Судова повістка телефонограмою або смс-повідомленням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальна (не)можливість сповіщення учасника судового провадження про розгляд справи телефонограмою або смс-повідомленням

03 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/24240/21, провадження № 61-668св23 (ЄДРСРУ № 110749269) та від 31 травня 2023 року у справі № 523/11814/17, провадження № 61-12983св22 (ЄДРСРУ № 111251209) досліджував питання щодо сповіщення про судовий розгляд справи телефонограмою або смс-повідомленням.

Згідно із частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема, мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Повідомлення учасників справи телефонограмою про розгляд справі не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року у справі № 379/1296/18, провадження № 61-10167св20, від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, провадження № 61-19082св20, від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17, провадження № 61-18689св21, від 05 квітня 2023 року у справі № 545/1103/20, провадження № 61-17914св21 (ЄДРСРУ № 110111268).

При цьому повідомлення заявника через офіційний веб-сайт судової влади України у цьому випадку не є належним повідомленням про розгляд справи, оскільки її зареєстроване місце проживання відоме (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 521/4328/16-ц (провадження № 61-2133св22), від 15 червня 2022 року у справі № 369/9386/17 (провадження № 61-18689св21).

Окрім цього, надіслання судом судової повістки у виді смс-повідомлення на мобільний номер телефону не вважається належним повідомленням відповідача про розгляд справи, передбаченим для такої ситуації законом.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 666/6309/13-ц (провадження № 61-1121св22), від 10 листопада 2022 року у справі № 440/222/19 (провадження № 61-8993св22), від 31 січня 2023 року у справі № 693/812/21 (провадження № 61-11611св22) та 08 травня 2023 року у справі № 201/9898/19, провадження № 61-12531св22 (ЄДРСРУ № 110749236).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У § 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України», від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, так принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилалися рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції.

За таких обставин, коли порушено принцип рівності сторін, право на справедливий суд, оскаржуване рішення суду підлягає безумовному скасуванню з направленням справи на новий розгляд, адже висновки по суті спору є передчасними, зроблені з порушенням принципів змагальності та рівності учасників справи.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, зробленими у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 761/38886/19 (провадження № 61-3263св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 174/814/19 (провадження № 61-18381св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 638/1020/21 (провадження № 61-6025св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 521/1825/21 (провадження № 61-4382св22).

ВИСНОВОК: Телефонограма або смс-повідомлення не є належним засобом повідомлення сторони про розгляд справи, а отже прийняте судове рішення, за наслідками розгляду справи, підлягає скасуванню з підстав процесуального порушення права на захист.

 

Матеріал по темі: «Судова повістка на електронну адресу або на мобільний телефон»

 

 

Теги: судова повістка, вручення судової повістки, закінчення терміну зберігання, інші причини не вручення поштового відправлення, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

Чому у Держави є тільки права, а у Громадянина (народу) лише обов’язки?

Морозов Євген, адвокат

«Я б хотів , щоб надлишкові і громіздкі закони об'єднали в один корпус і зробили більш ясними і короткими» .

Едуард VI , король Англії

(1537-1553)

  

На мій погляд, під час винесення рішення Верховним судом України від 23 березня 2016 року по адміністративній справі № 21-4543а15 виникла дуже суперечлива правова позиція (колізія), яка вносить відповідний дисбаланс у відносинах Громадянина і Держави.

Фабула справи: Управління пенсійного фонду звертається в суд з позовними вимогами до відповідного Управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення арешту, яка винесена державним виконавцем, в рамках процедури виконавчого провадження, за невиконання рішення суду, в частині стягнення грошових коштів з управління пенсійного фонду.

Обґрунтуванням пенсійного фонду, слугувало те, що в бюджеті не передбачено грошових коштів на такі цілі, тобто на виконання рішення суду (!!!).

В свою чергу державний виконавець, керуючись вимогами діючого законодавства України, зокрема:

-          Частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XI, які передбачають, що  після  відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному  виконанню,  його  виконання  перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає  на  боржника  штраф  відповідно  до статті  89 цього Закону і не пізніше п’яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

-          Частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання  без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк  рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб – від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника – юридичну особу – від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

… і після витримки відповідного строку, що надається боржнику для добровільного виконання рішення суду, прийняв постанову про накладення штрафу на боржника (управління пенсійного фонду) за невиконання рішення суду без поважних причин.

Але з вищевикладеною постановою, тобто штрафом, не погодився Боржник і почав оскаржувати це рішення.

В результаті – всі три інстанції пенсійному фонду у задоволені його позовних вимог відмовили, але боржник не заспокоївся та звернувся до Верховного суду з надією…

… і суд не зважаючи на дисбаланс відносин, приймає рішення на користь… Пенсійного фонду!!!

Більше того, зазначає наступне: «колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів».

Разом з цим Верховний суд зазначає,  що відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

Отакої!!!!!!!!!!!

Постає цілком слушне питання, а якщо державний виконавець прийде (під час виконання судового рішення) до звичайного громадянина і на аналогічних умовах винесе постанови щодо накладення штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення боржником… а боржник, в свою чергу, звернеться до суду за оскарженням… обґрунтовуючи свої позовні вимоги, що його «сімейним бюджетом» та «планом на виживання» не передбачено грошей на виконання рішень судів, або громадянин надасть докази, що він не працює (стає в черзі в центрі зайнятості) і не може виконати рішення суду…

…ПИТАННЯ: на чий бік, в такому випадку, стане СУД???

P.S. щось мені підказує, що жодним чином не на бік боржника – громадянина!!!

В такому випадку постає ще одне слушне питання: чому в нашій державі права Громадянина (народу – найвищої ланки влади, згідно Конституції України) суттєво відрізняються від прав органів держави??? Або чому у Держави є тільки права, а у Громадянина (народу) лише обов’язки?

 P.s.s. Хоча, як ми вже знаємо суди знайшли спосіб відступати від позиції Верховного суду України, зокрема колегія Вищого адміністративного суду, приймаючи Ухвалу від 04.02.2016 року по справі  № К/800/44985/15, зробила «революційний крок» відступивши від судової практики Верховного суду України і прийняла рішення на користь платника податку, вказавши, що   адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Морозов Євген, адвокат