Несвоєчасне вручення повістки про розгляд адміністративної справи в ТЦК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Несвоєчасне вручення повістки про розгляд адміністративної справи в ТЦК є порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та підставою для скасування прийнятої постанови 

27 травня 2025 р. Другий апеляційний адміністративний суд в рамках справи  № 635/2414/25 (ЄДРСРУ № 127665244), від 26 травня 2025 р. у справі № 592/4188/25 (ЄДРСРУ № 127628668), Сьомий апеляційний адміністративний суд від 26 травня 2025 року у справі № 279/1441/25 (ЄДРСРУ № 127630637)  досліджував питання щодо несвоєчасності вручення повістки про розгляд адміністративної справи в ТЦК. 

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.07.2020 у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. 

Згідно зі статтею 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк. 

Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. 

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив наступні висновки: "Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. 

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. 

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення". 

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за несвоєчасного повідомлення особи, про дату розгляду адміністративної справи, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: "Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу". 

Аналогічний правовий  висновок викладений у постановах Верховного Суду від  31.03.2021 року у справі №676/752/17 та від 25.05.2022 року у справі №465/5145/16-а. 

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). 

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). 

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції). 

ВИСНОВОК: У випадку неналежного оповіщення військовозобов`язаного про розгляд адмінсправи є всі підстави для скасування винесеної ТЦК постанови з покладенням на останнього судових в т.ч. витрат на правову допомогу із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Червона смужка в Резерв+ без доказів притягнення особи до відповідальності»

 

 

 

призов, мобілізація, військово_лікарська_комісія, процедура_призову, ВЛК, військова_служба, суд,

 

Червона смужка в Резерв+ без доказів притягнення особи до відповідальності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Внесення відомостей до реєстру військовозобов'язаних «Оберіг» (Резерв+) без доказів притягнення особи до відповідальності (протокол, постанова) є протиправними 

30 квітня 2025 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд в рамках справи №160/31249/24 (ЄДРСРУ № 127021385) досліджував питання щодо наслідків внесення відомостей до реєстру військовозобов'язаних «Оберіг» (Резерв+) без доказів притягнення особи до відповідальності (протокол, постанова). 

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ). 

Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. 

Частиною п`ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ). 

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. 

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII). 

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. 

З урахуванням зазначеного ТЦК є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних. До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення). 

(!!!) Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку. 

Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Відповідно до ч.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів - призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення. 

ВИСНОВОК: Якщо факту притягнення до відповідальності не було, а ТЦК і СП не складав ані протокол, ані постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, то вказані відомості до реєстру «Оберіг» внесені безпідставно, а отже дії утримувача реєстру протиправні та підлягають вилученню в тому числі з «Резерв+».

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення факту здійснення догляду за особою для отриманні відстрочки від мобілізації»

 

призов, мобілізація, військово_лікарська_комісія, процедура_призову, ВЛК, військова_служба, суд,

Встановлення факту здійснення догляду за особою для отриманні відстрочки від мобілізації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи можна розглядати за правилами цивільного судочинства заяву про встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує сторонньої допомоги?

18 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 727/3443/24, провадження № 61-8364св24 (ЄДРСРУ № 126742954) досліджував питання чи можна розглядати за правилами цивільного судочинства заяву про встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує сторонньої допомоги, з метою отримання соціальних пільг, виплат і відстрочки від проходження військової служби?

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з доводами заявника. Вважає, що заявлену вимогу не можна розглядати у судовому порядку.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

У частині першій статті 315 ЦПК України визначений перелік справ про встановлення факту, що має юридичне значення, які належить розглядати у судовому порядку. Згідно з частиною другою вказаної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

(!!!) Є два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за змістом є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: (1) факти повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян (для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення); (2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; (3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази того, що він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який би посвідчував факт, але йому відмовили через відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); (4) чинне законодавство не передбачає інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів (див., наприклад, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність і юрисдикцію. Оскільки чинне законодавство передбачило позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи можна цю заяву розглядати в судовому порядку, і чи не належить її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заяву не належить розглядати в суді, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, а коли його відкрив, - закриває (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 і від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16).

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як заяв, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих, які суди взагалі не можуть розглядати (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19).

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду (частина перша статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Порядок оформлення постійного догляду за особами, що потребують такий догляд, визначений Законом України «Про соціальні послуги», Порядком № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1040, Порядком № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року № 587.

Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися (пункт 4 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: 1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; 2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; 3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

До повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад, зокрема, належать: забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї надання базових соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім`ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні (пункти 4, 10 частини п`ятої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» у редакції, чинній га час звернення до суду).

(!) Верховний Суд неодноразово виснував, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник, який має намір отримати відстрочку від проходження військової служби та є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими матір`ю, батьком, дідом, бабою, належить до повноважень інших органів, і за законом таку заяву суд не розглядає (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі № 283/1199/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2024 року у справі № 378/760/23, від 18 жовтня 2024 року у справі № 148/524/23).

ВИСНОВОК: Заяву про встановлення факту здійснення постійного догляду за родичем та отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації й оформлення соціальних пільг і виплат не можна розглядати в суді, бо чинне законодавство передбачає позасудовий порядок встановлення відповідного факту.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки порушення процедури призову на військову службу під час мобілізації»
 

 

 

#призов, #мобілізація, #військово_лікарська_комісія, #процедура_призову, #ВЛК, #військова_служба, #Верховний_суд,