Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості та судова практика щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки

29 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/360/22, провадження № 61-14266св23 (ЄДРСРУ № 121273374) досліджував питання щодо кваліфікації договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, а й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня   2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі  № 759/17155/20).

У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18), зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України: від 18.06.2014 року у справі № 6-69цс14; від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15; від 02.12.2015 року у справі № 6-2087цс15; від 16.03.2016 року у справі № 6-93цс16, та постановах Верховного Суду: від 16.01.2019 року у справі № 461/4980/17 (провадження № 61-44057св18), від 20.02.2019 року у справі № 462/1992/15-ц (провадження № 61-21435св18), від 20.03.2019 року у справі № 758/463/15-ц, (провадження № 61-48695св18), від 20.11.2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19), від 24.06.2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18), від 18.12.2020 року у справі № 541/2898/16 (провадження № 61-12478св20) та інших.

При цьому, 9 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  509/1161/18, провадження № 61-6332св23 (ЄДРСРУ № 120602586) звертає увагу на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).

ВИСНОВОК: Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

 

Матеріал по темі: «Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав психічної хвороби»
 

 

Теги: обман, помилка, дарування, визнання договору недійсним, істотне значення, недійсний правочин, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав психічної хвороби

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав наявності у заповідача/дарувальника психічної хвороби та неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору

29 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 199/8289/16-ц, провадження № 61-4122св21 (ЄДРСРУ № 112058327) досліджував питання щодо визнання правочину (заповіту, дарування) недійсним з підстав наявності у заповідача/дарувальника психічної хвороби та неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

(!!!) Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до стаття 89 ЦПК України).

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2023 року у справі № 583/3539/19, провадження № 61-21390св21 (ЄДРСРУ № 112087865).

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14 - ц, зазначено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14-ц).

ВИСНОВОК: Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14, і постановах Верховного Суду від 5 лютого 2018 року у справі № 404/4956/15-ц (провадження № 61-1294св18), від 25 липня 2018 року у справі № 416/13806/14 (провадження № 61-33508св18) та від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 29 червня 2023 року у справі № 461/3059/18 (провадження № 61-20св23, ЄДРСРУ № 111906862).

 

Матеріал по темі: «Визнання договору дарування житла недійсним (обман/помилка)»

 

 

Теги: заповіт, дарування, визнання правочину недійсним, психічна хвороба, експертиза, дієздатність, усвідомлення дій, укладання договору, нотаріус, посвідчення угоди, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Помилка щодо природи правочину, як підстава для визнання його недійсним

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Істотне значення помилки щодо природи правочину, як підстава для визнання його недійсним в судовому порядку

26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/32485/20, провадження № 61-7209св22 (ЄДРСРУ № 107050392) досліджував питання щодо помилки про природу правочину, як підстава для визнання його недійсним.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:

під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20) вказано, що: «наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічне тлумачення визначене 19 травня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 718/955/20, провадження № 61-383 св 21 (ЄДРСРУ № 97134699).

Проте, Верховний Суд наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Верховний Суд погоджується, що наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) та від 03 травня 2022 року в справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20).

ВИСНОВОК: Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, однак істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

 

Матеріал по темі: «Визнання договору дарування житла недійсним (обман/помилка)»

 

 

Теги: обман, помилка, дарування, визнання договору недійсним, істотне значення, недійсний правочин, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання договору недійсним з підстав помилки щодо природи його вчинення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ознайомлення з умовами договору та підписання його тексту  в присутності нотаріуса не виключає визнання такого договору недійсним з підстав помилки щодо природи його вчинення

19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 718/955/20, провадження № 61-383св21 (ЄДРСРУ № 97134699) досліджував питання щодо визнання договору недійсним з підстав помилки щодо природи його вчинення.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

V пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

(!!!) Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам (постанови Верховного суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року   № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня  2016 року № 6-93цс16).

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення.

Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203, 229 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19); від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18).

Окрім цього, помилка особи щодо правової природи договору дарування, прав та обов’язків сторін, що виникнуть після його укладання, є підставою для визнання такого договору недійсним, а не його розірвання (постанова Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 552/2526/16-ц (провадження № 61-45081св18, ЄДРСРУ № 86275840).

ВИСНОВОК: Сам по собі факт прочитання сторонами тексту договору, роз`яснення їм нотаріусом суті укладеного договору не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання такого договору недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду  від 27 листопада 2019 року у справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-22211св18, ЄДРСРУ № 86275640), від 27 березня 2019 року у справі № 546/1177/16-ц (провадження № 61-20853св18, ЄДРСРУ № 80889300), від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц (провадження № 61-21008св18, ЄДРСРУ № 76673004).

 

Матеріал по темі: «Визнання кредитного договору недійсним з підстав незгоди з його умовами»

 

 

Теги: договор, розірвання договору, визнання недійсним, помилка, дарування, нотаріальне посвідчення, ознайомлення з умовами, повернення майна, довічне утримання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визнання договору дарування житла недійсним (обман/помилка)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання договору дарування житла недійсним з підстав вчинення його під впливом помилки та/або обману

17 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 307/3807/19, провадження № 61-19275св21 (ЄДРСРУ № 103371742) досліджував питання щодо визнання договору дарування житлового будинку недійсним з підстав вчинення його під впливом помилки та/або обману.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими  обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 та підтверджені 29 листопада 2021 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 204/1291/20, провадження № 61-15773св21 (ЄДРСРУ № 101473130) та від 03 лютого 2022 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 333/7646/15-ц, провадження № 61-19759св21 (ЄДРСРУ № 102941284).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

(!!!) На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження№ 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18), 22 жовтня 2020 року в справі №127/1527/17 (провадження № 61-20996св19).

ВИСНОВОК: Отже, підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом помилки, є саме помилка яка мала істотне значення в природі правочину, а не помилка в розрахунку одержання користі від правочину, натомість під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

 

Матеріал по темі: «Визнання договору дарування недійсним»

 

Теги: обман, помилка, дарування, визнання договору недійсним, істотне значення, недійсний правочин, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Верховний Суд: визнання недійсним правочину вчиненим на невигідних умовах.

Адвокат Морозов Евгений:

Ухвалюючи рішення у справі № 6-551цс16 «Про визнання недійсним правочину (договору дарування), який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах» Постановою від 06 квітня 2016 року Верховний суд дійшов нижчевикладеного висновку.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.         

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом зазначених норм матеріального права при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Серед іншого, на думку Верховного суду України тяжкими обставинами можуть бути:  тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини.

Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Необхідно відмітити, що «тяжкі обставини» це оціночний критерій, а тому при підготовці доказової бази Заявнику/Позивачу (потерпілому) необхідно чітко врахувати нижчевикладені обставини.

Підсумовуючи зазначене вище вбачається, що відповідно до судової практики і для того, щоб визнати правочин недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України,           

Заявнику, в сукупності необхідно мати такі підстави, які будуть використанні в суді, як докази,  зокрема:

1. наявність у особи, що вчинює правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини;

2. правочин, повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин;

3. правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки;

4. особа повинна  усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Також, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино – наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин,  тобто основний акцент необхідно зробити на об’єктивній та суб’єктивній стороні.

Верховний суд України чітко констатує: «Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».

Окремо необхідно вказати, що узагальнюючи практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний суд України, серед іншого, вказує, що при розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.

Р.s. У досліджувальній постанові ВСУ чітко зазначив, що стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування (аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року та 3 червня 2015 року).

Разом з тим, раніше ВСУ виходив з того, що договори дарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов’язань матеріального характеру.

Тому в таких випадках за відсутності доказів про обман іншої сторони або фактичних умов іншого правочину (договору довічного утримання) може мати місце помилка, тобто неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення (даруючи будинок, особа мала впевненість, що за це їй буде надаватися матеріальна допомога, а без такої впевненості або надії правочин не був би укладений).

Адвокат Морозов Евгений: