Податкова перевірка на підставі інформації іноземних державних органів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи є лист компетентного органу (лист Мінфіну іноземної держави, без підпису Міністра) достатньою підставою для призначення податкової перевірки?

01 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/28565/23, адміністративне провадження № К/990/39836/25; К990/45653/25 (ЄДРСРУ № 139534643) досліджував питання щодо податкової перевірки на підставі інформації іноземних державних органів.

Як передбачено підпунктом 78.1.21 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо контролюючим органом після проведення документальної планової перевірки або документальної позапланової перевірки отримано інформацію та/або документи від іноземних державних органів, які стосуються питань, що були охоплені під час попередніх перевірок платника податків та свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Така перевірка проводиться виключно щодо питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

Наявність підстав для проведення документальної позапланової перевірки відповідно до положень підпункту 78.1.21 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України утворює у сукупності існування наступних обставин:

1)    наявний факт проведення документальної планової перевірки або документальної позапланової перевірки;

2)    контролюючим органом отримано інформацію та/або документи від іноземних державних органів, які стосуються питань, що були охоплені під час попередніх перевірок платника податків;

3)    отримана інформація свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

(!!!) Аналіз положень підпункту 78.1.21 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України свідчить, що підставою для призначення перевірки визначено виключно наявність факту проведення перевірки, а не наслідки (результати) такої перевірки. Тобто наявність факту проведення перевірки після якої отримано інформацію та/або документи від іноземних державних органів, які стосуються питань, що вже були охоплені під час такої попередньої перевірки платника податків і така інформація свідчить про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, є достатніми підставами для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.21 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України в незалежності від того, що в подальшому в судовому порядку було скасовано податкове повідомлення - рішення за результатами такої попередньої перевірки з підстав процедурних порушень при проведенні перевірки позивача (проведення перевірки під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Верховний суд наголошує, що скасування податкових повідомлень-рішень з підстав процедурних порушень при проведенні перевірки не означає, що перевірка взагалі «не була проведена» як фізичний чи процедурний факт, а тому для реалізації положень саме підпункту 78.1.21 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України є достатньою підставою факт проведення попередньої перевірки безвідносно наслідків такої перевірки.

Відповідно до розділу I глави III Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, ратифікованої Законом України від 17 грудня 2008 року № 677-VI, міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, підпунктів 19-1.1.32 та 19-1.1.37 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України, підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, та з метою забезпечення ефективного обміну податковою інформацією з компетентними органами інших країн щодо правильності застосування податкового законодавства та запобігання ухиленням від сплати податків Міністерством фінансів України видано наказ від 16.04.2022 №118 «Про затвердження Порядку обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн» Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.06.2022 № 606/37942.

Вказаним наказом визначено, що Державна податкова служба України є уповноваженим представником Міністерства фінансів України та компетентним органом України для цілей обміну податковою інформацією відповідно до Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, ратифікованої Законом України від 17.12.2008 № 677-VI, та міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування.

Таким чином Державна податкова служба України є уповноваженим та компетентним органом України для цілей обміну податковою інформацією відповідно до Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, а відповідно є уповноваженим та компетентним органом і у правовідносинах, що регламентовані Конвенцією з Королівством Нідерланди.

У контексті даної справи Суд вважає, що зазначений Лист слід брати до уваги не як документ, який може підтверджувати досягнення будь - яких домовленостей компетентних органів щодо застосування правил Конвенції, а як документ про обмін податковою інформацією достатній для врахування при прийнятті контролюючим органом рішення про призначення перевірки.

Враховуючи, що вищенаведеними нормами права передбачено обмін податковою інформацією з компетентними органами інших країн щодо правильності застосування податкового законодавства та запобігання ухилення від сплати податків, враховуючи отриману інформацію від іноземного державного органу Верховний суд приходить до висновку про наявність у контролюючого органу підстав для призначення та проведення перевірки на підставі підпункту 78.1.21 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

ВИСНОВОК:

1)    Правовою підставою податкової перевірки на підставі інформації іноземних державних органів є виключно наявність факту вже проведеної перевірки, а не наслідки (результати) такої перевірки (навіть якщо ППР скасовані в судовому порядку));

2)    «Інформацією іноземних державних органів» може бути навіть лист, який підписаний «керівником відповідного департаменту» з Мінфіну іноземної держави, адже  це є «обміном податковою інформацією»;

3)    Отримана інформація свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, незважаючи – див. п.1.

 

 

Матеріал по темі: «Лист прокуратури, як підстава дляпроведення податкової перевірки»

 

 

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикція оскарження дій чи бездіяльності органів слідства та дізнання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нормами ЦПК України не передбачено можливості розгляду у порядку цивільного судочинства скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/5779/24, провадження № 61-5889св25 (ЄДРСРУ № 131762562) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності оскарження дій чи бездіяльності органів слідства, дізнання та прокуратури.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно із частиною 1 статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (частина перша статті 2 КПК України).

Згідно зі статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Тобто, на досудовому провадженні позивач має право звернутися в порядку КПК України зі скаргою щодо оскарження бездіяльності прокурора у вчиненні процесуальних дій, які безпосередньо передбачені КПК України і покладені на нього відповідно до постанови суду, тобто щодо безпосереднього здійснення повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі 234/15610/18).

Пунктом 9-1 частини першої статті 303 КПК України встановлено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником.

Скарги на інші, окрім визначених у частині першій статті 303 КПК України, рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Статтею 306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

У статті 308 КПК України встановлено особливий порядок оскарження недотримання розумних строків, відповідно до якого, на відміну від інших скарг, що можуть бути подані на стадії досудового провадження, скарга на недотримання розумних строків подається прокурору вищого рівня, уповноваженому реагувати на недотримання розумних строків під час досудового розслідування. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

ВИСНОВОК: У порядку цивільного судочинства не можуть вирішуватися питання чи була застосована до позивачів як учасників кримінального провадження належна правова процедура.

Зокрема, нормами ЦПК України не передбачено можливості розгляду у порядку цивільного судочинства скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, а також перевірки законності/незаконності дій прокурора.

  

 

 

Матеріал по темі: «Процедура припинення розшуку автомобіля»
 
 
«Виключна підсудність щодо оскарження дій або бездіяльності органів дізнання та прокуратури»
 
 

(НЕ)отримання судового дозволу на огляд мобільного телефону

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: неотримання судового дозволу на огляд мобільного телефону підозрюваного з боку правоохоронних органів 

04 червня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 686/20198/22, провадження № 51-565км25 (ЄДРСРУ № 128309294) досліджував питання щодо неотримання судового дозволу на огляд мобільного телефону з боку правоохоронних органів. 

Верховний Суд у справі № 727/6578/17 (постанова від 09 квітня 2020 року) ствердив, що сутність такої негласної слідчої (розшукової) дії, як доступ до зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає у здійсненні на підставі ухвали слідчого судді пошуку, виявлення і фіксації відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або її частин, доступ до яких обмежений власником, володільцем або утримувачем системи розміщенням її у публічно недоступному місці, житлі чи іншому володінні особи або логічним захистом доступу, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача. 

Відповідно до положень частини 1 статті 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів в контексті доступу до інформації, що міститься на мобільних терміналах систем зв`язку, полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходиться інформація, можливості отримати її копію. 

Іншими словами, дозвіл на тимчасовий доступ становить собою наказ суду, адресований особі, у володінні якої знаходиться мобільний термінал, надати стороні кримінального провадження доступ до такої інформації для зняття її копії (постанова Верховного Суду у справі № 369/4929/19 від 09.04.2024). 

Згідно ч.1 ст.162 КПК України до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать особисте листування особи та інші записи особистого характеру. 

Частиною 6 статті 163 КПК України передбачено, що слідчий суддя постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п`ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів. 

Загальні положення про втручання у приватне спілкування містяться у статті 258КПК України: ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді; прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов`язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. 

Відповідно до ч. 3 ст. 258 КПК спілкуванням є передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв`язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. 

Разом з тим, як неодноразово зазначав Верховний Суд, указані положення охороняють права осіб, які бажають зберегти таємницю їхнього спілкування, і надають гарантії від зловживань правоохоронних органів на несанкціоноване втручання у спілкування. Натомість таємниця виключається, якщо абонент (учасник) спілкування не бажає її зберігати і добровільно розкриває, зокрема, перед державними органами. За таких обставин невідбувається втручання у спілкування, а відбувається фіксація добровільно розкритої інформації, яка втрачає статус таємниці й набуває статусу відкритості (постанова ВС від 21.11.2024 у справі №639/3093/23). 

У справі, що розглядалась Верховним Судом, під час огляду місця події засуджена надала дозвіл працівникам поліції на огляд належного їй мобільного телефону, отже доступ до відповідної інформації не був пов`язаний з подоланням систем логічного захисту, здійснювався за добровільною згодою особи, про що було складено протокол огляду електронних інформаційних систем, підписаний засудженою без зауважень. За таких обставин, колегія суддів ККС вважала, що доступ до інформації, що містилась в телефоні засудженої, отримано органом досудового розслідування без порушення вимог КПК України. 

У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 202/2174/23 зазначено, що відповідно до протоколу затримання особи на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України у останнього було виявлено та вилучено мобільний телефон та інформація, наявна в мобільному телефоні, була досліджена шляхом його включення та огляду мобільних додатків, текстових повідомлень, які в ньому знаходились, та доступ до яких не був пов`язаний із наданням володільцем відповідного серверу (оператором мобільного зв`язку) доступу до електронних інформаційних систем. В даному випадку орган досудового розслідування провів огляд предмета - телефону та оформив його відповідним протоколом, який складений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Крім того, відповідно до протоколу огляду речей під час огляду мобільного телефону особа добровільно повідомила цифровий пароль від телефону. 

Зазначене не суперечить положенням ч. 2 ст. 264 КПК, відповідно до яких зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливе без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. 

У постанові від 10.09.2024 (справа № 127/13972/17) Верховний Суд також зазначає, що у справі, що розглядалась, інформація, яка містилася мобільних телефонах, була досліджена шляхом їхнього включення та огляду наявних в них текстових повідомлень, доступ до яких не був пов`язаний із наданням володільцем відповідного серверу (оператором мобільного зв`язку) доступу до електронних інформаційних систем. У цьому випадку орган досудового розслідування провів огляд предметів та оформив його відповідним протоколом, який був складений із дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Огляд наявного на технічних пристроях особистого листування осіб, яке відбулося в минулому, для якого немає підстав проводити його в умовах таємності та негласності, не є видом НСРД і не потребує отримання дозволу слідчого судді, як і не потребує такого дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів. 

Положенням ч. 2 ст. 264 КПК передбачено, що зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливий без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. 

Отже,  у випадку коли власник (володілець) речей дає згоду на їх огляд, то немає необхідності додаткового звернення органу досудового розслідування за судовим дозволом на проведення таких дій (див. наприклад постанови Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 740/3412/20, провадження № 51-2768км22 та від 13 листопада 2024 року у справі №202/2174/23, провадження № 51-2894км24). 

Проведення огляду наявного на технічних пристроях особистого листування осіб, яке відбулося в минулому,   для проведення якого немає підстав проводити його в умовах таємності та негласності, не є видом НСРД і не потребує отримання дозволу слідчого судді, як і не потребує такого дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів (10 вересня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 127/13972/17, провадження  № 51-5694км19 (ЄДРСРУ № 122000053). 

ВИСНОВОК: Зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливе без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.  

Аналогічний висновок зроблений 26 березня 2025 року Верховним Судом колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 743/799/22, провадження № 51-5497км24 (ЄДРСРУ № 126211666).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Спецконфіскація автомобіля як знаряддя вчинення злочину»

 

 

Процедура припинення розшуку автомобіля

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процедура припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження по системі "Гарпун" 

Нормами чинного КПК України не врегульовано порядок зняття з розшуку транспортних засобів, а тому в даному випадку, за аналогією закону, слід звернутись до положень статей 173, 174 КПК України, які визначають процедуру зняття арешту з майна. 

Якщо ж враховувати таку аналогію, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого питання про зняття арешту на транспортний засіб, накладений в кримінальному провадженні за правилами КПК України 2012 року, незалежно від закриття кримінального провадження треба розглядати лише за правилами кримінального судочинства. 

У цій постанові зазначено таке: «23. Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд. 

24. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року). 

25. Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна». 

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеним в п.32 постанови від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 виявлення й ідентифікація транспортного засобу за будь-яких обставин є підставами для припинення його розшуку. Відповідне рішення оформлюється постановою слідчого в порядку, передбаченому ст. 110 КПК України. Копію такої постанови слідчий згідно з вимогами п. 4 розд. 4 Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Гарпун» інформаційно- телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 червня 2018 року № 497 (далі - Інструкція), зобов`язаний упродовж доби направити до органу поліції, відповідального за формування й ведення зазначеної підсистеми. Як передбачено п. 5 цього ж розділу Інструкції, після отримання копії постанови відповідальна службова особа органу поліції повинна невідкладно внести до інформаційної підсистеми «Гарпун» відомості про зняття автомобіля з розшуку.

Відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України рішення слідчого приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий визнає це за необхідне.

Згідно ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об`єктивних причин - надсилається їй.

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України розшук майна є обов`язком слідчого для можливого накладення на нього арешту в кримінальному провадженні.

Згідно абзацу 2 ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача.

У вище вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що хоча розшук автомобіля і внесення відповідної інформації до спеціальної інформаційно-пошукової системи органу поліції КПК прямо не визначені як слідчі (розшукові) дії чи засоби забезпечення кримінального провадження, однак підставами застосування цих заходів є насамперед відомості про те, що транспортний засіб може бути предметом, знаряддям чи засобом кримінального правопорушення. Зазначені відомості підлягають перевірці шляхом встановлення місця перебування й огляду автомобіля, дослідження його ідентифікаційних ознак, співставлення останніх із наявною у правоохоронних органів інформацію, з`ясування наявності чи відсутності слідів кримінального правопорушення або інших даних, що можуть свідчити про причетність транспортного засобу до кримінально караних діянь.

Наведені заходи спрямовані на захист прав і законних інтересів потерпілих від кримінальних правопорушень та інших осіб, забезпечення оперативності й ефективності досудового розслідування, повного, всебічного й неупередженого з`ясування обставин злочинів і притягнення кожного з винних до кримінальної відповідальності в міру його вини та виконання інших завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України.

У разі підтвердження інформації про зв`язок автомобіля зі злочинними діями можуть виникнути встановлені кримінальним процесуальним законом підстави для його тимчасового вилучення, арешту і визнання речовим доказом з метою використання у кримінальній справі як засобу доказування, а в разі протиправного заволодіння транспортним засобом - також подальшого повернення законному володільцю. Визнання матеріального об`єкта речовим доказом є процесуальним рішенням, а тимчасове вилучення й арешт майна - заходами забезпечення кримінального провадження, що застосовуються на підставах і в порядку, визначених КПК (ст. 98, 110, 167, 168, 170-173). Слідчий, прокурор згідно з ч. 2 ст. 170 цього Кодексу зобов`язані вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт. Вжиття таких заходів як втілення засади публічності кримінального провадження є одним із способів виконання правоохоронними органами своїх установлених ст. 25, ч. 4 ст. 38 КПК України обов`язків забезпечити ефективність досудового розслідування для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Таким чином, розшук автомобіля для перевірки його можливої причетності до кримінального правопорушення здійснюється правоохоронними органами в межах правовідносин і породжує юридичні наслідки, що належать до сфери регулювання кримінального процесуального закону.

Відповідно до п.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що розшук транспортного засобу і внесення відповідних відомостей до Інтегрованої інформаційно-пошукової системи передбачає комплекс заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження об`єкта, в тому числі можливість зупинки працівниками поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» автомобіля, що відповідає ознакам розшукуваного, для його перевірки й ідентифікації.

Даний факт унеможливлює безперешкодне використання автомобіля, добросовісним набувачем.

Відповідно до п. 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що якщо за результатами огляду й перевірки причетність транспортного засобу до кримінально караних діянь та існування інших підстав для його арешту не підтвердиться, юридичних наслідків, які б обмежували право власності на це майно його законного власника, не настає. В цьому випадку власник як особа, права та законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або його представник вправі звернутися до слідчого з клопотанням про прийняття рішення щодо припинення розшуку автомобіля, яке слідчий згідно з ч. 1 ст. 220 КПК України зобов`язаний розглянути у строк не більше трьох днів з моменту подання і за наявності відповідних підстав задовольнити. Бездіяльність слідчого, пов`язана з не вирішенням цього клопотання, може бути предметом оскарження до слідчого судді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Відповідно до п. 34, 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 266/1617/19 викладено висновок про те, що разом із цим у разі підтвердження зв`язку транспортного засобу з кримінальним правопорушенням права власника володіти, користуватися та/або розпоряджатися цим майном можуть бути обмежені виключно на підставах та в порядку, встановлених кримінальним процесуальним законом, - у межах процедур тимчасового вилучення й арешту майна згідно зі ст. 167-175 КПК України. У випадках не звернення слідчого з клопотанням до слідчого судді про арешт майна, неприйняття слідчим суддею рішення про задоволення відповідного клопотання в установлені законом строки, а також відмови слідчого судді в його задоволенні тимчасово вилучене майно підлягає невідкладному поверненню особі, в якої воно було вилучено, на підставі п. 2, 3 ст. 169, ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК України. Бездіяльність слідчого, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна, може оскаржуватися в судовому порядку згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження підлягає самостійному оскарженню до слідчого судді у порядку, визначеному ст. 174 КПК України.

Слід враховувати вимоги ст. 28 КПК України щодо розумних строків проведення кожної процесуальної дії під час проведення кримінального провадження, завдання кримінального провадження відповідно до ст. 2 КПК України, а також вимоги п. 11 ст. 170 КПК України про те, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх не застосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. 

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України). 

У рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6рп/2001 роз`яснено, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства. 

Отже, з огляду на те, що інформація щодо розшуку транспортного засобу була внесена у рамках кримінального провадження, то і вилучення зазначеної інформації належить проводити у порядку, визначеному КПК України. 

Крім того, положення Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497, відповідно до яких рішення про припинення розшуку транспортного засобу приймає слідчий та відповідна інформація вноситься на підставі постанови про припинення розшуку ТЗ із зазначенням виду, марки, моделі, реєстраційного номера ТЗ, номера кримінального провадження, дати і підстави припинення розшуку. 

Отож, вилучення інформації з Інформаційної підсистеми «Гарпун» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» належить проводити з дотриманням порядку, передбаченого КПК України, та відповідно до Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми "Гарпун" інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.06.2018 № 497. 

ВИСНОВОК: Рішення про припинення розшуку транспортного засобу приймає слідчий та відповідна інформація вноситься на підставі постанови про припинення розшуку ТЗ, а отже власник майна не позбавлений можливості заявити клопотання слідчому про скасування розшуку автомобіля та/або зобов`язати слідчий орган прийняти постанову про припинення розшуку транспортного засобу звернувшись до слідчого судді/суду.

 

 

  

 

 

Матеріал по темі: «Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження»

 

 

 

Теги: розшук авто, гарпун, арешт автомобіля, конфіскація майна, оголошення в розшук, постанова слідчого, оскарження рішення, слідчий суддя, судова практика, Адвокат Морозов

Поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові підстави для поновлення строку на  апеляційне оскарження ухвали слідчого судді

Згідно з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, висловленої в постанові від 27.05.2019 (справа № 461/1434/18), за змістом ст. 376 КПК України дата оголошення судового рішення, у тому числі й ухвали слідчого судді, безпосередньо пов`язується з датою виходу суду з нарадчої кімнати й саме з цієї дати, яка зазначається у вступній частині ухвали, розпочинається перебіг строку на апеляційне оскарження.

Тобто, у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали.

Оголошення слідчим суддею в порядку ч. 2 ст. 376 КПК України лише резолютивної частини ухвали має місце переважно у виняткових випадках та жодним чином не впливає на визначений процесуальним законом порядок обчислення строку апеляційного оскарження.

Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення (ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК).

Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати апеляційну скаргу у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Частиною 1 ст. 117 вказаного Кодексу передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише в тому випадку, якщо судом буде визначено поважність причин його пропуску.

Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з  істотними обставинами, перешкодами, труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у строк, визначений законом. Такі обставини мають бути підтверджені скаржником.

У випадку необізнаності у заінтересованих осіб із мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч.1 ст.117 КПК (постанова ОП ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).

Необізнаність із мотивами, викладеними в повному тексті ухвали, необхідність їх належного аналізу для обґрунтованого оскарження вищевказаного судового рішення, свідчить про наявність обставини, яка об`єктивно перешкоджала особі реалізувати своє право на апеляційне оскарження в межах визначеного процесуального строку та ускладнила можливість її своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

Отже, оголошення повного тексту рішення слідчого суді в інший день ніж вступної та резолютивної його частини, може бути правовою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду лише за умови подання клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження.

ВИСНОВОК: У випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України. (02 жовтня 2024 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у справі № 991/5835/24, провадження № 11-сс/991/661/24 (ЄДРСРУ № 122112601) та від 03 жовтня 2024 року у справі № 991/7720/24, провадження №11-сс/991/720/24 (ЄДРСРУ № 122175516).

  

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення слідчому строку розслідування в кримінальних провадженнях, де нікому не повідомлено про підозру»
 

 

 

Теги: слідчий суддя, оскарження ухвали слідчого судді, строк на оскарження, поновлення строку на оскарження, клопотання про поновлення строку, судове рішення, резолютивна частина судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Відшкодування шкоди завданої прокурором з огляду на скасування його рішень слідчим суддею

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю прокурора з огляду на скасування його рішень слідчим суддею

15 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/17413/22, провадження № 61-1890св24 (ЄДРСРУ № 120370670) досліджував питання щодо відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю відповідача, вважаючи процесуальні рішення прокурора незаконними з огляду на їх скасування слідчим суддею.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

(!!!) Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23)).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц (провадження № 61-10631св22).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

ВИСНОВОК: Саме лише оскарження процесуальних рішень прокурора є механізмом реалізації права скаржника на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.

Але рішення слідчого судді, якими визнана протиправна дія/бездіяльність прокурора, можна використовувати в якості підґрунтя в судовому процесі, щоб довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення…

 

 

  

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»
 

 

 

 

Теги: прокурор, відшкодування шкоди, скасування рішень прокурора, слідчий суддя, бездіяльність прокурора, противоправні рішення, потерпілий, Верховний суд, Адвокат Морозов