Право іншого учасника провадження на апеляційне оскарження того самого рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження не залежить від апеляційного оскарження іншим учасником того самого рішення

29 листопада 2023 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 755/6538/19, провадження № 51-94км23 (ЄДРСРУ № 115409343) досліджував питання щодо право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження того самого рішення.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, зокрема інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Водночас ч. 4 ст. 399 КПК передбачає, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

Тобто після того як суд апеляційної інстанції отримав апеляційну скаргу, йому насамперед необхідно встановити, чи підлягає оскаржуване судове рішення апеляційному перегляду з урахуванням положень статей 392, 399 КПК, оскільки саме від цього залежатиме подальше процесуальне рішення щодо такої апеляційної скарги.

Та обставина, що апеляційний суд здійснив перегляд судового рішення за апеляційною скаргою прокурора, за законом жодним чином не може бути підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника, адже право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження не залежить від апеляційного оскарження іншим учасником того самого рішення і результатів за наслідками розгляду апеляційної скарги останнього, оскільки це право є індивідуальним та реалізовується конкретним учасником кримінального провадження на його власний розсуд.

ВИСНОВОК: Право одного учасника кримінального провадження на апеляційне оскарження не залежить від:

·       апеляційного оскарження іншим учасником того самого рішення;

·       результатів за наслідками розгляду апеляційної скарги іншого учасника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 01 вересня 2022 року Верховним Судом колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 397/92/15-к, провадження №51-790км22.

  

Матеріал по темі: «Подання апеляційної скарги адвокатом на електрону адресу суду з використанням ЕЦП»

 

 

Теги: судове рішення, протокольна ухвала, окреме оскарження, журнал судового засідання, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальна відповідальність за умисне невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як установлено уст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: 1) невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду, або 2) перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.

Водночас слід зауважити, що наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

Так, обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

За ознаками суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу (26 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 554/10478/15-к, провадження № 51-9155км18 (ЄДРСРУ № 0235406). 

(!!!) Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.

Саме такі правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 14.05.2019 року № 319/841/16-к, від 29.10.2019 року № 509/255/14-к, від 12.02.2020 року № 659/1012/18.

ВИСНОВОК: Невиконання судового акту - це бездіяльність що полягає у незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт або навпаки, умисні дії щодо перешкоджання його виконанню.

 

Матеріал по темі: «Оприлюднення судового рішення в ЄДРСРУ як доказ вручення стороні у справі»

 

 

 

Теги: судове рішення, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов