Коли слідча дія - огляд місця події має ознаки обшуку?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: щодо неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події

01 вересня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 561/2/17,провадження № 51-759км23 (ЄДРСРУ № 139440282) досліджував питання щодо різниці між оглядом місця події та обшуком.

Відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Тобто законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Питання відмінності таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук житла вже неодноразово були висвітлені в судових рішеннях суду касаційної інстанції (зокрема, постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 518/203/17).

Зі свого боку Верховний суд зазначає, що обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, здобутого в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду за наявності ймовірних даних про те, що розшукуване приховане в певному місці чи в певної особи.

У той же час огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події є інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.

Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається. Така позиція відображена у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі №740/5066/15-к, пр. №51-3331 км18.

В даній справі під час дослідження протоколу було встановлено,  що під час проведення огляду авто працівники правоохоронного органу не обмежувалися поверхневим оглядом та безпосереднім виявленням доказів на місці події, а здійснювали активне відшукання речей і документів, зокрема відкривали автомобіль, перебували всередині нього, відкривали місця, які не проглядаються без усунення перешкод, Тож фактично вказані дії є не оглядом, а обшуком. При цьому суд констатував, що цей обшук проводився без отримання попереднього дозволу слідчого судді.

(!) Тобто, під обшуком слід розуміти активну, примусову діяльність з боку працівників органу досудового розслідування направлену на виявлення всіх елементів пов`язаних з вчиненим кримінальним правопорушенням.

У свою чергу, Верховний суд звертає увагу на неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події, без дотримання відповідних процесуальних гарантій захисту прав та інтересів особи, неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови, ухвалені у провадженнях № 51-1840км20, 51-6087км19, 51-1314км20, 51-4830км25).

При цьому, наявність згоди на огляд транспортного засобу не свідчить про добровільну згоду на проведення його обшуку.

Між тим питання добровільної згоди було предметом розгляду Верховним судом України (Постанова від 08.12.2020 у справі № 311/1222/17), за результатами розгляду якої суд зазначив, що виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч. 1 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє (є власником чи користується на праві оренди іншому праві оплатного чи безоплатного передання у користування та володіння), за умови, що було дотримано процесуальних гарантій, які забезпечували здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. При цьому надання власником добровільної згоди на проникнення до його житла чи іншого володіння є гарантією захисту прав особи від зловживань слідчого, прокурора, рівноцінною гарантії у вигляді отримання на це судового рішення, а тому не потребує після здійснення таких дій (постфактум) звернення з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

ВИСНОВОК: Судова практика Верховного суду однозначно акцентує увагу на  неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події.

 

 

 

Матеріал по темі: «ОП ККС ВС: дозвіл на обшук за відсутності слідчого та без доказів фіксаціїсудового процесу»

 

 

Теги: обшук, проведення_обшуку, без_ухвали_слідчого_судді, слідчий, прокурор, адвокат, легалізація_обшуку, проникнення_у_приміщення, судова_практика, Верховний_суд, Адвокат_Морозов

Забезпечення позову у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та умови забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі за позовом прокурора про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

06 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 991/8752/25, провадження № 61-13806св25 (ЄДРСРУ № 136347978) досліджував питання щодо порядку забезпечення позову (накладення арешту на майно) у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими активами, відчужити майно, яке перебуває у його власності, є беззаперечною, і такі дії у майбутньому можуть утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора і якщо у відповідача відсутнє інше майно.

(!) Спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

Надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном, вимоги про стягнення якого заявлені прокурором) свідчить про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

За таких обставин у разі звернення прокурора із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави саме відповідач має доводити недоцільність, неспівмірність заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор. 

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 753/7902/24, провадження № 61-2426св25).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

(!) Перешкодою у вільному розпорядженні майном є саме заборона на його відчуження, при цьому накладений арешт не перешкоджає реалізації права власників щодо користування ним.

Верховний Суд зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Верховний суд вважає, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, які є предметом спору, - також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Якщо у такій заяві про забезпечення позову порушується питання про її розгляд без повідомлення відповідача, у ній також має бути наведено належне обґрунтування такої необхідності (частина третя статті 151 ЦПК України).

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися:

1) в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо за його застосування забезпечується:

1)  збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору;

2) можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками;

3) можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20). 

ВИСНОВОК: У випадку подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, суд має право задовольнити заяву прокурора та забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно, але  при умові, що позивач наведе у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.

 

 

Матеріал по темі: «Судовий збір при забезпечені позовуу справі про визнання необґрунтованими активів»

 

 

 

 

Теги: конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Допустимість доказів отриманих з кримінального провадження без дозволу слідчого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Допустимість доказів отриманих з кримінального провадження у іншій справі без дозволу слідчого або прокурора на розголошення матеріалів кримінального провадження

11 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7638/24 (ЄДРСРУ № 134085355) досліджував питання щодо допустимості доказів отриманих з кримінального провадження у іншій справі без дозволу слідчого або прокурора на розголошення матеріалів кримінального провадження.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Разом із тим відповідно до частин 1, 2 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

(!!!) Отже, стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19, від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18.

Таким чином суди не мають права  враховувати як докази копії матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, якщо відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені. 

ВИСНОВОК: Відсутність дозволу слідчого або прокурора на розголошення матеріалів кримінального провадження свідчить про порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, а тому такі докази не є допустимими в розумінні процесуального законодавства.

 

 

Матеріал по темі: «Із свідка в підозрюваного або недопустимість показань свідка»

 

 

 

Теги: розголошення матеріалів кримінального провадження, дозвіл слідчого, прокурор, матеріали досудового розслідування, копії матеріалів, допустимість доказів, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

 

ОП ККС ВС: дозвіл на обшук за відсутності слідчого та без доказів фіксації судового процесу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

ОП ККС ВС: недопустимість протоколу обшуку, дозвіл на який надано слідчим суддею за відсутності слідчого/прокурора і відсутності фіксації судового процесу

19 січня 2026 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 336/4830/22, провадження № 51 - 1139 кмо 25 (ЄДРСРУ № 133579181) досліджувала питання щодо недопустимості протоколу обшуку, дозвіл на який надано слідчим суддею за відсутності слідчого/прокурора і відсутності фіксації судового процесу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 234 КПК у разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

Закон чітко визначає, що таке клопотання про обшук повинно містити відомості, перелік яких зазначено у ч. 3 ст. 234 КПК. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

За змістом ч. 5 ст. 234 КПК прокурор, слідчий має довести перед слідчим суддею наявність достатніх підстав вважати, що: 1) було вчинено кримінальне правопорушення; 2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; 3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; 4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи; 5) за встановлених обставин обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

Якщо ж вказані обставини прокурором або слідчим не доведені, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук.

Отже, участь слідчого або прокурора під час розгляду клопотання про обшук забезпечує доведення його ініціатором перед слідчим суддею необхідності проведення такої слідчої дії. Тому колегія суддів звертає увагу на важливість ролі сторони обвинувачення під час розгляду слідчим суддею клопотання про обшук, яка забезпечує можливість для слідчого судді повно з`ясувати та перевірити доводи клопотання, дослідити підстави для його вирішення по суті.

Водночас суд звертає увагу на те, що у тих випадках, коли в законі йдеться про те, що участь когось із учасників є обов`язковою, це чітко визначено в його приписах шляхом використання формулювань «за обов`язкової участі», «лише за участю». Колегія суддів не вважає, що використання в законі формулювання «за участю» є тотожним формулюванню «за обов`язкової участі».

Вочевидь вказівка на те, що розгляд клопотання здійснюється за участі певного учасника, зумовлює обов`язок суду повідомити сторону обвинувачення про судовий розгляд, який має бути проведено у визначеному КПК порядку й строки.

Щодо застосування судом технічних засобів фіксування кримінального провадження, то об`єднана палата наголошує, що участь слідчого або прокурора під час розгляду клопотання про обшук зобов`язує слідчого суддю відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК здійснювати такий розгляд з фіксуванням за допомогою технічних засобів кримінального провадження в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У протилежному випадку, а саме у разі незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, відповідна процесуальна дія та отримані внаслідок її вчинення результати визнаються недійсними (ч. 6 ст. 107 КПК).

До того ж, враховуючи істотність втручання в права і свободи, гарантовані Конвенцією, законом у ст. 87 КПК встановлено спеціальну підставу до визнання доказів недопустимими як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Зокрема, п. 4 ч. 3 вказаної статті імперативно визначено, що недопустимими є докази, що були отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

За таких обставин, об`єднана палата вважає, що в аспекті реалізації приписів частин 4, 6 ст. 107 КПК у їх взаємозв`язку із положеннями п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК та ч. 4 ст. 234 цього Кодексу, постановлення ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчим суддею за участю слідчого або прокурора без проведення повної технічної фіксації засідання тягне за собою відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК визнання доказів, що були отримані під час виконання такої ухвали, недопустимими.

ВИСНОВОК  щодо правозастосування положень п. 4 ч. 3 ст. 87, ч. 4 ст. 234 КПК:

Частина четверта статті 234 КПК визначає, що клопотання про обшук розглядається за участю слідчого або прокурора і у такому разі вимагає здійснення обов`язкового фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час його розгляду слідчим суддею.

Винесення за таких обставин ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання тягне за собою відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК визнання доказів, що були отримані під час виконання такої ухвали, недопустимими.

 

 

Матеріал по темі: «Дозвіл на обшук за відсутності слідчого та без доказів фіксації судового процесу»

 

 

Теги: обшук, проведення_обшуку, без_ухвали_слідчого_судді, слідчий, прокурор, адвокат, легалізація_обшуку, проникнення_у_приміщення, судова_практика, Верховний_суд, Адвокат_Морозов

Дозвіл на обшук за відсутності слідчого та без доказів фіксації судового процесу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(НЕ)допустимість протоколу обшуку, дозвіл на який надано слідчим суддею за відсутності слідчого/прокурора і відсутності фіксації судового процесу

19 листопада 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 336/4830/22, провадження № 51-1139км25 (ЄДРСРУ № 132043822) досліджував питання щодо недопустимості даних протоколу обшуку через розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на його проведення за відсутності слідчого або прокурора і відповідно за відсутності фіксації судового процесу.

Під час розгляду вказаної касаційної скарги колегією суддів було встановлено, що у Верховному Суді існує правова позиція щодо недопустимості даних протоколу обшуку через розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на його проведення за відсутності слідчого або прокурора і відповідно за відсутності фіксації судового процесу.

Так, у постанові від 21 березня 2023 року в справі № 336/941/19 (провадження № 51-298км23) колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила: «Згідно з ч. 4 ст. 234 КПК клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора. Системний аналіз положень ч. 4 ст. 234 КПК свідчить про те, що клопотання органу досудового розслідування про обшук повинно розглядатися слідчим суддею місцевого суду за обов`язкової участі сторони, яка ініціює вказане питання …В ході дослідження вказаних матеріалів судового провадження суд першої інстанції встановив, що розгляд клопотання слідчого про надання дозволу на обшук було здійснено з істотним порушення КПК, без участі слідчого або прокурора і, у зв`язку з цим, без повної фіксації судового засідання.» Тож за наслідками касаційного розгляду колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду погодилася із висновком судів попередніх інстанцій в частині визнання цього доказу недопустимим.

У той же час, як зазначено судами у цій справі слідчим було подано заяву про розгляд клопотання за його відсутності. Тож розгляд клопотання слідчого про обшук було здійснено слідчим суддею без фіксування за допомогою технічних засобів, що повністю узгоджується з ч. 4 ст. 107 КПК України. А участь прокурора та слідчого під час розгляду клопотання про обшук не є обов`язковою. А тому відсутні підстави вважати недопустимим доказом протокол обшуку і всі похідні від нього докази.

Колегія суддів вважає наведений висновок апеляційного суду обґрунтованим з урахуванням такого.

Як убачається з висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 756/10060/17, відповідно до яких у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

У той же час Велика Палата Верховного Суду зауважила, що послідовність викладу в диспозиції ст. 2 КПК України, яка визначає завдання кримінального провадження, дала підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, які законодавець визначив як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду. Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію. В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду мають бути права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права. На користь такого висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «С» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім?ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). У кожному із зазначених вище випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 234 КПК України клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

Отже клопотання про дозвіл на проведення обшуку розглядається слідчим суддею за участі сторони, яка його подала. Проте, на переконання колегії суддів, у випадку, якщо такий розгляд не порушує фундаментальні права сторін кримінального провадження, суд не може визнавати одразу недопустимими доказами дані отримані у ході обшуку через саме лише формальне посилання сторони про надання дозволу на його проведення за відсутності слідчого або прокурора.

(!) Втім слід враховувати, що проведення процедури обшуку під час розгляду слідчим суддею клопотання про надання дозволу є недопустимим доказом та застосовується позиція «плодів отруєного дерева» (14 березня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 288/1206/16-к, провадження № 51-5281км23, ЄДРСРУ № 117788854)

З огляду на викладене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 березня 2023 року в справі № 336/941/19 (провадження № 51-298км23).

Водночас передача вказаного провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду є необхідною для забезпечення єдиної правозастосовчої практики та формування висновку про те, чи тягне за собою визнання безумовно недопустимими доказами дані протоколу обшуку, якщо розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на його проведення відбувся за відсутності слідчого і прокурора та без повної технічної фіксації судового процесу.

 

 

Матеріал по темі: «Проведення обшуку до, а не після отримання дозволу слідчого судді»

 

 

 

Теги:обшук, проведення_обшуку, без_ухвали_слідчого_судді, слідчий, прокурор, адвокат, легалізація_обшуку, проникнення_у_приміщення, судова_практика, Верховний_суд, Адвокат_Морозов

Підсудність справ за позовом прокурора в інтересах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

За правилами якого виду судочинства слід розглядати вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю

27 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/5124/21, провадження № 61-15412св23 (ЄДРСРУ № 126182554) досліджував питання за правилами якого виду судочинства слід розглядати вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Інспекція)?

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що вимоги прокурора, які він заявив в інтересах Інспекції, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Так, у відносинах, пов`язаних із порушенням архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, Інспекція діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, зокрема права власності, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень і з метою запобігання можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушень відповідних норм і правил. Тому такі спірні відносини пов`язані з необхідністю припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків і виконання владного припису. Позов контролюючого органу у межах реалізації ним повноважень зі здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності треба розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 579/968/17 (пункти 6.22-6.24), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 520/9539/13-ц).

ВИСНОВОК: Вимоги прокурора, заявленого в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю слід віднести до юрисдикції адміністративного суду, який і має оцінити їхню належність.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Реконструкція квартири з виходом за межі її об`єму без згоди інших співвласників цього будинку»

 

 

 

 

Теги: перебудування, добудування, реконструкція предмету іпотеки, припинення іпотеки, знищення об’єкту іпотеки, ипотека, застава, забезпечення зобов’язань, кредитний договір, іпотека, визнання право власності, реєстрація, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов