Податкова застава або погашення податкового боргу за рахунок заставного майна

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкова застава або погашення податкового боргу за рахунок заставного майна платника податків.

18 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/19374/14, адміністративне провадження №К/9901/8168/18 (ЄДРСРУ № 76543374) досліджував питання щодо надання дозволу на погашення суми податкового боргу Товариства за рахунок заставного майна платника податків, що перебуває й у податковій заставі.

Необхідно вказати, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 ПК України).

Пунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно п. 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає з дня виникнення податкового боргу у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п. 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п. 89.2 статті 89 ПК України).

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг, відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 16.06.2017 року № 586 «Про затвердження Порядку застосування податкової застави контролюючими органами» (п.1 розділу ІІ).

Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян    (п.10 та п. 11 Наказу Міністерства фінансів України від 16.06.2017 року № 586 «Про затвердження Порядку застосування податкової застави контролюючими органами»).

При цьому, відповідно до пункту 89.5 статті 89 ПК України у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

24.10.2017 року Верховним Судом України в рамках справи  № 21-553а17  вказано, що аби платнику податку реалізувати своє право на податкову заставу, майно має бути наявним, перебувати у його власності, а балансова вартість такого майна повинна відповідати сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, за яких майно не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків, передбачених пунктом 87.3 статті 87 ПК України.

Згідно п. 93.1. статті 93 ПК України  майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: 93.1.1. - отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; 93.1.2. - визнання податкового боргу безнадійним; 93.1.3. - набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; 93.1.4. - отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

В той же час, відповідно до підпункту 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави.

Відповідно до пункту 90.1 статті 90 Податкового кодексу України, пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюються відповідно до закону.

Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV (набрав чинності з 01 січня 2004 року, далі - Закон № 1255-IV) визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (пункт 2 Розділ ІХ Прикінцеві та перехідні положення).

За положеннями статті 14 Закону № 1255-IV, якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

ВАЖЛИВО: Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

За змістом статті 37 Закону N 1255-IV податкова застава та накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених законом відносяться до публічних обтяжень. Публічне обтяження набирає чинності з моменту його реєстрації в Державному реєстрі.

Статтею 39 Закону N 1255-IV передбачено, що публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу. Пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Зареєстровані публічні обтяження не мають пріоритету над обтяженнями того ж рухомого майна, які були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження, а також обтяженнями, які мають вищий пріоритет згідно з правилами, встановленими розділом III цього Закону.

ВИСНОВОК: відтак, за наявності декількох зареєстрованих обтяжень одного і того ж рухомого майна, пріоритет має те обтяження, яке зареєстроване раніше.

Матеріал по темі: «Право податкової застави та опис майна платника податків»

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Арешт майна у кримінальному провадженні: право на оскарження

Адвокат Морозов (судовий захист)

Суб’єктивний склад осіб за скаргою яких може бути скасований арешт майна у кримінальному провадженні. 

8 лютого 2018 року Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в рамках справи № 490/2167/17, провадження № 51-1053км18 (ЄДРСРУ № 72243375) досліджувала питання щодо суб’єктивного складу осіб за скаргою яких може бути скасований арешт майна у кримінальному провадженні. 

Суд вказав, що відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини та громадянина (частина друга статті 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (частина друга статті 24). Права і свободи є основним елементом правового статусу людини та громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини та громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів. 

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини та громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на таку допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. 

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такий вид суб'єктів надання правової допомоги: адвокатура України - як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України). 

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають, у тому числі, із інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізовано фізичною особою в цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві. 

В даній справі суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, пославшись на юридичний статус адвокатів, як представників власників майна, на яке накладено арешт. 

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій. 

ВАЖЛИВО: Із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна. Згідно зі ст. 41 Основного Закону кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 

Водночас, виходячи із системного аналізу статей 170, 173, 174 КПК України в редакції Закону від 10 листопада 2015 року та видів адвокатської діяльності, визначених у ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат надаючи правову допомогу надаючи правову допомогу фактично здійснюють захист прав і законних інтересів третьої особи, на майно якої накладено арешт. 

Незважаючи на те, що особи статусу підозрюваних не набули, рішення слідчого судді щодо накладення арешту на майно, яке тимчасово вилучене в ході проведення обшуку у них, обмежує їх права і дає право на захист своїх прав та законних інтересів як особисто, так (виходячи з конституційного принципу) і шляхом укладення угоди з адвокатом, який має право в інтересах довірителя вчиняти певні процесуальні дії, зокрема оскаржувати судові рішення, що стосуються прав та законних інтересів довірителя. 

ВИСНОВОК: Приймаючи до уваги вищевикладене вбачається, що із клопотанням про скасування незаконного арешту, крім підозрюваного чи обвинуваченого, може звернутися будь-який власник такого майна або його представник - адвокат.

Теги: Арешт майна, кримінальне провадження, скасування арешту, оскарження ухвали, постанова про накладення арешту, слідчий суддя, судова практика, Адвокат Морозов

Право податкової застави та опис майна платника податків

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, майно такого платника податків передається у податкову заставу. 

Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПКУ платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, майно такого платника податків передається у податкову заставу.

Згідно п.89.1 ст.89 ПК України право податкової застави виникає з дня виникнення податкового боргу у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п.89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п.89.2 ст.89 ПКУ).

Згідно пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (пункт 87.2 статті 87 ПК).

За правилами пункту 89.2 статті 89 ПК право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Однак право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 глави 9 розділу II Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов’язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов’язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій. Право податкової застави не застосовується, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п.10 та п. 11 Наказу МінФіна від 16.06.2017 р. № 586 «Про затвердження Порядку застосування податкової застави контролюючими органами»).

При цьому відповідно до пункту 89.5 статті 89 ПК у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

З урахуванням зазначених вище положень ПК 24.10.2017 р. Верховний суд України в рамках справи № 21-553а17 вказав, що аби платнику податку реалізувати своє право на податкову заставу, майно має бути наявним, перебувати у його власності, а балансова вартість такого майна повинна відповідати сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, за яких майно не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків, передбачених пунктом 87.3 статті 87 ПК.

Більше того, у листі ДФС від 11.11.2016 р. №11967/К/99-99-17-01-14 передбачено, що платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, боржник може тільки за згодою контролюючого органу (п.92.1 ст.92 ПКУ).

У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою контролюючого органу зобов’язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою контролюючого органу за умови часткового погашення податкового боргу.

У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди контролюючого органу платник податків несе відповідальність відповідно до закону (п.92.3 ст.92 ПКУ).

Відповідно до вимог ст.124 ПКУ за відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди контролюючого органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з ПКУ, тягне за собою накладення штрафу у розмірі вартості відчуженого майна.

Крім того, у разі коли платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, контролюючий орган може застосувати до такого платника податків адміністративний арешт майна відповідно до статті 94 ПКУ.

Кримінальна відповідальність за незаконні дії із заставним майном або майном, яке описано, встановлена статтею 388 Кримінального кодексу України.

Згідно п. 93.1. ст. 93 ПКУ майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: 93.1.1. отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; 93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним; 93.1.3. набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; 93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

Окремо необхідно вказати, що підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1-93.1.5 пункту 93.1 цієї статті (п. 93.2 ст. 93 ПКУ України).

Теги: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Окремий недолік податкової накладної, як основний доказ фіскальної служби.

Адвокат Морозов Є.О. (Київ)

Позиція захисту: Як зазначено в Ухвалі Вищого Адміністративного Суду України від 06.10.2014 року у справі №  К/800/66564/13: «Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 21.12.2010 № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією».

Разом з тим, Постанова Вищого Адміністративного Суду України від 24.10.2013 р. по справі  N/800/7300/13 проголошує: «Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового та одночасно розрахункового документа, а отже, позбавлення покупця права на формування податкового кредиту. Таким чином... тільки відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безперечно позбавляє платника податків права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат».

****************************************************************

Позов іншого з подружжя, як спосіб виведення майна з-під обтяження.

Адвокат Морозов Евгений

В реаліях сьогодення, а також дисбалансу діючого законодавства в якому один нормативно – правовий акт змінює інший, боржники відчувають себе, як риба у воді і постійно шукають правові колізії законодавства, які допоможуть їм вийти «сухими з води».

Наведу реальний приклад того, як боржник, користуючись правовою необізнаністю свого опонента, «майже вирішив» питання щодо уникнення відповідальності за своїм грошовим зобов’язанням.

Обставини справи: Між учасниками відносин укладається договір позики, в рамках якого, стягувач передає боржнику відповідну грошову суму. По закону жанру борг ніхто не повертає, отже стягувач вимушений звернутися до суду … і в рамках забезпечення зобов’язань, по заяві стягувача, суд накладає арешт на майно боржника.

Одночасно з цим, але окремо від зазначеного вище, від дружини боржника до останнього подається «робочий» позов про поділ спільного майна подружжя, шляхом виділення їй у натурі всього майна зі сплатою чоловіку компенсації 1/2 частини вартості майна (як правило оціненого по мінімально можливим цінам).

Надалі, маємо можливість спостерігати дуже цікаву історію. Суд задовольняє позовні вимоги дружини, визнає за неї право власності на все рухоме нерухоме майно, яке набуто у шлюбі, а чоловіку присуджує «компенсацію», яка є цілком сміхотворною.

В той же час, як в казці «3 – ри роки» йде судовий процес про стягнення заборгованості за договором позики…і нарешті судове рішення…але надалі …апеляційне провадження … касація … виконавче провадження, а пройшло вже років сім і з боржника вже нічого взяти…

Але наш герой (стягувач) не здається подає апеляційну скаргу на рішення по «сімейному спору» з проханням поновити строки на апеляційне оскарження…і ось диво апеляція їх поновлює, але закриває провадження на підставі ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (ні суб’єкт звернення), він в касацію …але там теж саме…він в Верховний суд України за переглядом… і ось диво – справа передається в апеляцію на новий розгляд.

ВСУ у постанові від 17.02.2016 року по цій справі за № 6-76цс16 чітко вказує, що відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково і за змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Отже, на мою думку, нерозторопна «Феміда» не побачила порушення прав Стягувача… і заставила останнього пройти всі круги «судового оскарження»… а в цей час постає питання…кому сьогодні належить «спірне» майно боржника? Можливо воно перепродане, а можливо в іпотеці у банку?

Сподіваюсь, що продовження буде…

«Вік живи - вік вчись!» гласить народна мудрість, а отже для попередження вищевикладеної ситуації, все ж таки пропоную учасникам цивільно – правових відносин, під час укладання договорів та/або угод, користуватися послугами правознавця, який знає діюче законодавство та обізнаний в судовій практиці, яка склалася в нашій правовій державі.

Разом з тим, розуміючи, що є особи, які покладаються на свій «підприємницький нюх», вважаючи що їх ділові здібності допоможуть розпізнати недобросовісного контрагента (але не тільки для них)  пропоную дослідити «помилки», які, на мій погляд, були допущені позикодавцем.

Помилка № 1: після накладення судом арешту на майно боржника, в рамках судового спору, стягувач перестав моніторити ситуацію навколо майна останнього, а також Єдиний реєстр судових рішень на предмет спору щодо арештованого майна.

Примітка: Спори відносно нерухомого майна – це виключна підсудність, отже необхідно лише контролювати судові провадження в суді за місцезнаходження цього майна і вчасно зайти в судовий процес в якості зацікавленої особи.

Помилка № 2: Якщо під час судового процесу щодо стягнення заборгованості з боржника, останній всіляко намагається затягти процес (відрядження, хвороби, експертизи), то це є першим «дзвіночком», а отже необхідно робити – див. «Помилка № 1».

Примітка: першою ознакою того, що борг ніхто не буде (не хоче)  повертати є намагання боржника всіляко ухилитися від відповідальності та уникнути зустрічей, як в рамках судового процесу так і в рамках суспільного життя або навпаки - «сверхактивна» правова позиція відповідача, яка не зможе принести йому жодних правових дивідендів, але суттєво ускладнить розгляд справи по суті.

Помилка № 3: Під час укладання договору позики (передання коштів  в борг) не врахування позикодавцем правового режиму майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення в разі невиконання договірних умов та/або строків повернення, а також наявності супруга(ги), який (яка) може оскаржувати цей борговий договір, як такий, що укладений не в інтересах сім’ї.

Помилка № 4: Це зміст боргової розписки та договору позики, які повинні передбачати в сукупності всі вищевикладені умови.

Адвокат Морозов Евгений