Повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському процесі

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/834/20 (ЄДРСРУ № 100214518) досліджував питання щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському процесі.

Суть справи:  Заяву про забезпечення доказів повернуто заявнику, зокрема, з посиланням на те, що до заяви про забезпечення доказів не додано документу, що підтверджує сплату судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

Згідно з ч. 4 ст. 111 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Так, зазначеним Законом визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду.

Водночас, статтею 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачена сплата судового збору за подання заяви про забезпечення доказів безпосередньо до господарського суду.

Отже, в даному випадку, має місце юридична колізія.

Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18, від 09.11.2020 у справі № 904/2404/18.

ВИСНОВОК: Оскільки положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, то необхідно тлумачити норми права на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки, а отже законодавчо не закріплені правові підстави для сплати судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Матеріал по темі: «Повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Належні докази сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Незасвідчені світлокопії платіжних доручень, як доказ сплати судового збору

25 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/1131/20 (ЄДРСРУ № 94362395) досліджував питання щодо належних доказів сплати судового збору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За правилами статті 2 Закону України "Про судовий збір" платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Об`єкти справляння судового збору визначено статтею 3 Закону України "Про судовий збір". Згідно з частиною першою зазначеної статті судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлено статтями 162, 164 ГПК України. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 164 ГПК України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною першою статті 174 ГПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини четвертої статі 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

ВАЖЛИВО: За змістом наведених процесуальних норм, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

Верховний суд зазначає, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на те, що суд має сам перевіряти зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, посилання суду першої інстанції, як на порушення вимог ГПК України під час подання позовної заяви, на подання позивачем незасвідчених світлокопій платіжних доручень  є необґрунтованим, оскільки вирішальним та важливим є саме зарахування коштів судового збору  на відповідний спеціальний фонд.

ВИСНОВОК: Верховний Суд вважає, що визначальним у цій справі є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та можливість передбачена ГПК України щодо розподілу судового збору та стягнення судового збору за рішенням суду, а оскільки суб’єктом перевірки щодо його зарахування до бюджету є суд, то світлокопія чи навпаки оригінал платіжного доручення не мають вирішального значення.

 

Матеріал по темі: «Особливості заповнення квитанції про сплату судового збору»

 

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

 

Повернення заяви про забезпечення доказів у зв`язку з несплатою судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів  у господарському судочинстві, якщо його суму не визначено законодавцем?

09 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №904/2404/18 (ЄДРСРУ № 92735129) досліджував питання щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів  у господарському судочинстві.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Об`єктами справляння судового збору у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, зокрема, позовні заяви та інші заяви, передбачені процесуальним законодавством; апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України тощо.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

При цьому ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними.

Водночас п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Так, у ГПК України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Отже, в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів.

Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява N 23805/94, 4 December 1995, § 36).

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".

Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб`єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.

Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання сплати судового збору в частині визначення ставок, які мають сплачувати суб`єкти справляння судового збору, законодавець запровадив в тому числі їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин.

ВАЖЛИВО: Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи щодо можливості застосування до даних правовідносин сторін аналогії закону або аналогії права.

Оскільки положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, суд дійшов правильного висновку щодо необхідності тлумачити норми права на користь особи, що звернулася з заявою про забезпечення доказів, адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.

Крім того, наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18.

ВИСНОВОК: Якщо спеціальним законом не визначено ставку судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському процесі, то суд не має права застосовувати аналогію закону або права (стосовно ставок в цивільному або адміністративному судочинстві), а суб’єкт звернення звільняється від обов’язку щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.

 

 Матеріал по темі: «Особливості сплати судового збору при «об’єднанні» декількох вимог немайнового характеру»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Особливості заповнення квитанції по сплаті судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості заповнення квитанції по сплату судового збору за подання апеляційної/ касаційної скарги

13 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду  в рамках справи № 910/4557/18 (ЄДРСРУ № 87559724) досліджував питання щодо особливостей заповнення квитанції по сплату судового збору за подання апеляційної/ касаційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.258 ГПК до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Згідно з ч.2 ст.260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст.258 цього Кодексу, застосовуються положення ст.174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (ч. 1 ст. 6 згаданого Закону).

Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Положеннями Інструкції встановлено вимоги про заповнення розрахункових документів.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладено в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, який обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Згідно з додатками 2, 8 до Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Положеннями п. 3.8. Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначено в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Необхідними реквізитами ідентифікації скарги є, зокрема, номер справи, у межах якої подається відповідна скарга, та дата судового акта, що оскаржується.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №914/1542/17, від 16.01.2019 у справі №905/1057/18, від 10.05.2018 у справі №613/372/16-ц, та ухвалах Верховного Суду від 26.03.2018 у справі №907/892/15, від 16.04.2018 у справі №922/3137/17, від 20.04.2018 у справі №910/12031/17,  від 21.02.2019 у справі №910/8880/18.

ВИСНОВОК: Вірним призначенням платежу є номер справи та орган, в межах якої(го) подається відповідна скарга, за яку сплачується судовий збір, та дата судового акта, що оскаржується.

Матеріал по темі: «Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір: «скасувати та зобов’язати прийняти рішення» – одна процесуальна вимога

Адвокат Морозов (судовий захист)

Резолютивна частина позовної заяви «про скасування/визнання нечинним та зобов’язання прийняти рішення/утриматися від вчинення дій» є однією процесуальною вимогою і оплачується одним судовим збором.

12 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/21330/18, адміністративне провадження №К/9901/28031/19 (ЄДРСРУ № 85613193) досліджував питання щодо особливостей сплати судового збору при «об’єднанні» декількох вимог немайнового характеру, а саме: «скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення»  та  «зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення» тощо.

З першу необхідно вказати, що про необхідність дослідження суті заявлених позовних вимог, які обкладаються судовим збором, а не лише врахування їх кількості, зазначено  у правовому висновку, викладеному  в постанові Верховного Суду України № 21-3944а16 від 14 березня 2017 року, який є аналогічним нижчезазначеному.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Системний аналіз частини першої статті 6 Закону України "Про судовий збір", частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

ВИСНОВОК: Процесуальна  вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою,  а  отже оплачується судовим збором як за ОДНУ вимогу немайнового/майнового характеру.   

Матеріал по темі: «Судовий збір: реквізити платіжки та надсилання її копії сторонам процесу»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір: реквізити платіжки та надсилання її копії сторонам процесу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надсилання квитанції судового збору іншим учасникам судового провадження.

20 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/588/18 (ЄДРСРУ № 82498791) досліджував питання обов’язковості надсилання квитанції судового збору іншим учасникам судового провадження.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Приписами частин 1, 2 ст.9 Закону № 3674 – VI судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 3.1. Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 7 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

З додатку 2 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Пунктом 3.8. Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги), а у випадку  апеляційної скарги є, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна апеляційна скарга та дата судового рішення, яке оскаржується.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом постанові по справі від 31.05.2018 року у справі № 922/496/17 (ЄДРСРУ № 74508787) та №905/1057/18 від 16 січня 2019 року (ЄДРСРУ № 79250066).

В той же час надання доказів надсилання (з описом вкладення) учасникам справи документу про сплату судового збору, нормами зокрема Господарського процесуального кодексу України не передбачено, а їх не надання не може бути підставою для повернення судом скарги заявнику, так як відсутність у іншого учасника справи доказів сплати судового збору заявником апеляційної скарги не впливає на вирішення спору по суті.

Аналогічну правову позицію викладено постановах Верховного Суду від 17.09.2018 у справі №927/95/18, та від 08.10.2018 у справі №927/626/17 та підтримано 20 червня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 923/588/18, де для запобігання надмірного формалізму  конкретизовано, що суд не позбавлений права зобов'язати сторону виконати вимоги ст. 259 ГПК України, зокрема, надіслати іншим учасникам справи копії доданих до апеляційної скарги документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення, а у випадку невиконання таких вимог суду - застосувати заходи процесуального примусу, які наведені у ст.ст. 131-135 ГПК України.

Матеріал по темі: «Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Докази сплати судового збору та перевірка його зарахування до державного бюджету

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові засади справляння судового збору та перевірки його зарахування до державного бюджету.

19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3788/18 (ЄДРСРУ № 80580169) досліджував питання відносно справляння судового збору та перевірки його зарахування до державного бюджету.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 6 Закон України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі.

Правовий аналіз частини першої статті 6 Закону України «Про судовий збір» дає підстави вважати, що судовий збір може бути сплачено з використанням як безготівкових або готівкових розрахунків через банківські установи, через ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України», інформаційно-платіжні термінали, встановлені у приміщеннях судів, інші комп'ютерні програми, в тому числі програмно-технічний комплекс «Клієнт казначейства - Казначейство», тощо.

Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Саме суд повинен перевірити, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містять відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені законом, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Таким чином, обов'язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, і неподання стороною вказаних судом виписок не може бути підставою для повернення апеляційної скарги, як такої, що не відповідає встановленим вимогам.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 760/4105/14-ц.

Більше того, необхідно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №800/473/17 (ЄДРСРУ № 72525464), викладену у постанові від 28.02.2018 р. щодо відсутності обов’язку заявника надавати суду оригінал платіжного доручення про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен виявляти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

Матеріал по темі: «Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору»

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов

Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язкові платіжні реквізити в квитанції про сплату судового збору: призначення платежу; дата прийняття судового акту, що оскаржується та номер справи.

16 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/1057/18 (ЄДРСРУ № 79250066) досліджував питання обов’язковості платіжних реквізитів на квитанції щодо сплати судового збору за звернення до суду.

Суть справи: Судом, при перевірці зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України за платіжним дорученням виявлено, що дата сплати та дата зарахування судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду передує даті винесення оскаржуваного судового рішення, а отже, не може вважатися належним доказом сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду.

При чому аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №  922/496/17 (ЄДРСРУ № 74508787).

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, основними засадами судочинства визначено, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно з частиною 3 статті 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються зокрема докази сплати судового збору.

Між тим, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №  3674 - VI (далі - Закон "Про судовий збір").

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду) за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду.

(!!!) Згідно з приписами частин 1, 2 статті 9 Закону "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (відповідно до частини 1 статті 6 Закону "Про судовий збір").

Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 3.1. Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

ВАЖЛИВО: З додатків 2, 8 до Інструкції вбачається, що одним із реквізитів платіжного доручення є "Призначення платежу", який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.

Пунктом 3.8. Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Необхідними реквізитами ідентифікації позовної заяви (заяви, скарги), а уданому випадку апеляційної скарги є, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна апеляційна скарга та дата ухвали апеляційного господарського суду, яка оскаржується.

ВИСНОВОК: Отже, з огляду на викладене, в контексті даних обставин справи, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується що, подана на усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги квитанція не є належним доказом сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, оскільки не містить інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга, та дату прийняття судового акту, що оскаржується, з огляду на що, з останньої не вбачається яка саме апеляційна скарга оплачується судовим збором.

Спробуємо розібратися….

По – перше: Необхідно одразу ж звернути уваги на декілька моментів:

1) рішення прийнято за конкретних обставин та відповідних доказів (квитанцій, платіжних доручень та таке ін.), тобто  «в контексті даних обставин справи»;

2) дата сплати судового збору передує даті прийняття рішення:  «дата сплати та дата зарахування судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду передує даті винесення оскаржуваного судового рішення»;

По- друге: Призначення платежу в платіжному доручені апелянта:  "Суд.збір за подан. до госп. суду апеляційної скарги на ухвалу суду, ТОВ "ХХХ", Донецький апеляційний го", а з матеріалів справи вбачається, що скарга подавалась до Східного апеляційного господарського суду…, а Східний апеляційний господарський суд був утворений на підставі Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах», в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Таким чином, платіжне доручення апелянта (від 06.09.2018р.) адресоване Донецькому апеляційному господарському суду, а враховуючи той факт, що з 29.12.2017 року такого суду не існує….то вказане не є формалізмом з боку суду!

Більше того, якщо порівняти реквізити зарахування судового збору, то вони відрізняються: наприклад Ідентифікаційний код отримувача Донецького апеляційного господарського суду є  № 37999649, а Східного апеляційного господарського суду № 37999654, рахунок отримувача у першого: 34310206082001, а у другого 34319206082002 і т.і.

По – третє: При формуванні платіжного доручення або сплаті судового збору on-line на офіційному сайті «Судова влада України» призначення платежу формується коректно та чітко вказує призначення платежу, наприклад: «*;101;232323232;Судовий збір, за позовом Іванов І.І., Східний апеляційний господарський суд»…однак все одно не містить інформації:  «про номер справи» та «дати прийняття судового акту, що оскаржується» (між тим ці дані обов’язково вказуються у апеляційній/касаційній скарзі)!

З урахуванням зазначеного, на погляд автора, досліджуємі судові рішення не відрізняються відповідним формалізмом, а покликані насамперед упередити, навіть не зловживання процесуальними правами, а жагу української «економії», а як відомо скупий платить…

Теги: судовий збір, дата прийняття судового акта, номер справи, призначення платежу, зарахування судового збору, квитанція, докази сплати, судова влада України, судова практика, Адвокат Морозов