Витребування майна та повернення його власнику, якщо майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витребування майна та повернення його власнику в рамках цивільного провадження, якщо майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

09 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 385/203/23, провадження № 61-6217св24 (ЄДРСРУ № 122252977) досліджував питання щодо витребування майна та повернення його власнику, якщо майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18)).

(!!!) Касаційний суд підкреслює, що в приватно-правових нормах відсутня така підстава відмови в задоволенні віндикаційного позову, який пред`явлений юридичною особою до фізичної особи, як визнання предмета віндикаційного позову речовим доказом у кримінальному провадженні.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 334 ЦК України).

Положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу (див. пункт 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22)).

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ. Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 квітня 2023 року у справі № 569/20334/21 (провадження № 61-474св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).

Державна реєстрація транспортного засобу, на відміну від державної реєстрації прав на нерухомість, не має правотвірного характеру (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 638/9047/19 (провадження № 61-8399св23)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (див. пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

ВИСНОВОК: Отже, в приватно-правових нормах відсутня така підстава відмови в задоволенні віндикаційного позову, який пред`явлений юридичною особою до фізичної особи, як визнання предмета віндикаційного позову речовим доказом у кримінальному провадженні.

 

 

 

 

 
Матеріал по темі: «Судова юрисдикція щодо зняття арешту з майна накладеного за КПК  1960 р.»
 

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Припинення заходів забезпечення кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вирішення питання про долю речових доказів у закритому кримінальному провадженні

Відповідно до ч.9 ст.100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Згідно із до ч. 1ст. 171 КК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Частиною 3 ст. 174 КПК України визначено, що прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Отже, вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні, яке закрите, здійснюється за правилами ст.171-174 КПК України судом на підставі відповідного клопотання уповноваженого суб`єкта з урахуванням обмежень, викликаних закінченням досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Отже, уповноважена на здійснення досудового розслідування особа у такому кримінальному провадженні внаслідок його закриття не може звертатися із таким клопотанням.

Разом із цим, КПК України визначено, що прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15Закону України "Про прокуратуру" та діє у межах своїх повноважень.

Згідно із висновками Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 554/2506/22 від 15 квітня 2024 року, суд виснував, що чинний кримінальний процесуальний закон розрізняє поняття «суд» та «слідчий суддя», визначаючи стадії кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність) здійснення ними своїх повноважень та належним чином розмежовуючи їх. Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Пунктом 29 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104, визначено, що речові докази у вигляді предметів чи товарів, що належать до вилучених з обігу на підставі відповідного рішення слідчого судді, суду передаються для їх технологічної переробки або знищуються.

Відповідно до Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду(у новій редакції), затвердженої наказом  від 27.08.2010 N 51/401/649/471/23/125, до вилучених з обігу належать:

- предмети, придбання і використання яких здійснюється за особливими дозволами і вичерпний перелік яких визначений законодавством України;

- предмети, виготовлення, придбання, зберігання, збут і розповсюдження яких забороняється законодавством;

ВИСНОВОК № 1: Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ч. 9 ст. 100 КПК про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею.

 

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.04.2024 року у справі № 554/2506/22 прийшла до висновку:

«…за приписами частини 4, якою доповнено ст. 132 КПК Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв`язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння»№2810-IX від 01 грудня 2022року (набрав чинності 29 грудня цього ж року),ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Після закриття кримінального провадження втручання у сферу приватних інтересів (арешт майна) фактично набуває свавільного характеру, з огляду на що приписи ч. 4 ст. 132 КПК є дієвим засобом реалізації положень ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції задля усунення порушення прав власника або володільця майна.

Приписи ч. 4 ст. 132 КПК є нормою, за якою в КПК встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження, застосування якої у взаємозв`язку із положеннями ч. 1 ст. 170 цього Кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.

Імперативні приписи ч. 4 ст. 132 КПК вимагають поводження з вказаним вище майном з боку прокурора, органу досудового розслідування, державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб та інших суб`єктів суспільних відносин як таким, що не є арештованим в порядку, передбаченому КПК. За відсутності інших законних підстав, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, стосовно якого арешт припинив свою дію, є протиправним і тягне відповідальність, передбачену законом.

Отже, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію, з огляду на що припиняє свою дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування відповідним майном. Після закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому законом слідчим, речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна».

ВИСНОВОК № 2: У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК, заходи забезпечення кримінального провадження, серед яких і арешт майна, припиняють свою дію в силу прямої вказівки ч. 4 ст. 132 КПК.

 

 Матеріал по темі: «Оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна»

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

 

Оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість оскарження ухвал слідчого судді про відмову у скасуванні арешту з майна

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року р справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), було зроблено висновок про те, що у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Частина 3статті 169 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор після отримання судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.

Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання апеляційної скарги на рішення слідчого судді, постановленого за наслідками розгляду скарги, заяви чи клопотання учасника кримінального провадження має відбуватись з дотриманням певних умов.

У частинах 1 та 2статті 309 КПК України наведено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Відповідно до частини 3 статті 392КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України.

Аналізуючи практику Верховного Суду з питання щодо правильного застосування норм кримінального процесуального закону, які містяться у статті 309, частині 4 статті 399 КПК України, можна зробити висновок, що перелік ухвал, зазначений у статті 309 КПК, розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно, ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами статті 174 КПК України, в аспекті положень статті 309 КПК не підлягає апеляційному оскарженню.

Такий висновок сформульовано в ухвалі об`єднаної палати ККС ВС від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18 (провадження № 51-598кмо19), де зазначено, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна, або відмову в ньому, тобто судові рішення, які були постановлені в порядку статті 173 КПК України.

При цьому, можливості оскарження ухвал слідчого судді, які прийняті в порядку статті 174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна, кримінальний процесуальний закон не передбачає.

За положеннями частини 1 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Виходячи з наведеного, арешт майна передбачає встановлення певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт, повне або часткове скасування арешту, у свою чергу, повністю або в певній частині поновлює права особи щодо відчуження, розпорядження та/або користування майном. Саме тому, при формулюванні в статті 309 КПК України переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, законодавець відніс до їх числа ухвали про арешт майна або відмову у ньому, оскільки це питання стосується необхідності обмеження прав володільця майна, але не зазначив у цьому переліку ухвали про скасування арешту майна, адже таке рішення означає повне або часткове скасування вже накладених обмежень.

Таким чином, в аспекті положень статті 309 КПК України ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами статті 174 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.

При цьому, можливості оскарження ухвал слідчого судді, прийнятих у порядку ст.174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна або про відмову у скасуванні такого арешту, кримінальний процесуальний закон не передбачає (25 жовтня 2023 року ухвала Черкаського апеляційного суду в рамках справи № 712/191/23 номер,  провадження 11-сс/821/507/23 (ЄДРСРУ № 114424377) – відкрито касаційне провадження (ухвала Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 листопада 2023 року у справі №  712/191/23, провадження № 51-3208ск23 (ЄДРСРУ № 114835210). 

Така ж правова позиція, нажаль,  викладена й в ухвалі Верховного Суду від 21.02.2023 у справі №367/1348/21 (ЄДРСРУ № 109102546).

 

Але є і інші правові позиції Верховного суду, які наголошують на протилежному…

 

 

Матеріал по темі: «Скасування арешту з майна накладеного в межах кримінального провадження»

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Судова юрисдикція щодо зняття арешту з майна накладеного за КПК 1960 р.

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судова юрисдикція щодо зняття арешту з майна накладеного за КПК України 1960 року, а розгляд кримінального провадження на цей час не завершено

27 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 289/921/21, провадження № 61-2269св22 (ЄДРСРУ № 108262362) досліджував питання відносно судової юрисдикції щодо зняття арешту з майна накладеного під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, а розгляд кримінального провадження на цей час не завершено.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).

Згідно з частиною першою статті 1 КПК України 2012 року порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).

(!!!) Отже, у випадках, визначених зазначеною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.

Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 1960 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє не закрито, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства.

Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19)).

Отже, встановивши, що арешт на майно накладено в кримінальному провадженні за правилами КПК України 1960 року, а кримінальна справа, у межах якої накладений арешт на спірне майно, не закрита, на цей час проводиться додаткове розслідування у кримінальному провадженні, суди дійшли правильного висновку про те, що питання про зняття такого арешту необхідно розглядати за правилами кримінального судочинства.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2022 року у справі № 755/16129/21 (провадження № 61-6587св22).

Окрему увагу слід приділити  постановам Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17.

Так у справі № 2-3392/11 з позовом про зняття арешту звертались особи, які не були сторонами кримінального провадження, у межах якого було накладено спірний арешт, що зумовлювало розгляд справи в порядку цивільного судочинства, а у справі № 766/21865/17 суди встановили, що кримінальну справу, у межах якої накладений арешт на майно особи, було припинено на стадії досудового слідства, тому суди дійшли висновку, що спір про звільнення цього майна з-під арешту необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

ВИСНОВОК: Отже, якщо кримінальне провадження щодо заявника  розпочате за правилами КПК України 1960 року та не закінчене - це виключає можливість розгляду справи про звільнення майна з-під арешту за правилами цивільного судочинства, оскільки такий спір необхідно  розглядати за правилами КПК 2012 року.

Аналогічний висновок зроблений 07 жовтня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/16129/21, провадження № 61-6587св22 (ЄДРСРУ № 106841492).

 

Матеріал по темі: «Зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження»

  

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Скасування арешту з майна накладеного в межах кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення нерухомого майна з-під арешту накладеного в межах кримінальної справи на підставі КПК України 1960 року

07 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 755/16129/21, провадження № 61-6587св22 (ЄДРСРУ № 106841492) досліджував питання щодо звільнення нерухомого майна з-під арешту накладеного в межах кримінальної справи на підставі КПК України 1960 року.

Суть справи: Скасування арешту з нерухомого майна накладеного в межах кримінальної справи порушеної на підставі КПК України 1960 року в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди вважали, що, оскільки кримінальне провадження не закінчено, відтак, підстави для розгляду справи за правилами цивільного судочинства відсутні.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій посилалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).

Так, у пунктах 21.1, 21.4, 32 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року визначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).

Разом з цим, 14 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  760/34216/19, провадження № 61-3868св21 (ЄДРСРУ № 99612857) наголосив, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

(!!!) Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).

У пункті 21.4. цієї постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року.

Примітка: За загальним правилом, арешт, накладений у рамках кримінального провадження, знімається за правилами кримінального судочинства. Але з цього правила існують винятки. Наприклад, у випадку арешту майна, накладеного за правилами КПК України 1960 р. та не знятого за цим кодексом після закриття кримінальної справи, такий арешт знімається у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Верховний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність розгляду питання про звільнення спірної нерухомості з-під арешту в порядку КПК України 2012 року, оскільки такий порядок є єдиним визначеним способом захисту права власності позивача на квартиру, арешт на яку було накладено в межах кримінального провадження, яке станом на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень не є закінченим.

ВИСНОВОК: Отож, наявність незакінченого кримінального провадження виключає можливість розгляду справи про звільнення майна з-під арешту за правилами цивільного судочинства.

 

Матеріал по темі: «Зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження»

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Захист прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження

01 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/21463/19, провадження № 61-5915св20 (ЄДРСРУ № 94591793) досліджував питання щодо захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 19 ЦПК України.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (стаття 2 КПК України).

У частині першій статті 170 КПК України (у редакції, чинній на час виникнення даних правовідносин) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною п`ятою статті 171 КПК України визначено, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

Згідно із частиною першою статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України).

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частини третя та четверта статті 174 КПК України).

Зазначені вимоги співпадають з положеннями частини четвертої статті 21 КПК України, згідно з якою, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані

Конституцією України та міжнародними договорами України.

Тобто, чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження. Разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

У разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17 (провадження № 14-119цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц (провадження № 14-366цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц (провадження № 14-418цс18), від 27 березня 2019 року у справі N 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі N 504/1306/15-ц.

Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року не передбачає процесуального механізму скасування арешту майна після закриття слідчим кримінального провадження та закінчення досудового розслідування. У слідчого судді відсутні повноваження вирішувати питання про скасування арешту майна після закінчення досудового розслідування в кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, а також враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у Постанові від 15.05.2019 справа № 372/2904/17-ц, дане питання підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, але…

… 30 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 727/2878/19 відступила від власного правового висновку щодо юрисдикції спору про звільнення майна з-під арешту, накладеного в кримінальному провадженні, визначивши, що питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

У даному контексті також важливо зазначити, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.

Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов`язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.

На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень, при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.

ВИСНОВОК: Отже, аналогічний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, оскільки чинним кримінальним процесуальним Кодексом передбачено способи захисту прав власника або володільця майна, який не є учасником кримінального провадження, тобто такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України, в противагу зазначеному чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства.

Матеріал по темі: «Правовий нюанс зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження»

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов