Звернення стягнення на майбутній об`єкт нерухомості в примусовому порядку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості в примусовому порядку через органи виконавчої служби

26 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/10781/14-ц, провадження № 61-12891св24 (ЄДРСРУ № 123338283) досліджував питання щодо звернення стягнення на майбутній об`єкт нерухомості в примусовому порядку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від  02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону № 1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено, що звернення  стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

(!) Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (абзац перший частини другою статті 48 Закону № 1404-VIII).

Згідно частини третьої, четвертої статті 50 Закону № 1404-VIII уразі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Слід враховувати, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 200/22329/14-ц.

Крім того, не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу.

Аналогічні  висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22). 

(!) Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Арешт на подільний об`єкт незавершеного будівництва накладається з урахуванням особливостей, визначених абзацами другим - п`ятим частини першої цієї статті.

Втім висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду у висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19).

При цьому, в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Однак, передбачена ЦПК України можливість звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, не звільняє стягувача або державного чи приватного виконавця від необхідності доказування обставин, на які вони посилаються (03 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 308/2675/20,  провадження № 61-16199св20)

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону № 1404-VIII є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20), від 29 лютого 2024 року у справі № 309/3522/22 (провадження № 61-12925св23).

При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВИСНОВОК: Отже, для звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець повинен: 1) вживати визначені Законом № 1404-VIII заходи щодо примусового виконання виконавчого документу та 2) дотримуватися алгоритму звернення до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, який визначений частинами третьою, четвертою статті 50 Закону № 1404-VIII.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Товарознавча експертиза для визначення цілісності майна, що передане на відповідальне зберігання»
 

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

(Не)можливість оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: можливість / неможливість оскарження в апеляційному порядку ухвали окремо від рішення суду першої інстанції, яка не передбачена Кодексом

21 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 806/5175/14, провадження № 11-227апп24 (ЄДРСРУ № 123283346) досліджувала питання щодо можливості / неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, яка не передбачена статтею 294 КАС України, зокрема ухвали про відмову в задоволенні клопотання про поновлення провадження у справі.

Стаття 293 КАС України містить застереження щодо неможливості  оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку, передбаченому статтею 294 КАС України. Зокрема, оскаржувана позивачем у цій справі ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не міститься в переліку, визначеному у статті 294 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.

Установлення процесуальним законом заборони (обмеження) щодо окремого оскарження ухвал, не передбачених статтею 294 КАС України, спрямоване на відстрочення реалізації права на апеляційне оскарження з питань, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору, і має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду.

Окремо КАС України визначає випадки, коли ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню в будь-який спосіб (наприклад, частина дев`ята статті 29, частина друга статті 188 КАС України).

Водночас статтею 320 КАС України встановлені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, ця стаття надає суду апеляційної інстанції повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які можуть бути окремо оскаржені від рішення суду та перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Переліку ухвал, які одночасно відповідають двом зазначеним вимогам, КАС України не встановлює, оскільки серед передбачених статтею 294 цього Кодексу ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є як ухвали, що перешкоджають провадженню у справі: (1) щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), 2) відмови у відкритті провадження у справі, 3) зупинення провадження у справі, 4) залишення позову (заяви) без розгляду тощо), так і ухвали, які провадженню у справі не перешкоджають: (щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; призначення експертизи; визначення розміру судових витрат; роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення тощо).

Крім того, у статті 237 КАС України закріплене диспозитивне право кожного учасника справи звернутися до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, що в силу статей 166, 241 та 248 КАС України створює імперативний припис для суду розглянути таке клопотання. Тому беззаперечним є те, що наслідки розгляду такого клопотання впливають на можливість подальшого розгляду справи.

У визначеному статтею 294 КАС України переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі, яка безспірно перешкоджає подальшому провадженню у справі, проте відсутня ухвала суду про відмову в поновленні провадження у справі, постановлена відповідно до статті 237 КАС України.

Водночас суть та правові наслідки ухвали про відмову в поновленні провадження у справі дають підстави для висновку, що така ухвала так само перешкоджає подальшому руху справи та впливає на строки її розгляду, оскільки у такому випадку продовжує свою дію ухвала про зупинення провадження у справі.

Про значущість впливу на процесуальні права учасника процесу ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, вказують і передбачені статтею 320 КАС України підстави для скасування таких ухвал, до яких належать неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, виходячи з логічного тлумачення указаних процесуальних норм слід акцентувати увагу на тому, що саме від належно встановлених обставин у питанні поновлення провадження у справі і залежить дотримання судом права на справедливий суд.

Отже, тлумачення статті 294 КАС України стосовно оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду має відбуватися з урахуванням того, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі, та можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Стаття 6 Конвенції, проголошуючи право на справедливий суд, указала його складовою розгляд справи упродовж розумного строку. Реалізація цього елемента права на справедливий суд знайшла своє відображення у приписах статті 2 КАС України щодо завдань та основних засад адміністративного судочинства, яка, визначаючи завдання адміністративного судочинства, передбачила необхідність своєчасного вирішення судом спорів.

Повертаючись до поставленого у цій справі питання, варто зазначити, що приписи статті 237 КАС України покликані, зокрема ,захищати одну зі складових права на справедливий суд - дотримання розумного строку розгляду судової справи.

Відповідаючи на питання можливості відновлення порушеного права цього компоненту справедливого суду в ході перегляду судового рішення по суті судом апеляційної інстанції, необхідно констатувати, що такої можливості суд апеляційної інстанції не має через темпоральний характер цієї категорії.

У зв`язку із цим установлені обмеження щодо окремого апеляційного оскарження ухвали про відмову поновити провадження у справі є непропорційними праву сторони процесу на справедливий суд.

(!!!) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що процесуальні ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, є такими, що впливають на строк розгляду справи та, відповідно, належать до переліку ухвал, апеляційний перегляд яких повинен здійснюватися задля перевірки дотримання права учасника процесу на справедливий суд.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає принципу верховенства права, практиці ЄСПЛ та статті 6 Конвенції, оскільки в цьому випадку тривале невирішення справи Конституційним Судом України, до вирішення якої було зупинено відповідне провадження у справі, призводить до обмеження права на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не відповідає статті 8 Конституції України та статті 13 Конвенції в частині надмірної тривалості розгляду справи, яка не відповідає вимозі «розумного строку», і унеможливлює ефективний засіб юридичного захисту.

Вирішуючи правову проблему щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі окремо від рішення суду, з метою дотримання статті 6 Конвенції щодо розгляду справи в розумні строки та основних засад (принципів) адміністративного судочинства, таких як верховенства права, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумність строків розгляду справи (частина третя статті 2 КАС України), Велика Палата Верховного Суду висновує, що така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, неможливо.

Правовий ВИСНОВОК  Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права: Велика Палата Верховного Суду щодо застосування статей 237, 293 і 294 КАС України висновує наступне. Ухвали суду першої інстанції, які відсутні в переліку статті 294 КАС України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі й особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

 

 

Матеріал по темі: «Правовий висновок (позиція) Верховного суду»

 

 

 

Теги: апеляційний перегляд, скарга, позов, строки на оскарження, позивач, відповідач, судове рішення, захист прав, судове засідання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Відкриття провадження у справі про банкрутство = податкова перевірка

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової податкової перевірки банкрута

04 вересня 2024 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/2504/22 (ЄДРСРУ № 122428661) досліджував питання щодо наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство як безумовної підстави для проведення позапланової податкової перевірки банкрута.

Відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до правового висновку, що викладений у наведеній постанові Верховного Суду від 31.08.2022 № 921/574/20, відокремлений підрозділ ДПС України є органом виконавчої влади й може бути стороною в судовому процесі.

Стаття 78 ПК України визначає порядок та підстави проведення документальних позапланових перевірок. Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

ВАЖЛИВО: Тобто, відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової перевірки платника податків згідно із приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Суб`єктом документальної перевірки з боку контролюючого органу також може бути платник податку, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство (підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України), за деякими особливостями у правовому регулюванні, що настають для такого платника податку з відкриттям провадження у справі про банкрутство та визнанням юридичної особи-боржника банкрутом.

У межах проведення такої перевірки у платника податку виникає обов`язок надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 ПК України).

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності); відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки (пункт 85.4 статті 85 ПК України).

(!) Крім того, податковий орган має право звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом (підпункт 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Відтак, кінцевою метою здійснення перевірки контролюючим органом в порядку  підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України є, зокрема, повне та достовірне формування грошових вимог податкових органів до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. За результатами такої перевірки можуть бути виявлені, зокрема, ознаки фіктивного банкрутства, встановлення недоброчесної поведінки як боржника так і кредиторів, що суперечить меті та принципам процедур банкрутства.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до пункту 184.1 статті 184 ПК України анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку, і відбувається у разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Тобто, юридична особа втрачає статус платника податків, коли господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію банкрута.

Відповідно до частини другої статті 65 КУзПБ, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна або майно не виявлено чи відсутнє, господарський суд постановляє ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - банкрута, а також власнику майна.

Ліквідація боржника - це припинення існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.

Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами розгляду яких суд приймає ухвалу про ліквідацію боржника та закриття провадження у справі.

Отже, Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення.

Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі №904/9631/15, від 27.10.2020 у справі № 28/29-б-43/212-2012).

Разом з тим, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є судовим актом, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, але також підсумовує хід процедури банкрутства та закриває провадження у справі про банкрутство. В зв`язку з цим, у підсумковому засіданні суду необхідно дати оцінку в цілому здійсненій процедурі банкрутства.

ВИСНОВОК: Отже, відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової перевірки платника податків згідно із приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

 

  

Матеріал по темі: «Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство»

 

 

 

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Право податкового органу на оскарження рішень суду у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право податкового органу, який не набув статусу учасника справи у справі про банкрутство на оскарження рішень суду першої інстанції

04 вересня 2024 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/2504/22 (ЄДРСРУ № 122428661) досліджував питання щодо права податкового органу, який не набув статусу учасника справи у справі про банкрутство на оскарження рішень суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Процедура банкрутства характеризуються специфічним складом учасників (відмінним від складу учасників позовного провадження), кожен з яких наділяється особливим процесуальним правами та обов`язками (в тому числі на апеляційне та касаційне оскарження), що зумовлено характером відносин неплатоспроможності, особливостями провадження у справах про банкрутство, застосуванні притаманних такому провадженню способів захисту її суб`єктів, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Порядок оскарження судових рішень у процедурах банкрутства врегульовано статтею 9 КУзПБ (перша група судових рішень), а для спорів, які вирішуються в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ - статтями 255, 287 ГПК України. Використання процесуального фільтру, закріпленого у частині 1 статті 293 ГПК України, узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Положення частини 1 статті 287 ГПК України визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

За приписами частини 4 вказаної статті особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

(!!!) Суб`єктний склад учасників господарського процесу за Господарським процесуальним кодексом України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Згідно зі статтею 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Зокрема, сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19.

Згідно правової позиції Верховного Суду (яка викладена, зокрема, у постановах від 24.01.2023 у справі № 908/1974/21, від 08.08.2023 у справі №908/1277/21) у податкового органу, який не є кредитором у справі, відсутнє право на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, відкритій у загальному порядку за заявою кредитора.

Аналізуючи викладену правову позицію Верховного Суду, слід виснувати, що податковий орган, який не набув статусу учасника справи (насамперед статусу кредитора, але не виключно) має право на оскарження ухвали суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, ліквідацію банкрута та закриття провадження у справі виключно за умови доведення ним факту прийняття такого судового рішення про його (податкового органу) права та (або) обов`язки.

Не маючи статусу учасника у справі про банкрутство скаржник позбавлений процесуального права оскарження судових рішень, водночас, пунктом 4 частини 1 статті 287 ГПК України передбачено, що, зокрема, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

ВИСНОВОК: Отже, податковий орган, який не набув статусу учасника справи має право на оскарження ухвали суду першої інстанції 1) про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, 2) ліквідацію банкрута та 3) закриття провадження у справі виключно за умови доведення ним факту прийняття такого судового рішення про його (податкового органу) права та (або) обов`язки.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження податковим органом ухвали про банкрутство платника податків»

 

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Анулювання паспорту прив`язки при встановленні тимчасових споруд

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави для анулювання паспорта прив`язки при встановленні тимчасових споруд 

22 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 260/4391/21, адміністративне провадження № К/990/8165/23 (ЄДРСРУ № 123241586) досліджував питання щодо підстав для анулювання паспорта прив`язки при встановленні тимчасових споруд. 

Положеннями частини четвертої статті 28 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VI) визначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, тобто Мінрегіоном.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, в тому числі і отримання паспорта прив`язки тимчасових споруд та умови анулювання дії паспорту прив`язки тимчасових споруд, визначено Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21 жовтня 2011 року (далі також Порядок № 244).

Відповідно до пункту 1.7 цього нормативного документа, розміщення окремих ТС здійснюється згідно з цим Порядком.

Пунктом 2.1 Порядку № 244 визначено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1).

Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункт 2.7 Порядку № 244).

Згідно із пунктом 2.10 цього Порядку, паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 2.11 Порядку № 244, паспорт прив`язки включає: схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.26. дія паспорта прив`язки ТС анулюється за таких умов:

недотримання вимог паспорта прив`язки ТС при її встановленні;

невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки ТС;

надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив`язки ТС.

Слід також вказати, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. 

ВИСНОВОК: Отже, недотримання вимог паспорта прив`язки при встановленні ТС є підставою для анулювання паспорта прив`язки органом, який його видав.

В той же час, орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями  на зміну або скасування свого рішення ненормативного правового акту виданого виконавчим органом місцевого самоврядування, оскільки таке рішення може прийняти виключно суд.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Ненормативні  правові акти місцевого самоврядування не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання»
 

 

#орган_місцевого_самоврядування, #скасування_акту, #рішення_виконавчого_органу, #місцева_рада, #робочий_орган, #Верховний_суд, #судовий_захист, #Адвокат_ Морозов