Узгодження розміру страхового відшкодування між страховиком і потерпілим

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: узгодження розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) між страховиком (страховою компанією) і потерпілим

21 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/2551/23, провадження № 61-16079св24 (ЄДРСРУ № 126769228) досліджував питання щодо узгодження розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) між страховиком (страховою компанією) і потерпілим.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), чинним на час виникнення спору, та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується зі частиною другою статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону № 1961-IV є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,  МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц (провадження     № 61-5424св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у постанові від 10 червня 2020 року у справі №333/2096/17 (провадження № 61-20343св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20) ).

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.

За наведеними складовими матеріального збитку у більшому розмірі (окрім фізичного зносу), майнову відповідальність міг би нести страховик (страхова компанія), якби зі страховиком  не було узгоджено в порядку статті 36.2 Закону № 1961-IV меншу суму страхового відшкодування.

ВИСНОВОК: Таким чином, якщо між страховиком (страховою компанією) та потерпілим узгоджена сума страхового відшкодування, то вона є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати узгодженої суми всі зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими.

 

 
Матеріал по темі: «Визначення вартості матеріального збитку при ДТП»

 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Підсудність справ за позовом прокурора в інтересах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

За правилами якого виду судочинства слід розглядати вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

27 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/5124/21, провадження № 61-15412св23 (ЄДРСРУ № 126182554) досліджував питання за правилами якого виду судочинства слід розглядати вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Інспекція)?

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що вимоги прокурора, які він заявив в інтересах Інспекції, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Так, у відносинах, пов`язаних із порушенням архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, Інспекція діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, зокрема права власності, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень і з метою запобігання можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушень відповідних норм і правил. Тому такі спірні відносини пов`язані з необхідністю припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків і виконання владного припису. Позов контролюючого органу у межах реалізації ним повноважень зі здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності треба розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17 (пункти 6.22-6.24), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 520/9539/13-ц).

ВИСНОВОК: Вимоги прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю слід віднести до юрисдикції адміністративного суду, який і має оцінити їхню належність.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Реконструкція квартири з виходом за межі її об`єму без згоди інших співвласників цього будинку»

 

 

 

 

Теги: перебудування, добудування, реконструкція предмету іпотеки, припинення іпотеки, знищення об’єкту іпотеки, ипотека, застава, забезпечення зобов’язань, кредитний договір, іпотека, визнання право власності, реєстрація, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Належні способи захисту прав власника земельної ділянки та співвласників багатоквартирного будинку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: належні способи захисту прав власника земельної ділянки та співвласників багатоквартирного будинку

27 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/5124/21, провадження № 61-15412св23 (ЄДРСРУ № 126182554) досліджував питання: «Чи є належними способами захисту прав власника земельної ділянки та співвласників багатоквартирного будинку вимоги про припинення права власності на самочинне будівництво, скасування державної реєстрації цього права та рішення державного реєстратора про проведення такої реєстрації?»

Державну реєстрацію права власності на самочинно побудовану, реконструйовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав співвласників багатоквартирного будинку та власника земельної ділянки. Їхні права порушуються самочинним будівництвом, а не державною реєстрацією права власності на самочинно побудоване майно. Така реєстрація поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка це будівництво здійснила, лише додає додаткові юридичні обмеження до вже існуючих фактичних обмежень (які є наслідком самочинного будівництва) співвласників багатоквартирного будинку та власника земельної ділянки у реалізації їхнього права власності.

(!!!) Коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора про таку реєстрацію, скасування цієї реєстрації, про припинення права власності на самочинно побудоване майно тощо не вирішить у встановленому законом порядку юридичну долю такого майна та не зумовить відновлення прав співвласників багатоквартирного будинку та стану єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованого на ній нерухомого майна.

Належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є 1) вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або 2) вимога про визнання права власності на це майно. А належною вимогою, яку може заявити співвласник багатоквартирного будинку, - 3) вимога про демонтаж об`єкта самочинного будівництва чи приведення майна до попереднього стану, яке воно мало до початку такого будівництва (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункти 89, 92, 112, 113, 154)).

ВИСНОВОК: Отже, вимога про скасування рішення державного реєстратора, а також вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі міської ради, про скасування державної реєстрації права власності та припинення цього права є неналежними способами захисту співвласників будинку та територіальної громади як власника земельної ділянки.

 

  

 

Матеріал по темі: «Способи захисту прав власника від самочинногобудівництва на земельній ділянці»

 

«Реконструкція квартири з виходом за межі її об`єму без згоди інших співвласників цього будинку»

 

 

 

Теги: самострой, самобуд, самочинно збудоване майно, нерухоме майно, визнання право власності, знесення, знесення самочинного будівництва, перебудова, снос, снос майна, крайня міра, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Реконструкція квартири з виходом за межі її об`єму без згоди інших співвласників цього будинку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи порушує права співвласників багатоквартирного будинку реконструкція відповідачем власної квартири з виходом за межі її об`єму (будівельного об`єму будинку) без згоди інших співвласників цього будинку? 

27 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/5124/21, провадження № 61-15412св23 (ЄДРСРУ № 126182554) досліджував питання: «Чи порушує права співвласників багатоквартирного будинку реконструкція відповідачем власної квартири з виходом за межі її об`єму (будівельного об`єму будинку) без згоди інших співвласників цього будинку?» 

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). 

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). 

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). 

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша та друга статті 319 ЦК України). 

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). 

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 ЦК України). 

(!) Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України; близькі за змістом приписи передбачені у пункті 6 частини першої статті 1, частині першій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). 

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частина перша, абзац перший частини другої статті 369 ЦК України). 

(!!!) Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку (частина друга статті 383 ЦК України). 

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦПК України). 

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). 

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що за змістом принципу спільності здійснення права спільної сумісної власності на спільне майно у багатоквартирному будинку будь-які перепланування, переобладнання, реконструкції житлових і нежитлових приміщень у ньому з використанням спільного майна, зокрема несучих, огороджувальних і несуче-огороджувальних конструкцій будинку, можна проводити тільки за згодою всіх співвласників і за умови, що зазначені зміни не порушуватимуть права власників цих приміщень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц (пункти 74-76), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2024 року у справі № 757/5846/23-ц). 

ВИСНОВОК: Будь-які перепланування, переобладнання, реконструкції житлових і нежитлових приміщень у ньому з використанням спільного майна, зокрема несучих, огороджувальних і несуче-огороджувальних конструкцій будинку (наприклад зовнішня стіна будинку), можна проводити тільки за згодою всіх співвласників і за умови, що зазначені зміни не порушуватимуть права власників цих приміщень

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки реконструкції (добудови) квартири із змінами геометричних розмірів»
 

 

 

Теги: перебудування, добудування, реконструкція предмету іпотеки, припинення іпотеки, знищення об’єкту іпотеки, ипотека, застава, забезпечення зобов’язань, кредитний договір, іпотека, визнання право власності, реєстрація, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Встановлення факту здійснення догляду за особою для отриманні відстрочки від мобілізації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи можна розглядати за правилами цивільного судочинства заяву про встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує сторонньої допомоги?

18 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 727/3443/24, провадження № 61-8364св24 (ЄДРСРУ № 126742954) досліджував питання чи можна розглядати за правилами цивільного судочинства заяву про встановлення факту здійснення догляду за особою, яка потребує сторонньої допомоги, з метою отримання соціальних пільг, виплат і відстрочки від проходження військової служби?

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з доводами заявника. Вважає, що заявлену вимогу не можна розглядати у судовому порядку.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

У частині першій статті 315 ЦПК України визначений перелік справ про встановлення факту, що має юридичне значення, які належить розглядати у судовому порядку. Згідно з частиною другою вказаної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

(!!!) Є два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за змістом є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: (1) факти повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян (для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення); (2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; (3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення (для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази того, що він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який би посвідчував факт, але йому відмовили через відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); (4) чинне законодавство не передбачає інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів (див., наприклад, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність і юрисдикцію. Оскільки чинне законодавство передбачило позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи можна цю заяву розглядати в судовому порядку, і чи не належить її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заяву не належить розглядати в суді, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, а коли його відкрив, - закриває (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 і від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16).

Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як заяв, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих, які суди взагалі не можуть розглядати (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19).

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду (частина перша статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Порядок оформлення постійного догляду за особами, що потребують такий догляд, визначений Законом України «Про соціальні послуги», Порядком № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1040, Порядком № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 року № 587.

Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися (пункт 4 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: 1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; 2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; 3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад.

До повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад, зокрема, належать: забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї надання базових соціальних послуг особам/сім`ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім`ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні (пункти 4, 10 частини п`ятої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» у редакції, чинній га час звернення до суду).

(!) Верховний Суд неодноразово виснував, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник, який має намір отримати відстрочку від проходження військової служби та є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими матір`ю, батьком, дідом, бабою, належить до повноважень інших органів, і за законом таку заяву суд не розглядає (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі № 283/1199/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2024 року у справі № 378/760/23, від 18 жовтня 2024 року у справі № 148/524/23).

ВИСНОВОК: Заяву про встановлення факту здійснення постійного догляду за родичем та отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації й оформлення соціальних пільг і виплат не можна розглядати в суді, бо чинне законодавство передбачає позасудовий порядок встановлення відповідного факту.

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки порушення процедури призову на військову службу під час мобілізації»
 

 

 

#призов, #мобілізація, #військово_лікарська_комісія, #процедура_призову, #ВЛК, #військова_служба, #Верховний_суд,

 

 

 

 

Запит до ВКДКА про адвокатів які притягалися до дисциплінарної відповідальності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Запит до ВКДКА про перелік ПІБ осіб, які притягалися до дисциплінарної відповідальності за рішеннями ВКДКА із зазначенням дати прийняття та номеру таких рішень 

25 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/25348/23, адміністративне провадження № К/990/20846/24 (ЄДРСРУ № 126136849) досліджував питання щодо запиту до ВКДКА про адвокатів які притягалися до дисциплінарної відповідальності. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України. 

Згідно з положеннями пункту 4 частини п`ятої статті 50 Закону №5076-VI здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів належить до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. 

Водночас повноваження щодо розгляду скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо здійснення дисциплінарних проваджень надано ВКДКА, яка відповідно до частини п`ятої статті 52 Закону №5076-VI за результатами розгляду такої скарги має право, зокрема, змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або його скасовувати та ухвалювати нове рішення. 

(!!!) Таким чином, ВКДКА володіє запитуваною інформацією, оскільки створює її в процесі виконання своїх обов`язків, а тому обґрунтованими є висновки, що ВКДКА є розпорядником інформації в розумінні Закону №2939-VI. 

Також Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в цій справі немає підстав вважати, що формування і надання запитуваної інформації покладало на відповідача надмірний тягар з обробки даних. 

Варто зауважити, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово у своїх постановах, застосовуючи частину першу статті 1 Закону №2939-VI, зазначала про такі обов`язкові ознаки публічної інформації, як документованість, створення (отримання) інформації суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх повноважень або знаходження у володінні цього суб`єкта з інших підстав. Розпорядник публічної інформації зобов`язаний надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована (відображена на матеріальних носіях) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №9901/22/20, від 19.10.2023 у справі №9901/337/21). 

Розпорядник може і повинен надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, знаходиться поза площиною правового регулювання доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2025 у справі № 990/324/24). 

У розумінні Закону №5076-VI адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правничої допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об`єднання, зміст порад, консультацій, роз`яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності. 

З огляду на визначення адвокатської таємниці Верховний Суд не вбачає підстав кваліфікувати інформацію щодо переліку адвокатів, які притягалися до дисциплінарної відповідальності, адвокатською таємницею. 

ВИСНОВОК: З огляду на свій правовий статус ВКДКА створила запитувану інформацію, а тому надання відповіді на запит не потребує створення нової інформації або проведення надміру складної роботи з аналітики та систематизації наявної у ВКДКА інформації щодо своїх же рішень.

 

 

 

Матеріал по темі: «Право на отримання публічної інформації»

 

 

 

Теги: адвокатський запит, адвокатський запрос, запит на інформацію, запрос на информацию, публічна інформація, відповідь на запит, безкоштовна відповідь, 10 перших сторінок, єдність документу, розпорядник інформації, судова практика, верховний суд, Адвокат Морозов