Поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові підстави для поновлення строку на  апеляційне оскарження ухвали слідчого судді

Згідно з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, висловленої в постанові від 27.05.2019 (справа № 461/1434/18), за змістом ст. 376 КПК України дата оголошення судового рішення, у тому числі й ухвали слідчого судді, безпосередньо пов`язується з датою виходу суду з нарадчої кімнати й саме з цієї дати, яка зазначається у вступній частині ухвали, розпочинається перебіг строку на апеляційне оскарження.

Тобто, у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали.

Оголошення слідчим суддею в порядку ч. 2 ст. 376 КПК України лише резолютивної частини ухвали має місце переважно у виняткових випадках та жодним чином не впливає на визначений процесуальним законом порядок обчислення строку апеляційного оскарження.

Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення (ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК).

Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати апеляційну скаргу у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Частиною 1 ст. 117 вказаного Кодексу передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише в тому випадку, якщо судом буде визначено поважність причин його пропуску.

Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з  істотними обставинами, перешкодами, труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у строк, визначений законом. Такі обставини мають бути підтверджені скаржником.

У випадку необізнаності у заінтересованих осіб із мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч.1 ст.117 КПК (постанова ОП ККС ВС від 27 травня 2019 року у справі №461/1434/18, провадження №51-6470кмо18).

Необізнаність із мотивами, викладеними в повному тексті ухвали, необхідність їх належного аналізу для обґрунтованого оскарження вищевказаного судового рішення, свідчить про наявність обставини, яка об`єктивно перешкоджала особі реалізувати своє право на апеляційне оскарження в межах визначеного процесуального строку та ускладнила можливість її своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

Отже, оголошення повного тексту рішення слідчого суді в інший день ніж вступної та резолютивної його частини, може бути правовою підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду лише за умови подання клопотання про поновлення процесуального строку на оскарження.

ВИСНОВОК: У випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України. (02 жовтня 2024 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у справі № 991/5835/24, провадження № 11-сс/991/661/24 (ЄДРСРУ № 122112601) та від 03 жовтня 2024 року у справі № 991/7720/24, провадження №11-сс/991/720/24 (ЄДРСРУ № 122175516).

  

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення слідчому строку розслідування в кримінальних провадженнях, де нікому не повідомлено про підозру»
 

 

 

Теги: слідчий суддя, оскарження ухвали слідчого судді, строк на оскарження, поновлення строку на оскарження, клопотання про поновлення строку, судове рішення, резолютивна частина судового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Відшкодування шкоди завданої прокурором з огляду на скасування його рішень слідчим суддею

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю прокурора з огляду на скасування його рішень слідчим суддею

15 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/17413/22, провадження № 61-1890св24 (ЄДРСРУ № 120370670) досліджував питання щодо відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю відповідача, вважаючи процесуальні рішення прокурора незаконними з огляду на їх скасування слідчим суддею.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

(!!!) Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Сам по собі факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23)).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18 (провадження № 61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц (провадження № 61-10631св22).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

ВИСНОВОК: Саме лише оскарження процесуальних рішень прокурора є механізмом реалізації права скаржника на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.

Але рішення слідчого судді, якими визнана протиправна дія/бездіяльність прокурора, можна використовувати в якості підґрунтя в судовому процесі, щоб довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення…

 

 

  

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»
 

 

 

 

Теги: прокурор, відшкодування шкоди, скасування рішень прокурора, слідчий суддя, бездіяльність прокурора, противоправні рішення, потерпілий, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підстави для зменшення суми застави у кримінальних провадженнях

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави для зміни розміру запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні

Застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до підозрюваного та накладає відповідні зобов`язання не тільки на підозрюваного, а також на іншу особу, яка погодилась внести заставу за підозрюваного (заставодавця). Так, застава забезпечує виконання підозрюваним обов`язків, покладених на підозрюваного як процесуальним законом, так і обов`язків, покладених слідчим суддею, що передбачені пунктами 1-9 частини 5 статті 194 КПК, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням: 1) обставин кримінального правопорушення, 2) майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, 3) інших даних про його особу та 4) ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України)

В свою чергу ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційна палата ВАКС вже висловлювала позицію про те, що розмір застави як самостійного запобіжного заходу чи альтернативного триманню під вартою не може перевищувати обґрунтований у клопотанні детектива розмір застави (ухвала від 07.11.2019 у справі № 991/908/19).

Однак, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Обов’язковою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

(!!!) Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Клішин проти України" у справі №30671/04 від 23.01.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у рішенні "Ilijkov v. Bulgaria" від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі "Пунцельт проти Чехії" ("Punzelt v. Czech Republic") № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

При аналізі судової практики вбачається, що найбільш ймовірною аргументацією ризиків, які зазначає сторона обвинувачення є те, що підозрюваний може здійснити спроби:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Отже, сторона захисту повинна надати суду докази відсутності ризиків з боку підозрюваного щодо перешкоджання розслідуванню, переховування від органів досудового розслідування і т.і.

Судова практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ):

·   перспектива втратити заставу у разі неявки особи на судове засідання повинна діяти як достатній стримувальний фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання підозрюваного чи обвинуваченого переховуватися (п. 78 рішення у справі Mangouras v. Spain);

· розмір застави необхідно оцінювати передусім з огляду на особу підозрюваного чи обвинуваченого та його активи, проте також за певних обставин суду варто брати до уваги суму збитків, які приписують фігуранту провадження (п. 81 рішення у справі Mangouras v. Spain);

·   виключна увага на розмірі ймовірних збитків є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Саме тому суд також має ретельної оцінити спроможність особи сплатити визначений розмір застави та обґрунтувати  визначену суму  (п. 32 рішення у справі Істоміна проти України).

01 листопада 2022 р. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в рамках справи № 991/4791/22, провадження №11-сс/991/343/22 (ЄДРСРУ № 107154734) вказала, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя здійснює судовий контроль саме сторони обвинувачення, адже саме ця сторона має переконати слідчого суддю у необхідності відступити від принципу свободи особи (у випадку порушення питання про тримання під вартою) та принципу свободи володіння майном (у випадку порушення питання про заставу як запобіжний захід або арешт майна).

Крім того, встановлений законом обов`язок слідчого судді, суду визначити розмір застави в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою свідчить про те, що застава в певному розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного на тому ж рівні (з тією ж ефективністю), що і тримання під вартою. Тримання під вартою не застосовується у зв`язку з внесенням застави у розмірі, визначеному слідчим суддею чи судом. Отже, законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою. Аналогічну позицію Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду раніше висловлювала в ухвалі від 07.11.2019 у справі № 991/908/19 (пункт 163) та в ухвалі від 28.05.2022 у справі № 991/3661/20 (пункти 121-122).

Отже, для зміни розміру запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні необхідно довести  непомірний тягар розміру застави для підозрюваного, а також те, що її розмір є неспіврозмірним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

(!!!) Під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу слідчий суддя не перевіряє обґрунтованість самих підстав застосування запобіжного заходу, а заявниками не можуть ставитися під сумнів висновки, які були покладені в основу такого рішення слідчого судді. Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому слідчий суддя не переглядає рішення про застосування запобіжного заходу, а на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до підозрюваного відповідний захід або його виконання та які виникають у зв`язку з плином часу досудового розслідування. Такий висновок опосередковано ґрунтується і на приписах ч. 5 ст. 201 КПК України, яка унеможливлює подання підозрюваним, його захисником клопотання про зміну запобіжного заходу протягом тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.

Приписи ч. 5 ст. 194 КПК України обумовлюють покладення обов`язків із застосуванням запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою. Отже, покладення обов`язків є наслідком застосування запобіжного заходу, вони мають похідний характер і залежать від застосованого запобіжного заходу (його суворості), а не навпаки. Тому зменшення переліку обов`язків не може впливати на застосований запобіжний захід і не є підставою для його зміни.

ВИСНОВОК: Підставами для зміни розміру запобіжного заходу у виді застави у кримінальному провадженні можуть бути:

• необґрунтована підозра органу розслідування, відсутність збитків, давність вчинення правопорушення;
• майновий, сімейний публічний стан, публічність підозрюваного, обвинуваченого;
• відсутність ризиків з боку підозрюваного щодо перешкоджання, переховування від органів досудового розслідування і т.і.;
• непомірний тягар розміру застави для підозрюваного та неспіврозмірність для обставин кримінального правопорушення.

 

 

Матеріал по темі: «Проведення обшуку без ухвали слідчого судді»

 

 

 

Теги: застава, запобіжний захід, слідчий суддя, зменшення розміру застави, кримінальне провадження, підозра, сума застави, судова практика, Адвокат Морозов

 

Податкові перевірки на підставі рішення слідчого, прокурора або судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки призначення податкових перевірок слідчими, прокурорами та слідчими суддями в рамках КПК України

11 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/1018/16, адміністративне провадження № К/9901/36476/18 (ЄДРСРУ № 115555679) досліджував питання щодо призначення податкових перевірок слідчими, прокурорами та слідчими суддями в рамках КПК України.

З прийняттям Закону України „Про прокуратуру" від 14.10.2014 Nє1697-VII з 15.07.2015 із КПК України було виключено норми (пункт 6 частини другої статті 36, пункті 4 частини другої статті 40), що надавали слідчому/прокурору право на призначення перевірок { підпункт 12 пункту 5 розділу ХІІ „Прикінцеві положення" Закону Nє 1697-VII }.

Таким чином, із набранням чинності Законом Nє1697-VII (з 15.07.2015) ані слідчі, ані прокурори не мали права на призначення податкових перевірок.

Своєю чергою, норма підпункту 78.1.11 статті 78 ПК України, яка передбачає проведення перевірок на підставі рішень слідчих/прокурорів та слідчих суддів, була введена в ПК України Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України" від 13.04.2012 Nє 4652-VI.

Тобто норма підпункту 78.1.11 статті 78 ПК України була прийнята у зв`язку із прийняттям КПК України у редакції, де у пункт 6 частини другої статті 36, пункті 4 частини другої статті 40 було закріплено право слідчого та прокурора призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом, але не була приведена у відповідність чинному законодавству у зв`язку з прийняттям Закону Nє1697-VII.

Отже, з 15.07.2015 можливість призначення перевірок слідчими і прокурорами було виключено із КПК України, і суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у зв`язку із цим у відповідача не було підстав для проведення позапланової виїзної перевірки платника податків на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а позивач мав право відмовити у допуску до перевірки через незаконність її проведення.

Окрім цього, ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки (23 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/10486/18, адміністративне провадження № К/9901/10880/19 (ЄДРСРУ № 96498270)

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 08.06.2023 у справі № 826/7929/16 (провадження № К/9901/48213/21), що була висловлена під час вирішення питання стосовно незаконності та наслідків податкової перевірки платника податку, призначеної слідчим, повноваження якого щодо цього були виключені з 15.07.2015 із набранням чинності Законом Nє1697-VII.

Податковим кодексом України передбачені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 у справі № 1570/7146/12, від 24.10.2018 у справі № 808/1746/15 та від 04.02.2019 у справі № 807/242/14.

(!!!) При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності спірного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.

Разом з цим слід враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.11.2020 (справа №813/5892/15), від 03.02.2021 (справа №826/9464/18) виклала правову позицію, згідно якої наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

ВИСНОВОК:  У разі недотримання вимог проведення податкової перевірки, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

 

 

Матеріал по темі: «Рішення слідчого судді про призначення / надання дозволу на проведення перевірки»

 

 

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Вилучення оригіналу виконавчого документа на підставі ухвали слідчого судді

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Тимчасовий доступ до оригіналів документів виконавчого провадження з подальшим вилученням, в тому числі і оригіналу виконавчого документа

23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 718/1161/16-ц, провадження № 61-5826св22 (ЄДРСРУ № 107533407) досліджував питання щодо вилучення оригіналу виконавчого документа на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно зі статтею 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Відповідно до частини першої статті 165 КПК України особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов`язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду.

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (частина перша статті 166 КПК України).

Врахувавши наведені положення КПК України, суд зробив обґрунтований висновок про те, що виконавець зобов`язаний виконати ухвалу слідчого судді  та надати тимчасовий доступ до оригіналів документів виконавчого провадження з подальшим їх вилученням.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Також у пункті 1 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, зазначено, що примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Отже, судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, що здійснюється саме на підставі виконавчого документа, зокрема виконавчого листа.

(!!!) З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що виконавець повинен виконувати судове рішення навіть за відсутності у нього оригіналу виконавчого листа, оскільки такі твердження заявника фактично зводяться до помилкового тлумачення норм права.

За таких обставин Верховний Суд погоджується, що без оригіналу зазначеного виконавчого листа  виконавець не може вчиняти виконавчі дії, тобто здійснювати примусове виконання рішення суду.

Верховний Суд також врахував, що у Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до § 51-53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат - це документ, який видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата, яка унеможливлює його виконання.

Отже, видача дубліката виконавчого документа зумовлена необхідністю виконання ухваленого судом рішення, яке набрало законної сили, проте не було виконане боржником.

ВИСНОВОК: За обставин вилучення слідчим у виконавця оригіналу виконавчого листа стягувач, з метою реалізації принципу обов`язковості судового рішення, має право на звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа та подальшого пред`явлення його до виконання, оскільки оригінал виконавчого листа хоч фактично не втрачено, проте юридично він є частиною кримінального провадження, що унеможливлює вчинення виконавцем дій з його примусового виконання.

 

Матеріал по темі: «Підстави для видачі судом дубліката виконавчого документу»

 

 

Теги: судовий наказ, виконавчий документ, виконавчий лист, вилучення документів, дублікат, слідчий суддя, тимчасовий доступ,   на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Негласні слідчі (розшукові) дії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право, суб’єктність  та підстави для проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках відповідного кримінального провадження

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо права, суб’єктності та підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій в рамках відповідного кримінального провадження.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це інститут кримінального процесуального права, спосіб отримання доказів у кримінальному провадженні.

Статтею 246 КПК України передбачено, що негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи (ч. 6 ст. 246 КПК України).

(!!!) Проведення негласних слідчих (розшукових) дій можливе лише в рамках відповідного кримінального провадження та з дотриманням встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

Глава 21 КПК України до НСРД відносить:

1)аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України), що полягає в негласній (без відома особи) фіксації та обробці із використанням технічних засобів розмови цієї особи або інших звуків, рухів, дій, пов`язаних з її діяльністю або місцем перебування тощо;

2)накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК України), що полягає в забороні установам зв`язку та фінансовим установам вручення кореспонденції адресату без відповідної вказівки слідчого, прокурора;

3)огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України), що полягає в негласному відкритті й огляді затриманої кореспонденції, на яку накладено арешт, її виїмці або знятті копії чи отриманні зразків, нанесенні на виявлені речі і документи спеціальних позначок, обладнанні їх технічними засобами контролю, заміні речей і речовин, що становлять загрозу для оточуючих чи заборонені у вільному обігу, на їх безпечні аналоги;

4)зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (ст. 263 КПК України), що полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв`язку;

5)зняття інформації з електронних інформаційних систем без відома її власника, володільця або утримувача (ст. 264 КПК України), що полягає в одержані інформації, у тому числі із застосуванням технічного обладнання, яка міститься в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютер), автоматичних системах, комп`ютерній мережі;

6)обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України), що полягає в таємному проникненні слідчого чи уповноваженої особи без відома власника чи володільця, приховано, під псевдонімом або із застосуванням технічних засобів у приміщення та інше володіння для встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю особи або безпосередньо з метою виявлення і фіксації слідів кримінального правопорушення, проведення огляду, виявлення документів, речей, що мають значення для досудового розслідування, виготовлення копій чи їх зразків, виявлення осіб, які розшукуються, або з іншою метою для досягнення цілей кримінального провадження;

7)спостереження за особою в публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України), що полягає у візуальному спостереженні за особою слідчим чи уповноваженою особою для фіксації її пересування, контактів, поведінки, перебування в певному, публічно доступному місці тощо або застосуванні з цією метою спеціальних технічних засобів для спостереження.

8)аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України), що полягає у застосуванні технічного обладнання у публічно доступному місці з метою фіксації відомостей (розмов, поведінки осіб, інших подій), які мають значення для кримінального провадження, без відома присутніх у ньому осіб;

9)негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України), що полягає в діях слідчого чи уповноваженої особи, які дозволяють без відома власника чи володільця отримати зразки матеріалів, сировини, виробів тощо, у тому числі в публічно недоступних місцях;

10)спостереження за річчю або місцем у публічно доступних місцях (ст. 269 КПК України), що полягає у візуальному спостереженні за певною річчю або певним місцем слідчим чи уповноваженою особою для фіксації її переміщення, контактів з нею певних осіб, подій у певному місці для перевірки відомостей під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення або застосуванні з цією метою спеціальних технічних засобів для спостереження.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 275 КПК під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 275 КПК забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов`язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.

Отже, вимоги щодо порядку залучення до конфіденційного співробітництва під час проведення НС(Р)Д визначені виключно вимогами ст. 275 КПК, де, зокрема, встановлено перелік осіб, які не можуть залучатись до конфіденційного співробітництва за умови можливості розголошення ними конфіденційної інформації професійного характеру.

Усталена судова практика визначає, що під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою і на засадах добровільності та конспіративності використовуються для вирішення завдань кримінального провадження. Слідчий має право використовувати інформацію, отриману від осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво під час проведення НСРД, або залучати їх до проведення таких дій.

Примітка: Відповідно до п. 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов`язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці.

Разом з цим, сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати в суді. Такий висновок зробив Верховний суд в постанові № 148/734/14-к.

Залучення до конфіденційного співробітництва не є різновидом НС(Р)Д, а лише складовим елементом їх проведення, що вбачається із положень ч. 2 статті 246 КПК, де перераховуються види НС(Р)Д, які можуть проводиться у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє. Залучення до конфіденційного співробітництва є лише засобом проведення різних видів НС(Р)Д (1 грудня 2021 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 501/740/18, провадження № 51-3586 км 21).

Положення чинного законодавства вказують на основні чинники отримання відомостей за допомогою проведення негласних слідчих (розшукових) дій:

-наявність кримінального провадження відповідної тяжкості;

-неможливість іншим способом отримати докази в цьому кримінальному провадженні;

-закріплення в законі вичерпного переліку суб`єктів, уповноважених на прийняття рішення про проведення НСРД, та правомочних на їх проведення;

-процесуальний алгоритм санкціонування проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

-отримання і фіксація доказової інформації в режимі реального часу тощо.

 

Матеріал по темі: «Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД не є доказом»

 

 

Теги: слідчі дії, нсрд, конфіденційне співробітництво, негласні слідчі розшукові дії, слідчий суддя, докази, кримінальне провадження, санкція на проведення, фіксація, доказова база, судова практика, Адвокат Морозов