Показ дописів із міткою збитки. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою збитки. Показати всі дописи

14/02/2024

Валюта боргу та валюти платежу в договірних відносинах

 


Адвокат Морозов (судовий захист)

Розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання

31 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 183/7850/22, провадження № 61-14740св23 (ЄДРСРУ № 116840099) досліджував питання щодо розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).

18 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/4693/15 (ЄДРСРУ № 111484353) вказав, що діюче законодавство не встановлює заборони на виконання грошового зобов’язання в іноземній валют.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання.

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення).

Валюта платежу - грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

(!!!) Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).

Між тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), зроблено висновок про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Отже, звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами.

Саме таких висновків про застосування відповідних норм права зроблено Верховним Судом у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 754/2449/22 (ЄДРСРУ № 114389835).

ВИСНОВОК: Отже,  грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

 

 


Матеріал по темі: «Стягнення курсової різниці в боргових зобов’язаннях (позика)»

 

 


 

Теги: курсова різниця,  упущена вигода, відшкодування збитків,  розмір доходів, позика, коливання курсу валют, національна валюта, відшкодування шкоди, судова практика, Адвокат Морозов

 

 


06/06/2023

Докази укладання договору банківського вкладу (депозиту)

 



Доведеність в суді факту укладення між сторонами договору банківського вкладу (депозиту)

31 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/2100/20, провадження № 61-2356св23 (ЄДРСРУ № 111251105) досліджував питання щодо доказів та доведеності в суді укладання договору банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516).

За правилами пунктів 1.9, 1.10. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Пунктом 10.6. Інструкції № 492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, якщо фізична особа (у тому числі - неповнолітня особа) вже має в цьому банку рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, тоді відкриття вкладного (депозитного) рахунку здійснюється на підставі договору банківського вкладу за умови пред`явлення цією фізичною особою паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

За пунктом 10.12. Інструкції № 492 грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок.

Аналіз викладених норм права дозволяє зробити висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-109цс17, Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 463/3144/15-ц (провадження № 61-41823св18).

Окремо слід відмітити, що квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі (22 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/110/21, провадження № 61-12028 св 22 (ЄДРСРУ № 109747561)).

Також Верховний Суд України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), на яку посилався відповідач у касаційній скарзі, зазначили, що за змістом частини першої статті 1058 ЦК України договір банківського вкладу є реальним договором, тобто вважається укладеним у разі прийняття банком від вкладника або від третьої особи на користь вкладника грошової суми. Такі дії вкладника чи третьої особи в його інтересах є обов`язковою умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника з`являється право вимагати від банку повернення суми вкладу та виплати відсотків на неї, а у банку - відповідні обов`язки. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) та банку (боржника).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначила, що суди повинні у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору (пункт 40).

Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом (частина друга статті 1068 ЦК України).

Грошові кошти в національній та іноземній валютах або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1. глави 2 Положення № 516).

Отже, відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми відповідного договору банківського вкладу (депозиту).

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у пункті 46 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

ВИСНОВОК: Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором, який вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу), та який підлягає виконанню банком.

 

Матеріал по темі: «Стягнення пені після розірвання договору банківського вкладу»

 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов


28/03/2023

Докази укладання договору банківського вкладу (депозит)

 




Достатності та належність доказів на підтвердження укладання договору банківського вкладу (депозит)

22 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/110/21, провадження № 61-12028 св 22 (ЄДРСРУ № 109747561) досліджував питання щодо достатності доказів на підтвердження укладання договору банківського вкладу (депозит).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

  • договором банківського рахунку;
  • договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;
  • договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами  у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516).

Ощадна книжка - документ, що підтверджує укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки в банк (ст. 1064 ЦК України).

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1065 ЦК України).

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року в справі № 6-149 цс 13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118 цс 14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997 цс 16, а також  у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16 (провадження № 14-64 цс 19).

При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, провадження № 14-703цс19, та від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21), не знайшовши підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, наголосила, що в разі пред`явлення позову про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, у тому числі відсотків та інфляційних втрат, які не були повернуті вкладнику внаслідок злочину (кримінального правопорушення), вчиненого службовими особами банку, застосуванню до спірних правовідносин між вкладником та банком підлягають норми цивільного законодавства, які регулюють договірні, а не деліктні зобов`язання, оскільки вчинення працівниками банку злочину (кримінального правопорушення) із заволодіння внесеними на депозит коштами не впливає на договірні правовідносини вкладника і банку, не спростовує їх існування та не припиняє їх.

ВИСНОВОК: Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 лютого 2018 року у справі № 727/6902/15-ц (провадження № 61-677св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 752/3746/15-ц (провадження  № 61-21029св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 727/6902/15-ц (провадження № 61-40082св18), 03 жовтня 2019 року у справі № 127/11222/16,  від 14 листопада 2019 року у справі № 752/3746/15-ц (провадження № 61-6196св19), від 03 червня 2020 року  у справі № 752/7208/15-ц (провадження № 61-14740св19),  від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15.

 

Матеріал по темі: «Письмова форма договору банківського вкладу (депозиту)»

 

 

Теги: банк, депозит, вклад, кредит, клієнт, договір, гроші, власність, шкода, збитки, інфляційні витрати, депозитний договір, прострочення, клієнт банківської установи, судова практика, Адвокат Морозов

 

 


10/09/2022

Зменшення судом розміру пені та штрафу за господарськими зобов’язаннями

 



Зменшення судом розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання

24 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10675/21 (ЄДРСРУ № 104788272) досліджував питання щодо зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:  ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

(!!!) Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:

  • належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
  • якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

ВАЖЛИВО: Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші).

ВИСНОВОК: Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом (першої та апеляційних інстанцій) на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін.

 

Матеріал по темі: «Карантин, як спосіб зменшити орендні платежі»

 



Теги: пеня, штрафи, неустойка, інфляція, зменшення розміру штрафних санкцій, зменшення розміру неустойки, збитки, розмір заборгованості, невиконання договору, прострочення, клопотання про зменшення пені, рішення суду, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 


02/04/2020

Юрисдикція спору Держфінінспекції з (не) підконтрольною організацією

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору  Державної фінансової інспекції про стягнення коштів з непідконтрольної установи

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень, як позивач має відповідати основним умовам, а саме: має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, а підстави для звернення мають бути визначені виключно законом із вказівкою на предмет звернення.

07 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 820/8558/15, провадження № 11-944апп18 (ЄДРСРУ № 77764424) підтвердила раніше висловлену правову позицію стосовно того, що спір про стягнення завданих збитків, звернений до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, є публічно-правовим.

Так як орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 826/9672/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/2394/16,  від 3 жовтня 2018 року у справі № 804/8443/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 806/1828/17.

Між тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 31 березня 2020 року в рамках справи № 2а-1217/10/0270, адміністративне провадження №К/9901/14122/18 (ЄДРСРУ № 88506597) досліджував питання юрисдикції спору Держфінінспекції з  не підконтрольною організацією.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, державна контрольно-ревізійна служба має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Однак в даній справі суб`єкт владних повноважень заявив позовні вимоги до юридичної особи - Фермерського господарства, яке не є підконтрольною установою, владних управлінських функцій відносно відповідача Контрольно-ревізійне управління не здійснювало, й права позивача на звернення до суду з адміністративним позовом до непідконтрольних йому установ, тобто до суб`єктів господарської діяльності, про стягнення коштів (збитків) закон також не передбачав.

Отже, спір про стягнення завданих збитків звернений до непідконтрольної установи не має ознак публічно-правового характеру, а стосується правових відносин між суб’єктами права.

Тому,  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за позовом суб`єкта владних повноважень - Державної фінансової інспекції про стягнення коштів з непідконтрольної установи не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така правова позиція за аналогічних обставин справи висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 816/2394/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 804/13208/15, від 03 липня 2019 року у справі № 826/18840/15. Така позиція є усталеною, на чому наголосила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05 березня 2020 року під час повернення даної справи для продовження розгляду до касаційної інстанції.





теги: Держфінінспекція, державна фінансова інспекція, місцевий, Державний бюджет, збитки, вимога, розмір збитків, методика нарахування збитків, непідконтрольні установи, визнання вимоги протиправною, розрахунок збитків, судовий захист, Адвокат Морозов

Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.