Ухвали суду, які повинні бути оформлені у вигляді окремого документу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом та постановляються в нарадчій кімнаті

Ухвала суду є формою судового рішення (п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК України), яким оформлюються процесуальні (процедурні) дії суду і яка не пов’язана з вирішенням спору по суті справи.

Процедурні питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 258 ЦПК України).

Виходячи з положень ст. 259 ЦПК України та в залежності від процесуальної форми (усно чи письмово) ухвали суду можна поділити на два види:

Письмові: ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом та постановляються в нарадчій кімнаті (ч. 4 ст. 259 ЦПК України);

Усні (протокольні): ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, які заносяться до протоколу судового засідання (ч. 5 ст. 259 ЦПК України).

Письмові ухвали:

• які постановляються в нарадчій кімнаті - оформлюються окремим процесуальним документом (ч. 4 ст. 259 ЦПК України);
• якими закінчується розгляд справи або вирішення питання по суті (закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, виконання рішення іноземного суду, скасування рішення третейського суду/видачу виконавчого листа);
• ухвали, які підлягають примусовому виконанню або направляються сторонам (про забезпечення позову, призначення судової експертизи, привід свідка, відкриття провадження);
• які підлягають оскарженню окремо від рішення суду (ст. 353 ЦПК України).
• Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи (ч. 5 ст. 259 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);  в) імен (найменувань) учасників справи;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Всі інші ухвали можуть буть оформлені усно, з обов’язковим занесенням до протоколу судового засідання (протокольні ухвали), але Закон не містить заборони для суду на викладення будь-якої ухвали окремим документом що, в свою чергу, є додатковим часовим навантаженням на суд, але виключає фактор «невмотивованості» у випадку незгоди з цим рішенням стороною по справі.

 

 

Матеріал по темі: «Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції»

 

 

 

 

 

Теги: судове рішення, протокольна ухвала, окреме оскарження, журнал судового засідання, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Право іншого учасника провадження на апеляційне оскарження того самого рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження не залежить від апеляційного оскарження іншим учасником того самого рішення

29 листопада 2023 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 755/6538/19, провадження № 51-94км23 (ЄДРСРУ № 115409343) досліджував питання щодо право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження того самого рішення.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, зокрема інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Водночас ч. 4 ст. 399 КПК передбачає, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

Тобто після того як суд апеляційної інстанції отримав апеляційну скаргу, йому насамперед необхідно встановити, чи підлягає оскаржуване судове рішення апеляційному перегляду з урахуванням положень статей 392, 399 КПК, оскільки саме від цього залежатиме подальше процесуальне рішення щодо такої апеляційної скарги.

Та обставина, що апеляційний суд здійснив перегляд судового рішення за апеляційною скаргою прокурора, за законом жодним чином не може бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника, адже право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження не залежить від апеляційного оскарження іншим учасником того самого рішення і результатів за наслідками розгляду апеляційної скарги останнього, оскільки це право є індивідуальним та реалізовується конкретним учасником кримінального провадження на його власний розсуд.

ВИСНОВОК: Право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження не залежить від:

·       апеляційного оскарження іншим учасником того самого рішення;

·       результатів за наслідками розгляду апеляційної скарги іншого учасника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 01 вересня 2022 року Верховним Судом колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 397/92/15-к, провадження №51-790км22.

  

Матеріал по темі: «Подання апеляційної скарги адвокатом на електрону адресу суду з використанням ЕЦП»

 

 

Теги: судове рішення, протокольна ухвала, окреме оскарження, журнал судового засідання, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження в апеляційному порядку протокольних ухвал суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість апеляційного  оскарження протокольних ухвал (судових рішення постановлених без окремого процесуального документу)

14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/38949/16-ц, провадження № 61-20864св21 (ЄДРСРУ № 108296798) досліджував питання щодо правової можливості апеляційного  оскарження протокольних ухвал (судових рішення постановлених без окремого процесуального документу).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є, серед іншого, ухвали.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (частина друга статті 258 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та восьмої статті 259 ЦПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

Усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах.

Відповідно до частин першої-третьої статті 248 ЦПК України у судовому засіданні секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу судового засідання, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У протоколі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвища та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших учасників справи; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати; 8) інші відомості, визначені цим Кодексом. Протокол судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно, але не пізніше наступного дня після судового засідання і приєднується до справи.

За частиною першою статті 247 ЦПК України суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Технічний запис судового засідання є додатком до протоколу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи (частині четверта статті 247 ЦПК України).

Положення частин четвертої, п`ятої статті 259 та частини першої статті 353 ЦПК України не ставлять можливість реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження певного кола ухвал місцевого суду в залежності від їх поділу на протокольні та такі, що оформлені окремим документом, як і не містять заборони оскарження в апеляційному порядку протокольних ухвал.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 903/381/18, від  23 вересня 2020 року у справі № 756/12128/15-ц, провадження № 61-4486св19 (ЄДРСРУ № 92173350), від 11 листопада 2020 року у справі № 925/1142/18, від 20 травня 2021 року у справі №  904/4013/20, від 29 червня 2022 року у справі № 554/7291/19 (провадження № 61-771св22)

ВИСНОВОК: При вирішенні питання права особи на апеляційне оскарження визначальним є саме зміст процесуального рішення суду першої інстанції, а не його форма.

 

Матеріал по темі: «Невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення»

 

 

Теги: судове рішення, протокольна ухвала, окреме оскарження, журнал судового засідання, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальна відповідальність за умисне невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як установлено уст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: 1) невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду, або 2) перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.

Водночас слід зауважити, що наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

Так, обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

За ознаками суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу (26 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 554/10478/15-к, провадження № 51-9155км18 (ЄДРСРУ № 0235406). 

(!!!) Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.

Саме такі правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 14.05.2019 року № 319/841/16-к, від 29.10.2019 року № 509/255/14-к, від 12.02.2020 року № 659/1012/18.

ВИСНОВОК: Невиконання судового акту - це бездіяльність що полягає у незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт або навпаки, умисні дії щодо перешкоджання його виконанню.

 

Матеріал по темі: «Оприлюднення судового рішення в ЄДРСРУ як доказ вручення стороні у справі»

 

 

 

Теги: судове рішення, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов