Невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальна відповідальність за умисне невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як установлено уст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: 1) невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду, або 2) перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.

Водночас слід зауважити, що наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

Так, обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

За ознаками суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу (26 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 554/10478/15-к, провадження № 51-9155км18 (ЄДРСРУ № 0235406). 

(!!!) Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.

Саме такі правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 14.05.2019 року № 319/841/16-к, від 29.10.2019 року № 509/255/14-к, від 12.02.2020 року № 659/1012/18.

ВИСНОВОК: Невиконання судового акту - це бездіяльність що полягає у незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт або навпаки, умисні дії щодо перешкоджання його виконанню.

 

Матеріал по темі: «Оприлюднення судового рішення в ЄДРСРУ як доказ вручення стороні у справі»

 

 

 

Теги: судове рішення, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Припинення договірного зобов`язання на вимогу третьої особи

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість припинення договірного зобов’язання на вимогу третьої особи, яка не була його стороною

24 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/13862/19, провадження № 61-7868св21 (ЄДРСРУ № 108553922) досліджував питання щодо підстав припинення зобов`язання на вимогу третьої особи.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В доктрині приватного права припиненням зобов`язання обумовлюється дією правоприпиняючих юридичних фактів. Юридичні факти, що зумовлюють припинення зобов`язання, отримали назву підстав припинення. Припинення зобов`язання - це припинення правового зв`язку його суб`єктів, у яких припиняються суб`єктивні права і обов`язки, що складають зміст зобов`язальних правовідносин.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).

Зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (стаття 511 ЦК України).

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 598 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: вказаною нормою допускається два варіанти припинення зобов`язання:

(а) внаслідок односторонньої відмови від виконання зобов`язання з передбачених договором чи законом підстав. Наприклад, у разі порушення зобов`язання іншою стороною (частина третя статі 615 ЦК України);

(б) на вимогу однієї зі сторін зобов`язання шляхом пред`явлення позову. Зокрема, якщо випадково знищено або пошкоджено майно, передане за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов`язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати (частина друга статті 742 ЦК України);

У частині другій статті 598 ЦК України правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання.

ВИСНОВОК: Правом вимагати припинення зобов`язання наділяється лише його сторона. Особа, яка не була стороною зобов`язання на момент його виникнення, та яка не набула статус сторони зобов`язання не може вимагати припинення зобов`язання.

 

Матеріал по темі: «Припинення поруки без узгодження з поручителем майбутніх змін у договорі»

 

 

Теги: договір, припинення, зобовязання, розірвання, невиконання, умови договору, одностороння відмова, домовленість, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов