Адвокат Морозов (судовий захист)
Строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого
напису для звернення стягнення на
предмет іпотеки по заборгованості за кредитним договором
02 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в
рамках справи № 916/3006/17,
провадження № 12-278гс18 (ЄДРСРУ № 83589983) досліджувала питання щодо строку
звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, яким запропоновано
звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості боржника
перед Банком за кредитним договором.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено,
що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права
вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між
підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для
вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк
давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється,
зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88
Закону України «Про нотаріат» та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ
Порядку вчинення нотаріальних дій.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий
напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового
стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат»,
підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у
справі № 307/1580/17
щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України «Про
нотаріат», підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення
нотаріальних дій дійшов висновку про те, що статтею 88 Закону України «Про
нотаріат» нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий
напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно
до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив,
що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю
сторін. У зв`язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування
нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки
сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років,
а в подальшому до 50 років.
Велика Палата Верховного Суду відступає від
цього висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути
змінений договором. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктами
3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій
передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом
установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього
строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса
повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений
домовленістю сторін.
Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України
позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з
вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у
три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою
про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88
Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю,
встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до
нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна
давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих
строків не має значення у цьому контексті.
Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса
із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
Стаття 88 Закону «Про нотаріат» містить різні строки
для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один
рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій),
оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв
Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна
давність визначалася залежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, тобто
три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств,
установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також
після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки,
встановлені у статті 88 Закону України «Про нотаріат», не були приведені у
відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від
сутності позовних вимог, а не за суб`єктною ознакою.
Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України
суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга
статті 318 ЦК України визначає, що всі
суб`єкти права власності є рівними перед законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична
або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції
визначає, що користування правами і
свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за
будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що
дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та
розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis
рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого
Королівства», заява № 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення
дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про
засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Нормативно визначені відмінні строки для фізичних
осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для
вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є
відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така
відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного
обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з
фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними
особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже,
Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної
особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для
звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна
юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою
її статусу.
Водночас, нормативно визначені відмінні строки для
фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення
юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно
їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях.
Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного
обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з
юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними
особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже,
Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної
особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого
напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною
особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її
статусу.
Так, у рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ «Нафтова
компанія «Юкос» проти Росії»), від 22.10.1996 (справа «Стаббінгс та інші проти
Сполученого Королівства») вказано, що позовна
давність — це законне право
правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення
певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є
звичайним явищем у національних
законодавствах держав — учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому
числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню
прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на
підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Застосування позовної давності має забезпечувати
юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від
прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі,
якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому
минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із
плином часу (пункт 51 рішення
від 22.10.1996 за заявами №
22083/93, № 22095/93 у справі
«Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від
20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Висновки щодо застосування позовної давності викладено
також у рішеннях ЄСПЛ у справах Беллет проти Франції (Bellet v. France) за
заявою № 23805/94, Seal v. The United Kingdom за заявою № 50330/07, Dacia
S.R.L. v. Moldova за заявою № 3052/04; Lelas v. Croatia за заявою № 55555/08;
Phinikaridou v. Cyprus за заявою № 23890/02.
Таким чином, Велика Палата Верховного суду доходить
висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про
вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу
сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий
напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у
межах цього строку.
ВИСНОВОК: Строк давності
для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме
законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.
P.s. Виконавчий
напис, вчинений на підставі не посвідченого нотаріально кредитного договору, є
таким, що не підлягає виконанню (у правовідносинах з 22 лютого 2017 року).
Аналогічна правова позиція висловлена 19 жовтня 2022
року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 278/2416/21,
провадження № 61-5756св22 (ЄДРСРУ № 106878528), 21 грудня 2022 року Верховний
Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 461/10686/20, провадження №
61-3659св22 (ЄДРСРУ № 108025999) та ін.
Матеріал по темі: «Позовна давність: загальні строки, збільшення, переривання,
продовження»
Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність заборгованості,
строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності заборгованості,
визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар