 до 60 років»
 

 

 

Теги: прикордонна служба, перетинання кордону, виїзд чоловіків за кордон, підтверджуючі документи, мобілізація, звільнення від військової служби, Адвокат Морозов 

 

Форма рішення Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Яким документом оформлюється рішення ЦВЛК ЗСУ після перегляду постанови ВЛК про придатність/непридатність військовозобов’язаного до військової служби?

В ЗМІ з’явилось цікаве посилання на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від  31 жовтня 2023 року в рамках справи № 340/5265/23 ( ЄДРСРУ № 114555311) і хоча на момент опублікування статті воно оскаржується в апеляційному порядку Центральною військово-лікарської комісією Збройних Сил України (надалі- ЦВЛК), але є дуже слушним і висновки якого необхідно приймати до уваги.

Суть спору: Яким документом оформлюється рішення Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України після перегляду постанови військово-лікарські комісії про придатність/непридатність військовозобов’язаного до військової служби?

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 2.1 Положення для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК).

Відповідно до пункту 2.4.10 Положення №402 постанова ВЛК може бути оскаржена у до ВЛК вищого рівня, ЦВЛК або у судовому порядку.

(!!!) Правовідносини, які виникли між сторонами не можуть врегульовуватись Законом України «Про звернення громадян».

Так, за приписами частини першої статті 1 ЗУ «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. У статті 3 Закону №393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша).

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства (частина друга).

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо (частина третя).

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частина четверта).

Так відповідно до п.п. 2.3.4. пункту 2.3 Положення 402 ЦВЛК (серед іншого) має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2 ЦВЛК є штатною військово-лікарською установою яка приймає постанови, що є обов`язковими для штатних та позаштатних ВЛК. Згідно п 2.3.5. Положення №402 Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

(!!!) Системний аналіз вищенаведених приписів Положення №402 дає підстави прийти до висновку, що ЦВЛК при розгляді заяви/скарги на рішення ВЛК свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.

Відсутність належним чином оформленої постанови ЦВЛК про перегляд постанови ВЛК свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, у спірному випадку має місце протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Саме постанова ЦВЛК є актом індивідуальної дії, який в подальшому заявник може оскаржити у відповідності до п. 2.3.5. Положення 402 та є підставою для перегляду її в судовому порядку.

ВИСНОВОК: При оскарженні рішення ВЛК, якщо у відповідь на скаргу до ЦВЛК, заявник отримає лист, повідомлення, довідку і т.і., (все окрім вмотивованої постанови), то скарга заявника буде вважатися такою, що розглянута не у відповідності до приписів Положення №402, що дає підстави суду скасувати спірне рішення та зобов`язати ЦВЛК розглянути її повторно та прийняти відповідну вмотивовану постанову.

 

 

Матеріал по темі: «Порядок оскарження військовозобов’язаними процедури ВЛК/ЦВЛК»

 

 

 

Теги: військово-лікарська комісія, ВЛК, військомат, призов, мобілізація, обмежено придатний до військової служби, непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, Адвокат Морозов