Прийняття спадщини за фактом спільного проживання разом з спадкодавцем

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Прийняття спадщини за фактом спільного проживання разом з спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкування)

23 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/15535/23, провадження № 61-16532св24 (ЄДРСРУ № 131196235) досліджував питання щодо прийняття спадщини за фактом спільного проживання разом з спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга на спадкування).

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

(!) Отже, необхідною умовою встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем  є доведеність факту постійного проживання позивачки і спадкодавця в одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Слід відмітити, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними   і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом    (див.: постанову Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18)).

Верховний суд наголошує, що показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років на момент відкриття спадщини.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16.

При цьому, про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

ВИСНОВОК: До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

 

 

 

Матеріал по темі: «Спадкові справи: окреме чи позовне провадження»

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Компенсація (відшкодовування) спадкоємцями витрат на поховання спадкодавця

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості та порядок компенсації (відшкодовування) спадкоємцями витрат на поховання спадкодавця

28 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 331/727/24, провадження № 61-3656св25 (ЄДРСРУ № 127788469) досліджував питання щодо компенсації (відшкодовування) спадкоємцями витрат на поховання спадкодавця.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно зі статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 Закону «Про поховання та похоронну справу»).

(!!!) Спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (частина перша статті 1232 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 1273 ЦК України, батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок відшкодовувати витрати на поховання спадкодавця не є елементом складу спадщини, тому при його виконанні не застосовується положення статей 1281, 1282 ЦК України, що визначення пред`явлення кредитором свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину та обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

ВИСНОВОК: Тобто здійснення оплати поховання спадкодавця спадкоємцем або іншою особою породжує недоговірне зобов`язальне правовідношення, в якому кредитором виступає особа, котра понесла відповідні витрати, боржником - спадкоємець, який прийняв спадщину.

Подібні правові висновки щодо обов`язку спадкоємців відшкодувати витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на поховання спадкодавця викладено у постановах Верховного Суду: від 02 листопада 2021 року у справі № 409/656/19 (провадження № 61-3020св21) від 17 травня 2023 року у справі № 756/7001/20 (провадження № 61-10102св22).

 

 

 

Матеріал по темі: «Скасування рішення органу місцевого самоврядування після посвідчення заповіту та смерті заповідача»

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, як поважна причина для прийняття спадщини

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини

26 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24 (ЄДРСРУ № 120396086) досліджувала питання щодо необізнаності спадкоємця про наявність заповіту, як поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.

У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно.

(!!!) З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

ВИСНОВОК: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, якщо особа вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця), проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом

  

 

 

Матеріал по темі: «Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини»

 

 

 

 

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Визнання заповіту недійсним: початок перебігу позовної давності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: початок перебігу позовної давності у судових спорах про визнання заповіту недійсним

20 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 465/4217/14, провадження № 61-5804св23 (ЄДРСРУ № 120065558) досліджував питання щодо початку перебігу позовної давності у судових спорах про визнання заповіту недійсним.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що: «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

(!!!) Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Право на пред`явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача, і тільки з часу відкриття спадщини заповіт можна оспорити, вступивши у спадкові правовідносини, з чим пов`язується набуття особою статусу заінтересованої особи. Будь-які права та обов`язки спадкоємців, або осіб, які вважають, що їхні права порушуються заповітом, чи осіб, на користь яких зроблено заповідальне розпорядження, виникають лише після смерті заповідача, тобто розпорядження набувають юридичної сили не з часу посвідчення заповіту, а з моменту відкриття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року в справі № 493/1102/17-ц (провадження № 61-2485св19)).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Тлумачення частини першої та п`ятої статті 261 ЦК свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення частини п`ятої статті 261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18)).

Аналіз частини першої статті 261 ЦК України свідчить, що законодавець не пов`язує початок перебігу позовної давності із проведенням експертизи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року в справі № 761/4564/19 (провадження № 61-7082св23)).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частина друга статті 1220 ЦК України).

ВИСНОВОК: Верховний суд зауважує, що початок перебігу позовної давності за вимогою про визнання заповіту недійсним не може початися раніше ніж з наступного дня після відкриття спадщини.

  

 

Матеріал по темі: «Підстави для зміни черговості у спадкуванні за законом»

Мінус одна поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини для спадкоємців за законом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Необізнаність про наявність заповіту, як поважна причина пропуску строку для прийняття спадщини для осіб, які не є спадкоємцями за законом

21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/5757/23, провадження № 61-13557св23 (ЄДРСРУ № 117373795) досліджував питання щодо необізнаності про наявність заповіту, як поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини для осіб, які не є спадкоємцями за законом.

Усталеною є практика Верховного Суду, згідно з якою необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Однак це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Тому необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом.

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) зробив висновок, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання спадкоємцем першої черги за законом заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, через те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.

Тому Верховний Суд у наведеній справі дійшов висновку, що незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом, і відсутність відомостей про існування заповіту ніяким чином не впливала на його волевиявлення щодо подання заяви про прийняття спадщини за законом.

Касаційний суд, з урахуванням меж касаційного перегляду, самостійно позбавлений можливості ухвалити рішення у цій справі, без відступу від висновку, викладеному у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22 (провадження № 61-4394св23).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норм права (частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України, частини третьої статті 1272 ЦК України), викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, та зробити висновок про те, що:

«необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

однак це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

тому необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом».

 

 

Матеріал по темі: «Позовні вимоги до державного нотаріуса чи державної нотаріальної контори?»

 

 

 

  

Теги: спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт, як поважна причина пропуску строку на прийняття спадщини 

19 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 570/5553/19, провадження № 61-20213 св 21 (ЄДРСРУ № 112369970) та від 09 жовтня 2023 року у справі № 671/208/22, провадження № 61-8385св23 (ЄДРСРУ №  114020974) досліджував питання щодо поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини, як неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт. 

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. 

Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності. 

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. 

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. 

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. 

Отже, за змістом наведених нормативних актів нотаріус або уповноважена особа органу місцевого самоврядування має вжити заходів із повідомлення спадкоємців про заповіт саме у межах строку для прийняття спадщини, проте, як встановлено у межах розгляду цієї справи, такі дії не були вчинені взагалі, що об`єктивно позбавило позивача можливості подати заяву до нотаріальної контори у встановлений законом строк. 

Завданням цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». 

(!!!) Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. 

При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. 

Указане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17. Ця судова практика залишається незмінною й у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, провадження № 61-38298св18 та багатьох інших. 

ВИСНОВОК: Неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт свідчить про те, що спадкоємець не знав про нього, а отже є всі підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Ця судова практика стала тривалий час і незмінна, висловлена Верховним Судом України у постановах: від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, і у подальшому підтримана Верховним Судом у постановах: від 26 липня 2021 року у справі №405/7058/19 (провадження № 61-18000св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21).

 

Матеріал по темі: «Звернення спадкоємця до суду передує отримання відмови у нотаріуса»

 

 

Теги:  спадок, спадкоємець, наследство, строк на прийняття спадщини, порушення строку, додатковий строк для прийняття спадщини, заява, нотаріус, суд, поважні причини пропуску, заповіт, завещание, спадкування за законом, частки спадщини, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов