Необізнаність про смерть спадкодавця, як підстава для поновлення строку прийняття спадщини

Адвокат Морозов (судовий захист)

Незнання спадкоємцем про факт смерті спадкодавця може бути поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини

16 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/16540/20, провадження № 61-6761св22 (ЄДРСРУ № 113035744) досліджував питання щодо необізнаності про смерть спадкодавця, як підстава для поновлення строку прийняття спадщини.

У своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 Верховний Суд вже викладав правовий висновок з приводу того, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів різних судових палат Касаційного цивільного суду, дотримуючись підходу, що у питаннях визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини, поважними причинами пропуску встановленого законом строку є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення відповідних дій, у своїх постановах від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц дійшов висновку, що судом, зокрема, не може бути визнана поважною така причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як необізнаність особи про відкриття спадщини - якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Умовою звернення особи із заявою про прийняття спадщини є відповідність цієї особи вимогам, встановленим у Книзі шостій ЦК України. У ЦК України (або інших нормативних актах) жодним чином не сказано, що потенційний спадкоємець має моніторити життя та здоров'я спадкодавця (як за законом, так й за заповітом). Отже, сама по собі обізнаність спадкоємця про факт смерті спадкодавця не визначена законом як умова виникнення його права на прийняття ним спадщини - у даному випадку цією умовою є факт смерті спадкодавця як такий.

(!!!) Спадкодавець не є «майном» чи «активом» спадкоємців, яким вони по аналогії із дією принципу «власність зобов'язує» мають цікавитись життям спадкодавця так само як і станом власного майна (активів). Законодавство, у тому числі спадкове, наділяє осіб інструментами реагування на певні взаємостосунки між ними, які можуть знаходити своє вираження у реалізації волі спадкодавця щодо спадкоємців та сприйнятті цієї волі останніми (заповіт, усунення від права на спадкування, відмова від прийняття спадщини, відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи тощо), але у широкому розумінні не формує ці стосунки (правовідносини) між особами, не обмежує характер цих стосунків (правовідносин) та не встановлює особам рамки цих стосунків (правовідносин). Зокрема, спадкоємцями можуть бути як особи, які проживали із спадкодавцем (мали тісні родинні зв'язки), так і ті, що не проживали з ним, або взагалі не були пов'язані родинними зв'язками (у тому числі юридичні особи при спадкуванні за заповітом).

Не вбачається підстав говорити про виконання вимог статті 24 Конституції України в умовах формування судової практики, коли один спадкоємець обізнаний про виникнення у нього права спадкування (знає про смерть спадкодавця та відкриття спадщини) та обов'язків, які випливають з цього права та норм ЦК України (у тому числі щодо оформлення спадкових прав) здійснює реалізацію свого права, а інший спадкоємець, який навіть не знає про виникнення у нього такого права, а відтак і про дію зобов'язань, які покладаються на нього ЦК України у зв'язку із оформленням спадщини, дізнавшись про таке право поза межами встановленого законом шестимісячного строку позбавляється взагалі можливості реалізувати своє право.

(!) Також відсутнє логічне пояснення того, чому незнання про заповіт є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а незнання про подію, яка взагалі є підставою для спадкування як за заповітом, так і за законом - ні.

У ситуації, коли спадкоємець не знає про факт смерті спадкодавця та виникнення у нього певних обов'язків у разі свідомого прийняття або відмови від прийняття спадщини, дії будь-якого іншого спадкоємця, який вживає заходів для того, щоб зазначений спадкоємець і не міг дізнатися про відповідний факт з метою усунення його від спадкування, мають ретельно вивчатися судами, а узагальнений висновок про те, що не знання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, перетворюється на підставу зняття з суду обов'язку відповідного дослідження обставин справи та інструмент потурання судом такій недобросовісній особі у порушенні вимоги правових норм, зокрема статті 13 ЦК України. А відтак, такий підхід не відповідає завданню суду, викладеному у частині першій статті 2 Закону про судоустрій.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини суд має виходити з того, що відсутність обізнаності про законні підстави виникнення відповідного права та, як наслідок, початку строку його реалізації, передбаченого законом, за своєю суттю є умовою, яка виключає можливість реалізації цього права, а тому дійсно відсутні підстави говорити, що це є обставина, яка створює об'єктивні, непереборні або істотні труднощі у поданні заяви про прийняття спадщини. Об'єктивні, непереборні або істотні труднощі можуть виникати у спадкоємця, який знає про факт смерті спадкодавця, у зв'язку з чим знає (має знати) про наявність у нього певного строку для прийняття його спадщини, але зіштовхується з певними обставинами, які йому заважають це зробити. У цьому випадку суд оцінює характер цих обставин. Незнання ж про смерть спадкодавця - це не факт, який підтверджує відповідні труднощі, а факт, який за своєю суттю вказує на неможливість подання заяви про прийняття спадщини до моменту, коли особа дізнається про смерть спадкодавця.

Не можна застосовувати відповідальність у вигляді позбавлення права отримати спадщину за невиконання умови закону (подання заяви про прийняття спадщини у встановлений строк) до особи, яка не знала про виникнення обставини, яка передбачає виникнення у неї такого права на отримання спадщини та обов'язку вчинити певні дії для цього. Простіше кажучи - не можна не виконати те, про що навіть не знав.

А тому є безпідставним та таким, що не виконує завдання Конституції України, ЦК України та судочинства підхід, що незнання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини та ототожнення цього факту із об'єктивними, непереборними або істотними труднощами у поданні цієї заяви.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає необхідним відступити від зазначеного висновку щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України у контексті добросовісної необізнаності спадкоємця про смерть спадкодавця, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц та передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

ВИСНОВОК (попередній): Незнання спадкоємцем про факт смерті спадкодавця, у тому числі через приховування цього факту від спадкоємця іншими спадкоємцями, може бути поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, якщо цей необізнаний спадкоємець діє добросовісно та з моменту отримання інформації про смерть спадкодавця у розумні строки (які не повинні перевищувати шести місяців) звертається до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

 

Матеріал по темі: «Чи вправі Кабмін визначати інші правила щодо строку прийняття спадщини?»

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Судова повістка телефонограмою або смс-повідомленням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальна (не)можливість сповіщення учасника судового провадження про розгляд справи телефонограмою або смс-повідомленням

03 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/24240/21, провадження № 61-668св23 (ЄДРСРУ № 110749269) та від 31 травня 2023 року у справі № 523/11814/17, провадження № 61-12983св22 (ЄДРСРУ № 111251209) досліджував питання щодо сповіщення про судовий розгляд справи телефонограмою або смс-повідомленням.

Згідно із частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема, мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Повідомлення учасників справи телефонограмою про розгляд справі не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року у справі № 379/1296/18, провадження № 61-10167св20, від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, провадження № 61-19082св20, від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17, провадження № 61-18689св21, від 05 квітня 2023 року у справі № 545/1103/20, провадження № 61-17914св21 (ЄДРСРУ № 110111268).

При цьому повідомлення заявника через офіційний веб-сайт судової влади України у цьому випадку не є належним повідомленням про розгляд справи, оскільки її зареєстроване місце проживання відоме (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 521/4328/16-ц (провадження № 61-2133св22), від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17 (провадження № 61-18689св21).

Окрім цього, надіслання судом судової повістки у виді смс-повідомлення на мобільний номер телефону не вважається належним повідомленням відповідача про розгляд справи, передбаченим для такої ситуації законом.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 666/6309/13-ц (провадження № 61-1121св22), від 10 листопада 2022 року у справі № 440/222/19 (провадження № 61-8993св22), від 31 січня 2023 року у справі № 693/812/21 (провадження № 61-11611св22) та 08 травня 2023 року у справі № 201/9898/19, провадження № 61-12531св22 (ЄДРСРУ № 110749236).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У § 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України», від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, так принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилалися рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції.

За таких обставин, коли порушено принцип рівності сторін, право на справедливий суд, оскаржуване рішення суду підлягає безумовному скасуванню з направленням справи на новий розгляд, адже висновки по суті спору є передчасними, зроблені з порушенням принципів змагальності та рівності учасників справи.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, зробленими у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19 (провадження № 61-3263св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 174/814/19 (провадження № 61-18381св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 638/1020/21 (провадження № 61-6025св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 521/1825/21 (провадження № 61-4382св22).

ВИСНОВОК: Телефонограма або смс-повідомлення не є належним засобом повідомлення сторони про розгляд справи, а отже прийняте судове рішення, за наслідками розгляду справи, підлягає скасуванню з підстав процесуального порушення права на захист.

 

Матеріал по темі: «Судова повістка на електронну адресу або на мобільний телефон»

 

 

Теги: судова повістка, вручення судової повістки, закінчення терміну зберігання, інші причини не вручення поштового відправлення, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору про стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки

01 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/925/21, провадження № 61-6085св22 (ЄДРСРУ №111251205) досліджував питання щодо підсудності спору про стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки.

Критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

(!!!) Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Предметом позову у справі є стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки.

Незважаючи на те, що фактично між сторонами у справі виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, однак покупець) обов`язався купити частку в статутному капіталі ТОВ, як визначено в комерційній пропозиції, а тому цей договір стосується набуття корпоративних прав і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Те, що позивач звернувся з позовом у цій справі як фізична особа не спростовує характеру правовідносин, які стосуються набуття корпоративних прав.

Таким чином, спір у цій справі виник з приводу реалізації сторонами своїх корпоративних прав як учасників товариств.

ВИСНОВОК: Спір, пов`язаний з управлінням юридичною особою її найвищим керівним органом та реалізацією особами, які є або вважають себе учасниками юридичної особи їх повноважень, є корпоративним спором і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Подібні правові висновки щодо юрисдикції спору у аналогічних спірних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 917/1887/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2022 року у справі № 527/51/21 (провадження № 61-7432св21).

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Чи вправі Кабмін визначати інші правила щодо строку прийняття спадщини?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зупинення перебігу строку на прийняття спадщини та можливість в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з дня відкриття спадщини і протягом якого відповідно до ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у з`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, та у подальшому неодноразово продовжувався і триває до сьогодні.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 28.02.2022 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» установлено, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Однак, Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 676/47/21 дійшов висновку, що законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як "зупинення перебігу строку на прийняття спадщини" та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини, а пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 164 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню. Даний висновок в силу положень частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає врахуванню іншими судами при застосуванні таких норм права.

Більше того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22) зазначено, що «у доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі) (див. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків: ЕКУС, 2020. - С. 45). Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див. рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див. постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), Великою Палатою Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20).

Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року в справі № 490/7071/16-ц (провадження № 61-25815св18)».

Тлумачення зазначених вище норм ЦК України, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що: правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною радою України і є основним актом цивільного законодавства України.

Строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (ст. 1270, 1272 ЦК України), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;

ВИСНОВОК: Отже, п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить ст. 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

 

Матеріал по темі: «Прийняття спадщини із-за кордону»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Прийняття спадщини із-за кордону

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перебування спадкоємця за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини

13 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/13549/21, провадження № 61-562св23 (ЄДРСРУ № 110255544) досліджував питання щодо перебування спадкоємця за межами країни не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

(!!!) Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до ч.6 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Згідно зі статтею 38 цього ж закону, на консульські установи України серед іншого також покладений обов`язок видавати свідоцтва про право на спадщину.

Так, спеціальний механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України встановлений Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року №142/5/310 «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України». За зверненням громадянина України консул (або уповноважений секретар із консульських питань) засвідчує справжність підпису на заяві про прийняття спадщини, проставляє на заяві свій підпис та гербову печатку, після чого спадкоємець повинен направити заяву в Україну засобами міжнародного поштового зв`язку. Таким чином, громадянам України немає необхідності виїжджати з країни свого постійного проживання та повертатися в Україну для прийняття спадщини (підпункт 3.13 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України та пункт 3.23 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства України від 22 лютого 2012 року №296/5).

Крім цього, пунктом 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.

У екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини (пункт 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Таким чином, законодавство України передбачає альтернативні варіанти процедури прийняття спадщини, що спрощує процес реалізації прав спадкоємців.

ВИСНОВОК: Саме по собі проживання спадкоємця за межами України (без доведення поважності інших причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини + відсутність доказів про неможливості з`явитись до консульської установи України або до дипломатичного представництва України за кордоном) не може вважатись поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

 

Матеріал по темі: «Кому подати заяву про прийняття спадщини, якщо заявник за знаходиться за кордоном?»

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Суб`єкт подання заяви про перегляд заочного рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: виключно відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення, а не інші особи, які беруть участь у справі

08 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 179/1354/13-ц, провадження № 61-21132св21 (ЄДРСРУ № 108959778) досліджував питання щодо можливості перегляду заочного рішення лише за заявою відповідача, а не третьої особи.

З першу слід вказати, що відповідно до статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Стаття 287 ЦПК України встановлює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Частинами третьою і четвертою вказаної статті передбачено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Зазначений порядок є спеціальним і представляє окрему стадію судового процесу, дотримання якої для відповідача є обов`язковим.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року, справа № 202/1650/19 (ЄДРСРУ № 93505524).

Таким чином, згідно з вимогами частини першої статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто персоніфікованим суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 161/21418/13-ц (провадження № 61-15982св18, ЄДРСРУ № 84211179) від 17 червня 2020 року у справі № 450/1547/18 (провадження № 61-4507св19).

ВИСНОВОК: Суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

 

Матеріал по темі: «Порядок перегляду заочного рішення»