Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

18 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/129/22 (908/1332/22) (ЄДРСРУ №112312445) досліджував питання щодо судової юрисдикції спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство, відтак перед Верховним судом постало питання щодо юрисдикції цього спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 №2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019.

Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами КУзПБ, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила розгляду вимог у спорах з майновими вимогами до боржника.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 13 ст. 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

(!!!) Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №   918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №   911/2043/20, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

Частиною 3 статті 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Законодавець визначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №   921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №   910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №   334/5073/19, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

У постановах від 15.05.2019 у справі №   289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №   289/233/18, від 19.06.2019 у справах №   289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

ВАЖЛИВО: Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18   (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

На переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за змістом п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю і у справах, якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, однак за умови, що вирішення такого спору вплине на майнові активи боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

В даній справі відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача та їх реалізації.

Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові у справі №   905/2030/19 зазначила, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, але…

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №   320/12137/20, яку було оприлюднено в ЄДРСРУ - 11.05.2023, відступила від указаних висновків у справі №   905/2030/19 та зазначила про наступне:

"Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ." 

"Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. 

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. 

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ). 

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. 

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. 

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні. 

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. 

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 КУзПБ - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник". 

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції."

З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за характером і змістом відносин пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язку зі сплати податку та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства (05 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №  580/1001/23, адміністративне провадження № К/990/17420/23 (ЄДРСРУ № 112009214).

Якщо спір пов`язаний з компетенцією податкового органу стосовно внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір не впливає на розмір або склад ліквідаційної маси боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів (28 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  908/1719/21(908/852/22) (ЄДРСРУ № 112117780).

ВИСНОВОК: Отже, зі змісту наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду. 

Таким чином, спір про стягнення з боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, податкового боргу, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

  

Теги: банкрутство, ліквідація, оскарження ппр, податковий борг, справа про банкрутство, податкові спори, нур, рішення податкової, пдв, податковий борг, податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Справи про банкрутство: подання заяв декількома кредиторами та територіальна юрисдикція

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника та першочерговості подання заяви про визнання банкрутом

20 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/884/22 (ЄДРСРУ № 112312498) досліджував питання застосування абз. 1 частини першої статті 34, частини восьмої статті 39 КУзПБ щодо визначення порядку дій господарського суду при розгляді заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство різних кредиторів до одного й того ж боржника, поданих до різних господарських судів за правилами територіальної підсудності у зв`язку зі зміною місцезнаходження боржника.

У постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22 судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблено такі висновки.

1.    Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

2.    У випадку звернення ініціюючих кредиторів до різних господарських судів із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство, має розглядатись заява, яка була календарно першою подана до суду (безпосередньо або через пошту чи інші засоби зв`язку), господарським судом за місцезнаходженням боржника, визначеним на підставі відомостей ЄДР на день подання першої заяви.

3.    Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

4.    У випадку підтвердження правомірності відкриття однієї справи про банкрутство боржника інша справа про банкрутство того ж самого боржника закривається на підставі пункту 3 частини першої статті 90 КУзПБ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), про що суд постановляє відповідну ухвалу.

5.    КУзПБ не містить спеціальної норми щодо передачі за підсудністю справи про банкрутство, тому передача справи про банкрутство за підсудністю здійснюється на підставі та в порядку, встановленому статтею 31 ГПК України.

(!!!) Поряд із цим, якщо провадження у першій справі відкрито, то друга справа про банкрутство одного і того ж боржника підлягає закриттю, а не передачі за підсудністю.

Справа передається за підсудністю, якщо вона не належить до юрисдикції даного суду, за умови, що немає іншої відкритої справи про банкрутство цього ж боржника. В іншому випадку ця справа підлягає закриттю, оскільки у випадку передачі такої справи в одному суді будуть існувати дві справи про банкрутство одного боржника, що неприпустимо з точки зору принципу концентрації, та з огляду на те, що не існує процесуального механізму об`єднання двох справ про банкрутство одного й того ж боржника.

6.    У випадку прийняття заяви про визнання боржника банкрутом господарським судом за місцезнаходження, визначеним у відповідності до відомостей у ЄДР на дату подання заяви першою, та при зміні боржником свого місцезнаходження і надходження заяви про визнання боржника банкрутом до господарського суду за новим місцезнаходженням, цей суд має повернути заяву без розгляду.

Також, на переконання судової палати, поява справи-"двійника" про банкрутство цього ж боржника в іншому суді, спричинена зміною боржником свого місцезнаходження у період між прийняттям  заяви та підготовчим засіданням суду у первісній справі, на якому  вирішується відповідне питання про відкриття провадження, є результатом або недобросовісного користування правами боржника на визначення свого місцезнаходження, або його недобросовісної процесуальної поведінки (неповідомлення суду про наявність в іншому суді справи про банкрутство або заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство).

Верховний суд цілком підтримує позицію, висвітлену судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22, що умовою розгляду по суті кожної із заяв про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, що надійшли від різних заявників, зі здійсненням дослідження та оцінки обґрунтованості вимог цих кредиторів до боржника, зокрема, і на предмет підтвердження підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом (частина п`ята статті 38 та абзац другий частини четвертої статті 39 КУзПБ), є, насамперед, дотримання порядку розгляду тих заяв, що календарно надійшли пізніше ніж перша із них (яка прийнята судом до розгляду).

І лише після встановлення необґрунтованості першої заяви (необхідності  повернення без розгляду тощо) суд  розглядає по суті наступні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування статей 34, 38, 39 КУзПБ у випадку ситуації, коли два кредитори подали заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство одного і того ж боржника, викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 06.07.2022 у справі № 913/288/21.

Дотримання такого порядку є умовою для забезпечення судами принципу концентрації у справах про банкрутство, закріпленому в окремих нормах КУзПБ, зокрема, у  нормах, які призначені запобігти відкриттю декількох справ про банкрутство одного боржника. Так, відповідно до частини першої статті 37 КУзПБ господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство.

Крім того, судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.07.2022 у справі № 913/288/21 викладено позицію, згідно з якою аналіз приписів п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє стверджувати, що ініціюючий кредитор, який першим подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, у разі обґрунтованості такої заяви, має леґітимні очікування щодо призначення арбітражного керуючого, який зазначений у його заяві.

Слід також відмітити, що у випадку недобросовісної поведінки відповідача (боржника), а також з урахуванням того, що реєстрація зміни місцезнаходження юридичної особи в ЄДР проводиться протягом одного дня, господарський суд будь-якої територіальної підсудності фактично не зможе прийняти позовну заяву до свого провадження, якщо відповідач (боржник) буде штучно здійснювати таку перереєстрацію до моменту постановлення ухвали суду про відкриття провадження, з метою перешкоджання здійсненню судового розгляду.

Адже особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що чинними нормами законодавства України не передбачено можливості заміни боржника у даній категорії справ.

Тому зміна місцезнаходження боржника після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності такої справи.

Отже, якщо місцевий господарський суд прийняв до свого розгляду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додержанням правил територіальної юрисдикції (підсудності), то заява має бути ним розглянута у підготовчому засіданні навіть у разі перереєстрації боржником свого місцезнаходження у ЄДР.

Обґрунтованість такого правозастосування знайшло своє відображення у подальшому, під час прийняття змін до Кодексу України з процедур банкрутства відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.03.2023 № 2971-IX, якими частину 1 статті 8 Кодексу    доповнено    реченням такого змісту: "Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження або місця проживання після подання кредитором або боржником заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду".

ВИСНОВОК: Територіальна юрисдикція справи про банкрутство юридичних осіб за критерієм місцезнаходження боржника у випадку звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичних осіб має визначатись на дату подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за місцезнаходженням боржника відповідно до відомостей у ЄДР.

Зміна боржником зареєстрованого місцезнаходження після подання кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не впливає на зміну територіальної підсудності господарського суду.

 

Матеріал по темі: «Надіслання копії скарги у справі позовного провадження в межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Юрисдикція будь-якого судового спору стосовно боржника – банкрута

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція будь-якого судового спору  стороною якого є боржник у справі про банкрутство, яка слухається в господарському суді

17 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/936/20, провадження № 61-5022 св 22 (ЄДРСРУ № 110951763) досліджував питання щодо

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з питань банкрутства, пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

(!!!) Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, провадження № 12-160гс19.

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, провадження № 14-178цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, провадження № 14-171 цс19, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18, провадження № 14-126цс19, та № 289/2210/17, провадження №14-129цс19, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розгадає.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство,- крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).

ВИСНОВОК: Законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 08 червня 2022 року у справі № 711/8269/17, провадження № 61-18187св20, від 22 червня 2022 року у справі № 523/12426/16, провадження № 61-10737св21, постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 727/3568/20, провадження № 61-5156св20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 26 квітня 2023 року у cправі № 914/2441/15 (914/841/22).

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого»

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок учасників справи про банкрутство оплачувати послуги арбітражного керуючого у разі закінчення авансового внеску ініціюючого кредитора

У кодексі встановлено, що сплата основної винагороди арбітражному керуючому здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду (абз.6 ч.2 ст.30 КзПБ).

Отже, фактично фінансує процедуру банкрутства або ініціюючий кредитор або боржник, всі інші конкурсні кредитора є потенційними вкладниками до профінансованої суми, які створюють відповідний фонд (у разі відсутності майна/діяльності боржника) для оплати праці арбітражному керуючому.

У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (аналогічні висновки про застосування норм права зазначені у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 по справі №912/1783/16, від 26.02.2020 по справі №11/Б-921/1448/2013). 

Також, в постанові від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Крім того, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

(!!!) Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг.

Відповідно до абз. 6 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З урахуванням наведеного, діючим законодавством не передбачено здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.

Отже, у зв`язку з відсутністю у банкрута будь-яких майнових активів, покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на кредиторів є правомірним.

Слід відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

Враховуючи викладене вище, оплата основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам. 

ВИСНОВОК: Таким чином, витрати на оплату послуг арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора банкрута, підлягають оплаті за рахунок кредиторів, а отже перед вступом у справу про банкрутство слід перевірити майновий стан боржника та глибоко замислитись над доцільністю вступу у провадження.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звернення кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість звернення поточного кредитора (не арбітражного керуючого) з заявою про визнання недійсним правочину боржника

27 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1907/15 (ЄДРСРУ № 107215846) досліджував питання щодо наявності чи відсутності підстав для звернення поточного кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника і як наслідок - підстав для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти того, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/15262/18).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У справі, що розглядається з вимогами про визнання недійсним правочину боржника вчиненого на шкоду кредиторам звернувся поточний кредитор у справі про банкрутство, який не є стороною такого правочину.

Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 42 КУзПБ (від 21.10.2019).

Водночас, не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України .

Тож відсутність підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ не позбавляє можливості звернення з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. висновок викладений постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Суд враховує, що Преамбулою Закону про банкрутство/КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.

Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та  від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.

Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

ВИСНОВОК: З урахуванням наведеного, поточний кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

 

P.s. Між тим, в процедурі банкрутства виключно ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу. (06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/593/21 (ЄДРСРУ № 106636515)

 

Матеріал по темі: «Вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів»

 

 

Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські вимоги, оскарження правочину, заперечення боржника, кредиторські вимоги, відкриття провадження, справа про банкрутство, керуючий санацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов