Порушенням правил підсудності, як підстава для скасування судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є порушення правил територіальної підсудності при розгляді кримінального провадження істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення?

20 листопада 2024 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 357/10207/21, провадження № 51-4924 км 23 (ЄДРСРУ № 123281983) досліджував питання щодо того, чи є порушення правил територіальної підсудності при розгляді кримінального провадження істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення?

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Під час розгляду вказаної справи було встановлено, що у Верховному Суді існують різні правові позиції щодо того, чи є порушення правил територіальної підсудності при розгляді кримінального провадження істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для скасування судового рішення відповідно до положень п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України.

Так, у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 569/6966/16 (провадження № 51-4668 км19) колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила, що відхиляє доводи касаційної скарги щодо незаконності складу суду першої інстанції через порушення правил територіальної підсудності, оскільки п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України передбачає, що кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що воно надійшло до суду з порушенням правил підсудності. Також відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження. Навіть якщо погодитися з тим, що кримінальне провадження було помилково направлено до Рівненського міського суду Рівненської області, цю помилку не було виявлено до початку судового розгляду. Відповідно до згаданого положення ст. 34 КПК України, якщо таке порушення виявляється після початку судового розгляду, це не може бути підставою для передачі кримінального провадження до іншого суду. Суд не вважає, що розгляд справи вказаним судом першої інстанції свідчить про порушення права засудженого на розгляд справи законним складом суду, оскільки, навіть припускаючи помилкове визначення територіальної юрисдикції, місцевий суд діяв відповідно до правил, установлених КПК України, тобто продовжив розгляд справи, розпочатий у цьому суді.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 199/7836/23 (провадження № 51-1003 км24).

Водночас, постановою від 12 березня 2024 року у справі № 591/3571/23 (провадження № 51-6170 км23) колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду було частково задоволено касаційні скарги сторони захисту та скасовано оскаржувані судові рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. У постанові колегією суддів констатовано, що кримінальне провадження розглянуте районним судом з порушенням правил підсудності, при цьому зазначено, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції в порядку п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу.

До того ж, постановою від 21 січня 2020 року колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 264/5559/18 (провадження № 51-1245 км19) було скасовано оскаржувані судові рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, при цьому в обґрунтування зазначено, що кримінальне провадження розглянуте судом з фактичним порушенням правил підсудності, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції в порядку п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу.

Як слідує з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції хоча і погодився з доводами захисника про те, що під час розгляду даного кримінального провадження було порушено правила територіальної підсудності, однак в обґрунтування вказав, що про порушення територіальної підсудності вказаного провадження стало відомо вже після початку судового розгляду, тому це не може бути підставою для передачі справи на розгляд до іншого суду відповідно до положень ст. 34 КПК України. Таким чином розгляд даного кримінального провадження Білоцерківським міськрайонним судом Київської області не свідчить про порушення права обвинуваченого на розгляд справи законним складом суду, суд діяв відповідно до правил, установлених КПК України, тобто продовжив розгляд справи, розпочатий у цьому суді.

Колегія суддів вважає наведений висновок апеляційного суду необґрунтованим з урахуванням нижченаведеного.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 315 КПК України, суд проводить підготовку до судового розгляду у разі, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу.

Згідно приписів п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.

Таким чином, суд першої інстанції під час проведення підготовчого судового засідання на підставі п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України зобов'язаний перевірити чи підсудне кримінальне провадження саме цьому суду і лише після цього призначати судовий розгляд.

З огляду на викладене, порушення правил підсудності, відповідно до положень п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування судового рішення, тому колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 569/6966/16 (провадження № 51-4668 км19) та постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 199/7836/23 (провадження № 51-1003 км24).

ВИСНОВОК: Отже, для забезпечення єдиної правозастосовчої практики та формування висновку про те, чи є порушення правил підсудності безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до положень п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України справа повинна бути передана на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Наслідки незазначення в дорученні конкретного прізвища слідчого (прокурора)»

 

 

 

 

Теги: підсудність, порушення правил підсудності, істотне порушення, кримінальне провадження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Реструктуризація кредитних зобов`язань

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належний спосіб захисту прав позичальників при проведенні реструктуризації їх зобов`язань за договором про споживчий кредит

04 листопада 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 465/4230/22, провадження № 61-16265сво23 (ЄДРСРУ № 123338175) досліджував питання щодо належних способів захисту прав позичальників при проведенні реструктуризації їх зобов`язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ, який набрав чинності 23 квітня 2021 року.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

(!!!) 23 квітня 2021 року набрав чинності Закон № 1381-IX, яким розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 7, яким передбачено, що зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

У підпункті 1 цього пункту передбачено, що обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі:

1)    наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

2)    відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації.

Днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу (підпункт 12 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).

З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що у випадку наявності підстав та дотримання умов, передбачених пунктом 7 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», боржник має право вимагати від кредитора провести реструктуризацію свого зобов`язання за договором про споживчий кредит.

(!!!) Тому заявлення вимоги про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості є належним способом захисту прав позичальника у наведеній категорії справ, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення та невизнання.

Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу, що зверненню до суду із вимогою про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором в будь-якому випадку передує виконання боржником дій, спрямованих на досудове врегулювання спірного питання.

Так, для вирішення питання існування підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію зобов`язань за договором споживчого кредитування суду необхідно перевірити правомірність відмови кредитора у здійсненні такої.

Таким чином, законність (обґрунтованість, правомірність) відмови кредитора провести реструктуризацію підлягає дослідженню судом з метою вирішення поданого боржником позову в частині вимог про зобов`язання кредитора провести таку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 372/3603/21 (провадження № 61-11901св23) зроблено висновок про те, що позовна вимога зобов`язати банк здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором спрямована на захист цивільного права споживача, тому обраний спосіб захисту є ефективним та забезпечує реальне поновлення та захист його порушеного права щодо реструктуризації наявного кредитного боргу. Пред`явлення окремої вимоги про визнання неправомірними дій банку щодо відмови в задоволенні заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості не є обов`язковим, оскільки суд незалежно від наявності такої вимоги повинен надати оцінку правомірності дій банку.З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить висновок, що належним способом захисту прав боржника, за наявності підстав та з дотриманням умов, визначених Законом № 1381-IX, є пред`явлення вимоги до кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості. При цьому заявлення окремої вимоги про визнання відмови кредитора незаконною, неправомірною тощо не вимагається. Разом із цим, оскарження самої лише відмови кредитора у проведенні реструктуризації боргу без одночасного пред`явлення вимоги до суду про зобов`язання кредитора провести таку не призведе до відновлення порушеного права боржника.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті [див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)].

ВИСНОВКИ щодо застосування норм права:

З метою проведення реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який набрав чинності 23 квітня 2021 року, належним способом захисту прав позичальника є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог.

Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку та інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Розрахунок заборгованості за кредитним договором підлягає оцінці судом»
 

Теги: споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Фіскальний чек Укрпошти, як самостійний доказ вмісту поштового відправлення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Фіскальний чек АТ «Укрпошта» без опису вкладення, як самостійний доказ вмісту відповідного поштового відправлення

28 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 620/5917/24, адміністративне провадження № К/990/39032/24 (ЄДРСРУ № 123380432) досліджував питання щодо фіскального чеку укрпошти, як самостійного доказу вмісту відповідного поштового відправлення.

У розумінні статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» фіскальний чек - це розрахунковий документ, що підтверджує проведення розрахунків за продані товари (надані послуги), у цій ситуації - послуги поштового зв`язку.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071) (далі - Правила).

Відповідно до приписів пункту 8 Правил поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на прості та реєстровані. Реєстровані поштові відправлення поділяються на відправлення без оголошеної цінності (рекомендовані) та відправлення з оголошеною цінністю.

До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи - прості, рекомендовані, реєстровані з оголошеною цінністю.

Рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв`язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення (підпункт 13 пункту 2 Правил).

Водночас пункт 17 Правил передбачає, що внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв`язку.

Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв`язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.

Отже, опис вкладення до цінного листа, який містить необхідну інформацію для встановлення факту існування певних обставин, є належним доказом поштового відправлення.

24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 870/9/22 щодо роздруківки з веб-сайту АТ "Укрпошта" (роздруківка трекінгу про відстеження поштових повідомлень, роздрукованого з офіційного веб-сайта АТ "Укрпошта") зазначив таке.

Згідно з п. 2 Правил № 270 реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку.

Штриховий кодовий ідентифікатор - штрихова позначка, побудована за певними правилами і призначена для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень. Аналогічне визначення штрихового кодового ідентифікатора міститься в Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12.05.2006 № 211 (Порядок № 211).

Відповідно до п. 1.12 Порядку № 211 для забезпечення інформаційної підтримки та автоматизації процесів реєстрації, обробки та контролю пересилання реєстрованих поштових відправлень і закритих поштових речей, а також для забезпечення оперативною інформацією працівників, які відповідають за розшук поштових відправлень, впроваджена АСРК (автоматизована система реєстрації та контролю).

Пунктом 1.13 Порядку № 211 встановлено, що програмне забезпечення АСРК реалізує такі основні функції та процедури, зокрема, пошук та відслідковування реєстрованих поштових відправлень і закритих поштових речей по шляху проходження; надання інформації споживачам через Інтернет.

За п. 1.14. Порядку № 211 пересилання поштових відправлень за рекомендаціями ВПС та відповідно до ДСТУ 3145-95 "коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Загальні вимоги" для кодування внутрішньої пошти в АСРК (автоматизована система реєстрації та контролю) використовується штриховий код 128, для кодування міжнародної пошти штриховий код, що відповідає стандарту S 10 ВПС.

Довжина штрихового коду включає 13 символів для внутрішніх поштових відправлень: 1...5 - поштовий індекс об`єкта поштового зв`язку місця приймання поштового відправлення; 6...12 - номер поштового відправлення; 13 - контрольний розряд.

Присвоєння поштовому відправленню штрихового кодового ідентифікатора надає споживачу поштових послуг можливість відслідковувати в системі АСРК поштове відправлення та отримувати інформацію через інтернет на офіційному сайті АТ "Укрпошта" (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 925/418/20).

Отже, роздруківкою трекінгу про відстеження поштових повідомлень, роздрукованою з офіційного сайту АТ "Укрпошта", підтверджується, серед іншого, отримання адресатом відповідних документів.

Аналогічна позиція викладена 17 серпня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/12126/21.

ВИСНОВОК: Отже, з аналізу зазначених положень убачається, що фіскальний чек є лише підтвердженням розрахунку за послугу пересилання поштового відправлення, проте не підтверджує вмісту вкладення до нього. Водночас можливість підтвердження вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо) передбачає послуга опису вкладення до поштового відправлення при надсиланні поштового відправлення з оголошеною цінністю.

 

 

Матеріал по темі: «Особливості направлення та отримання судових повісток»

 

 

 

 

 

Теги: фіскальний чек, поштове відправлення, укрпошта, рекомендований лист, опис відправлення, квитанція, трекінговий номер, штрихкод, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Законність використання задніх покажчиків повороту червоного кольору на авто

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавство України не допускає використання задніх покажчиків повороту червоного кольору на авто

10 серпня 2023 р. Шостий апеляційний адміністративний суд в рамках справи № 760/14424/22, провадження № A/855/10340/23 (ЄДРСРУ № 112756493) досліджував питання щодо законності використання задніх покажчиків повороту червоного кольору на авто.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 31.1 Правил дорожнього руху передбачено, що технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

(!) У силу вимог пункту 31.4 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, передбаченим у пп. «а» п. 31.4.3 Правил дорожнього руху України: зовнішні світлові прилади: кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.

Статтею 1 ДСТУ 3649:2010 Національний стандарт України «Колісні транспортні засоби», «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», затвердженими наказом Держспоживстандарту України від 28.12.2010 № 630 закріплено, що цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (надалі - КТЗ), в тому числі і на КТЗ категорії М, до яких відносяться самохідні КТЗ (автомобілі або автомобільні транспортні засоби), що мають не менше ніж чотири колеса і призначені для перевезення пасажирів (легкові автомобілі, мікроавтобуси, автобуси, тролейбуси).

У відповідності до п. 6.1.5 ДСТУ 3649:2010 кількість, колір та наявність приладу зовнішнього світлового на КТЗ визначають відповідно до таблиці 1, зокрема: колір покажчику повороту передній, бічний, задній має бути - «Автожовтий».

У свою чергу, частиною першою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам і пройшли державний технічний огляд (за винятком транспортних засобів, що не підлягають огляду).

Згідно частин першої та четвертої статті 32 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормативам і стандартам України. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

(!!!) Відтак, транспортні засоби повинні мати зовнішні світлові прилади, які повинні відповідати вимогам конструкції транспортного засобу, у разі переобладання - вказані зміни повинні бути відображені у реєстраційних документах.

Так, відповідно до пункту 10 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, перша державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України з метою вільного обігу, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов`язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 року №738 «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин на обладнання», сертифікат відповідності видається: виробником або його уповноваженим представником - резидентом України на кожний транспортний засіб, тип якого відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу; уповноваженими органами або визначеними Міністерством інфраструктури України органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, на кожний новий транспортний засіб, який відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу якого не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу, а також на той, що був у користуванні.

Пунктом 1.2 наказу Мінінфраструктури від 17.08.2012 №521 «Про затвердження Порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання та Порядку ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання» передбачено, що на кожен колісний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, виробник або його уповноважений представник - резидент України видає сертифікат відповідності.

У свою чергу, до переліку органів із сертифікації КТЗ, партій частин та/або обладнання наказом Мінінфраструктури України від 26.04.2017 №165 включено ТОВ «Автотехносервіс» (код ЄДРПОУ 32946875).

В даному випадку, згідно Сертифікату відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу колісний транспортний засіб може бути зареєстровано і/або допущено до участі у дорожньому русі, встановлені пристрої освітлення і світлової сигналізації та їх маркування відповідає Правилам ЄЕК ООН №R48-03, які допускають використання задніх покажчиків повороту червоного кольору. 

З огляду на факт первинної реєстрації транспортного у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - транспортний засіб за своїми характеристиками відповідав обов`язковим вимогам правил та нормативів, відомостям Державного реєстру сертифікатів відповідності транспортних засобів, виданих уповноваженими органами або органами із сертифікації та у зв`язку з чим компетентним органом було здійснено реєстрацію транспортного засобу.

З огляду на вказане, на момент проведення процедури індивідуального затвердження колісного транспортного засобу транспортний засіб відповідав вимогам чинного законодавства України, нормативної документації, в тому числі і вимогам п.6.1.5 ДСТУ 3649:2010.

Крім того, Сьомий апеляційний адміністративний суд в рамках справи №  686/17585/19 (ЄДРСРУ № 85451016) особливу увагу звертає на те, що відповідальність за ч.2 ст.122 КУпАП в контексті спірних правовідносин передбачена за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів.

Тобто із наведеного слідує, що законодавець розділяє поняття "зовнішній освітлювальний прилад" та "попереджувальний сигнал". Не зазначається про світлові покажчики повороту й у розділі 19 «Користування зовнішніми освітлювальними приладами" Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р., що   відносять світлові показчики повороту до попереджувальних сигналів (Розділ 9 Правил).

Крім того, словосполучення диспозиції ч.2 ст.122 КУпАП "використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням відповідних стандартів", порушення якої інкримінується водієві, як вбачається з наведеного вище, стосується саме зовнішніх освітлювальних приладів та не стосується попереджувальних сигналів. Відповідальність за зазначеною нормою може наступати лише у разі порушень правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.125 КУпАП інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, - тягнуть за собою попередження.

ВИСНОВОК: Отже, з огляду на відсутність доказів того, що 1) водій керував транспортним засобом, який переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, та 2) доказів того, що такий транспортний засіб не є транспортним засобом в заводській комплектації - винесення постанови про притягнення водія до адміністративної відповідальності є протиправним.

 

 

 

 

Матеріал по темі: ««Візуальний огляд» водія на стан наркотичного сп’яніння: аспект законності»

Теги: поворотник, поворот червонного кольору, авто, поліція, постанова, штраф, суд, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

 

 

Правова неможливість оскарження повістки від ТЦК і СП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: повістка ТЦК і СП є лише засобом оповіщення і не може бути оскаржена в будь-якому суді

23 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/2838/24, адміністративне провадження №К/990/25887/24 (ЄДРСРУ № 122522303) досліджував питання щодо вручення військовозобов’язаному повістки від ТЦК і СП.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII), який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною сьомою ст. 1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

З огляду на пункт 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі Положення №154) ТЦК та СП є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє по цей час.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ТЦК та СП, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців, доручено, з-поміж іншого, організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.

Згідно з пунктом 8 Положення №154 завданнями ТЦК та СП є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

За змістом пункту 9 Положення №154 ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють, серед іншого, заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною третьою ст. 22 Закону України №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон №3543-XII) визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ТЦК та СП), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ТЦК та СП за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Саме собою оповіщення громадян про виклик до ТЦК та СП оформлюється у виді повісток і дії ТЦК щодо вручення повістки не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.

При цьому повістка не може бути оскаржена в будь-якому суді, тому що цей документ є лише засобом оповіщення особи про необхідність виконати військовий обов`язок відповідно до закону. Тобто обов`язок військовозобов`язаної особи з`явитись за викликом до відповідного ТЦК та СП установлений не повісткою, а Законом №2232-XII.

Подібної правової позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2022 року у справі №300/1263/22. 

ВИСНОВОК: По-перше: Повістка не може бути оскаржена в будь-якому суді, тому що цей документ є лише засобом оповіщення особи про необхідність виконати військовий обов`язок відповідно до закону.

По-друге: Дії ТЦК щодо виготовлення та вручення військовозобов’язаному повістки, не свідчать про факт порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів останнього.

По-третє: При цьому доводи щодо порушення процедури вручення повістки та передчасного/необґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України можуть бути предметом перевірки судом у межах відповідного кримінального провадження.

 

 

Матеріал по темі: «Повістка від ТЦК та СП (надсилання та отримання)»

 

 

 

#повістка, #тцк, #штраф, #повестка, #военкомат, #отримання_повістки, #рекомендовані_листи, #повідомлення, #поліція

Звільнення генерального директора ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: припинення повноважень генерального директора як виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

27 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1786/24 (ЄДРСРУ № 123338148) досліджував питання щодо особливостей припинення повноважень генерального директора товариства.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників врегульовано Законом України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю".

За змістом статей 28, 29 Закону України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Частиною першою, пунктом 7 частини другої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю" визначено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частинами першої та третьої статті 99 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12.01.2010 №1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Таким чином, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення/звільнення з посади відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19, від 15.09.2020 по справі № 205/4196/18).

(!) В свою чергу, прийняття компетентним органом товариства рішення про звільнення директора є розпорядчим документом щодо припинення повноважень останнього, яке підлягає виконанню задля забезпечення реалізації колективної волі учасників товариства, - носіїв корпоративних прав.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 911/3656/20 зазначав, що припинення повноважень генерального директора як виконавчого органу підприємства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість припинення повноваження генерального директора підприємства як виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП, а в статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства, а у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду за захистом свої прав.

ВИСНОВОК: Отже, припинення повноважень генерального директора як виконавчого органу підприємства  повинно відбуватися на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого відповідним протоколом із зазначенням підстав звільнення.

 

 

Матеріал по темі: «Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту», «Звільнення директора ТОВ через суд без отримання згоди учасників»
 

 

 

 

 

Теги: тов, директор, загальні збори, звільнення, протокол, рішення зборів, протокол зборів, повідомлення, керівник, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов